Перемога з хитрою посмішкою Луческу десь на плечі
Відразу 6 гравців Динамо у стартовому склад, 7-й джокер з лави запасних, плюс ще 3, які починали в київському клубі. І не пригадати, коли востаннє таке було! Кажете, збірна програла попередні 3 матчі через коронавірус, відсутність лідерів чи втому? Після такого видовища у третьому за збір матчі якось навіть незручно повторювати ці відмазки навіть самим тренерам. «Синьо-жовті» страждали для цієї перемоги так само сильно, як Динамо на початку нинішнього сезону з новим тренером. Іноді навіть ввижалося, що біля лави запасних керує своїми воїнами якийсь Мірча Луческу.
Це було дуже схоже на стиль останніх великих перемог команди румунського тренера. І те, що 7 динамівців уже отримали цей досвід, цю ментальність і віру в себе, також додало плюсиків і нуликів до карми нашої переможної гри, в якій ніщо не було зайвим і навіть мінуси ставали позитивами. Коли Бущан, стаючи навпроти привидів минулого, просто брав і зносив на виході все – і м'яч, і навіть своїх партнерів. Коли монотонно вибивав снаряди подалі, понад 50% його дальніх передач падали в ноги суперникам, але гольову комбінацію розпочав таки він – безстрашний Георгій, який відійшов від справжнього пекла за неповних 7 днів, щоб після матчу скроно заперечувати свою роль героя.
Коли Циганков, якого також останнім часом полюбляють списувати, програв більшість дуелей за 25 хвилин, але виграв останню боротьбу в термінатора Траоре – хлопця з нелюдською фізикою. Коли Шапаренко з його скромною статурою по-хокейному нав'язував суворі чоловічі єдиноборства все тому ж Адама, потужності якого навіть на фоні силової АПЛ виділяються. Коли Ярмоленко, програючи атакувальні дуелі, накривав проходи суперників на 11 метрах від своїх воріт. Коли Яремчук, забувши про свій солідний брак, відводив Рамоса вбік, звільняючи простір для гольового прориву Циганкова.
Уроки Шевченка, піар топ-рівня і коло, яке замкнулося
7 годин і 22 хвилини футболу ми не могли забити божественній Іспанії. Андрій Шевченко робив це як гравець останнім у далекому 2003 році, його справу продовжив ще один продукт школи Динамо. Під керівництвом тепер уже не просто Шеви, а головного тренера – Андрія Миколайовича. Легенда, який увійшов до історії. І як наставник збірної, яка програла з непристойно великим рахунком, найбільшим в історії українського футболу. І як керманич команди, яка вперше в житті прибила Іспанію.
«Не треба сміятися, синку! Не треба сміятися – мені не до сміху. І нікому до сміху завтра не буде. Зрозуміло?» Ні, ну це було геніально. Раптовий публічний прочухан від Шевченка, який звертався чи то до Миколенка, чи то до Забарного, і через день такий результат. Педагогіка чи піар, хвилею якого може змити всі попередні невдачі та промахи? А ми все ж згадаємо. Не від зловтіхи, а від жалю.
Жалю через втрачені можливості. Через Шапаренка, виходу якого в основі, можливо, і не вистачило для нічиєї з Німеччиною. Через наївність в Іспанії, яка принизила і похитнула дух, колективну ментальність переможців, що перед тим раптово з'явилася у цій команді. Через гравців, яких і тренери, і деякі свої ж партнери по суті принижували, всіляко наголошуючи на якійсь їх другосортності. Мовляв, та хто ви такі, глухі резервісти, які нічого не можуть без основи і гри в європейських чемпіонатах. «Коли в нас випадають 1-2 гравці, важко щось змінити. а що казати, коли випадають 10», – був днями і такий Шевченко.
Це різало вухо, хоча кепські результати ніби підтверджували правоту. Це било по самолюбству гравців, які вже десь це чули, чи не так? У зовсім недавню епоху тренерів, які щороку обіцяли, але щоразу не могли вивести один знаменитий клуб у груповий турнір ЛЧ і відразу ж валили все на рівень гравців. А тут, виявляється, можна просто підібрати коректну тактику під задані умови, і настає еврика! Приємно, що після перерви тренерський штаб остаточно зняв із себе та команди кайдани страху, знову повірив у своїх гравців.
