Німеччина не показала вбивчу силу – проти України зіграв клас виконавців
Бундестім зараз дуже далека від оптимальних кондицій. Питання не тільки у кадрових втратах, а й у малюнку гри. Йоахім Льов після провального ЧС-2018 постійно тасує склад і схеми, але поки що не зібрав ідельний пазл. Немає балансу, немає контролю суперників. З цією Німеччиною можна і потрібно грати. Що, власне, Україна й робила.
Німеччина рідко вмикала високий пресинг, а коли вмикала – з'являлися розриви між лініями. Були проблеми у перехідних фазах. Група атака діяла у відриві від захисної ланки. Можна провести паралель з Баварією Ковача. Якщо українцям вдавалося віддати 2-3 точні вертикальні передачі в темп, команда Шевченка отримувала кількісну перевагу в завершальній стадії.
У позиційній обороні німці також провалювалися. Вони могли не розібратися, кому з ким грати (як у пропущеному голі), чи просто збивалися на м'яч, залишаючи інші зони вільними. Україна цим користувалася, але користувалася недостатньо часто. Бракувало швидкості мислення та класу.
Для прикладу: очікувана гострота кросів Соболя та Макса була співставною, але німецький лівий захисник у 60% прострілював точно та створив два супершанси, а Едуард ні разу не знайшов у штрафному партнерів. Це не лише його провина, а й тих, хто відкривався. Господарі грали з піднятою головою, а ми метушилися біля чужих воріт.
«Різниця в останніх 20 метрах. В тому, як Німеччина і як ми грали перед штрафним майданчиком. Так і проявляється клас футболістів – хто краще розбирається на обмеженому просторі та менше втрачає м'яч», – дуже точно після гри сказав Руслан Маліновський.
Різниця в класі помітна у ключових епізодах. Горетцка зреагував на долю секунди швидше за Зінченка, Сане просто грамотно обробив м'яч – перший гол. Українці перед штрафним дали Коху мить, щоб оцінити ситуацію – другий гол залетів взагалі без спротиву. Сане витягнув Степаненка за собою за фланг, а в центрі ніхто не компенсував переміщення Тараса – туди увірвався Гюндоган і створив третій гол.
А що в нас? Хороший вихід в атаку через середній пас з використанням вільних зон, але розгубленість у фінальній третині. Марлос з Яремчуком вибігали у грандіозний контрвипад, проте етнічний бразилець зробив щось несусвітнє. Соболь викочував під удар Зінченку, однак хавбек Ман Сіті не дотягнувся до м'яча.
Тут варто б покритикувати Олександра, який звик до футболу найвищого рівня й мав би виділятися на фоні команди, а натомість загубився, втрачав м'яч і «піхав» партнерам. Однак Андрій Шевченко реабілітував Зінченка, зізнавшись, що той з 10-ї хвилини грав з пошкодженням.
Зубков і Марлос послаблюють коронавірусний удар, динамівський вундеркінд виправдав довіру Шевченка
Йоахім Льов постійно змінює схеми, переходить від трьох захисників до чотирьох. Під Україну він перемкнувся на 4-3-3, які неможливо було прочитати навіть після оголошення складів. В опорній вийшов номінальний центрбек (з досвідом гри у півзахисті) Робін Кох.
«Я хотів зіграти з чотирма захисниками, поставивши Коха над ними. Мені потрібна була додаткова людина перед обороною, адже Україна в основному грає через центр. Я прагнув перекрити їм лінії передач», – пояснив рішення головний тренер.
Задум Льова спрацював. Гюндоган і Горетцка отримали додаткову підтримку та підстраховку, тому могли висуватися вище для тиску на Зінченка та Маліновського, не залишаючи при цьому дірок у центрі поля. Як наслідок – наші головні зірки в Лейпцигу не засяяли. Їм просто не дали розвернутися. Горетцка взагалі провів чудовий матч і був лідером Бундестім.
Водночас українці з появою Степаненка також непогано перекривали центр поля. Щільний блок України господарі намагалися розтягнути активністю на флангах. Крайні захисники Гінтер і Макс діяли у дуже високих позиціях, а форварди Бундестім мали створювати ситуації 2 в 1 на бровках.
Однак цей прийом був по-справжньому ефективним лише на старті зустрічі. І переважно на правому фланзі української оборони, де Марлос не відпрацьовував за Максом. Фулбек ПСВ раз по раз отримував гектари вільного простору.
Але з хвилини 15-ї Марлос почав добігати (не лише за Максом) і допомагати Коноплі (дебютант тримався, але не встигав накривати простріли та діяв недостатньо агресивно).
Марлос виконав грандіозний за своїми мірками обсяг роботи, а також брав активну участь у побудові атак (ловив того ж Макса, коли він зависав на чужій половині). 90 хвилин у високій інтенсивності – подвиг для нього. І якби Марлос забив під завісу зустрічі тим ударом у дальній кут... А так у пам'яті залишилася зіпсована контратака.
Якщо Марлос здивував роботоздатністю з поправкою на свою персону, то Зубков вразив без жодних поправок. Він відпрацьовував по флангу до кінця, закриваючи і Сане, і Гнабрі, і Гінтера. Середня позиція Зубкова за підсумками матчу нижча, ніж середня позиція Соболя, який на тій бровці грав захисника.
2 вдалі відбирання, 2 виноси, 1 перехоплення і заблокований удар – це прекрасний доробок для вінгера. При цьому Олександр встигав приносити користь попереду, кидаючи у прориви Соболя та перевантажуючи необхідні зони. Єдиний гол українців став наслідком його сміливості та агресії.
Всі найбільше хвилювалися через відсутність Ярмоленка та Циганкова, а гравці на їхніх позиціях стали найкращими в команді та взяли коронавірусний удар на себе. Щоправда, підсилення на лаві запасних не було взагалі, тому Марлосу довелося терпіти до кінця, а Зубков отримав тільки мізерний відпочинок.
Також потрібно відзначити двох центрбеків. Матвієнко та Забарний в окремих епізодах «ловили запару», однак загалом справили позитивне враження. Страхували партнерів, добре обирали позиції (за винятком кількох атак) і точно пасували вперед. Особливо радісно за 18-річного захисника Динамо, який росте на очах. Андрій Шевченко заради Ільї розбив основну пару центрбеків Кривцов-Матвієнко і навряд чи пошкодував про це рішення.
Турнірні перспективи в Лізі націй
У паралельному матчі Іспанія не зуміла переграти Швейцарію (Рамос змарнував два пенальті – знову везіння у цей вечір не на нашому боці), тому «синьо-жовті» ще не гарантували собі збереження прописки в елітному дивізіоні Ліги націй. Саме таке завдання окреслив перед командою Андрій Шевченко.
Україна зараз випереджає Швейцарію на 3 бали. Потрібно не програти на виїзді альпійцям в останньому турі – тоді ми обійдемо їх по очках. Або програти з різницею в один м'яч, забивши 2+ голи – тоді ми фінішуємо вище завдяки кращим показникам в особистих зустрічах (перший матч у Львові завершився перемогою 2:1).
Вже зараз можна сказати, що Україна цієї осені показала футбол, гідний елітного дивізіону Ліги націй. Ми здобули «обов'язкову» домашню перемогу над аутсайдером групи, створили сенсацію проти Іспанії та двічі дали бій Німеччині. Інша справа, що Швейцарія по грі також не заслуговує вильоту в нижчий дивізіон. Встояти проти «наті» в Люцерні буде вкрай складно.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