Українська армія понеслася з виразним акцентом на правому фланзі. Караваєв і Ярмоленко отримували підтримку Шапаренка, Сидорчука та Яремчука, які туди зміщувалися. Фаті остаточно розчинився, але й Ферран Торрес не впорався із завданням. Регілон також не встояв під таким сенсаційним натиском. Ми зіграли у дуже простий і строгий футбол. Не впивалися ілюзіями своєї філософії, від якої можна ж і відходити заради результату. Нарешті припинили дарувати м'ячі ледь не у своєму воротарському, як було в Мадриді, тож Іспанія занервувала, похитнулася.
А далі вже просто потрібно було використати свій момент – або ми їх, або вони нас. Схоже, Шевченко і його помічники остаточно зрозуміли уроки Іспанії лише після 1:7 від Франції. Ця поразка була необхідною. Без неї, без травм, без всієї тої ситуації з несподіваним спалахом коронавірусу в Шахтарі ми б не відкрили у собі резервів, не повернулися до витоків нашого фірмового стилю великих вечорів, якому притаманні героїзм всіх і кожного, скупі, але на диво місткі промови у нападі.
Войовничі бійці віддають серця за честь України – як же це символічно
Ми ще раз переконалися, що саме 14 жовтня – справжній день захисника України. Рік тому в цей день на цьому ж стадіоні били Португалію, зараз підтвердили якусь магічну особливість цього вистражданого свята. У війні з будь-якими агресорами можна вистояти, якщо мати план і душу для боротьби. Навіть для здобуття нічиєї потрібно було буквально померти на полі. Закривати, зачищати найменші клаптики простору. Це вимагало шалених витрат енергії. Якої часто тільки й вистачало, що на відбір, а далі вже був лиш безсилий брак при спробах вийти вперед.
Зате ці помилки в передачах не призводили до головного – подарункових 100-відсоткових моментів. Іспанії теж доводилося переступати через себе, витискати максимум, бо наші футболісти виростали брат за брата. Не ставали у позу після обрізок, а страхували, віддаючи останнє. Команда Луїса Енріке була серйозною, створила достатньо для перемоги. Коли чуєш оці всі банальності про нібито їхнє піжонство, стає просто смішно.
Адама Траоре оформив результат, якого «Фурія Роха» не бачила мінімум 14 років. Правий вінгер Вулверхемптона 13 разів пішов у дриблінг, виявився переможцем у 10 випадках. Він просто нищив Соболя, який міг щось протиставити супернику лише ціною фолу, але Едуард піднімався і чинив ще запекліший опір. У підсумку з феноменальних 12 подач і прострілів (найближче до Траоре підібрався Фаті – якихось 5 кросів) пройшли лише 4. Відзначаємо прекрасну роботу Миколенка і Забарного, які виграли всі свої єдиноборства на землі (5).
Велич українського духу напередодні свята захисників батьківщини тільки підкреслювали ті, кого не так давно знищували за помилки. Бущану закидали результативну помилку в матчі з німцями, мовляв, у підсумку той гол став переможним для суперника. Так ніби це не він видає в Лізі націй в середньому по 9 сейвів за 90 хвилин. А як працювали на оборону Ярмоленко і Шапаренко, яких завжди критикували за недостатню оборонну роботу!
Ніхто, НІХТО у збірній України не вступав у єдиноборства частіше, ніж Андрій (10) та Микола (15). І при цьому вони ще й встигали в атаку вибігати, взявши участь у наших найкращих моментах. Феноменальні 97% точності пасів Шапаренка (№2 у матчі серед польових гравців після Пау Торреса) і лише 4 помилки Ярмоли. Списаний деякими ютуберами і фанатами, вінгер Вест Хема віддав вирішальний гольовий пас. Це була чергова напрочуд крута відповідь усім, хто сумнівається!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
