І знову добротні 45-50 хвилин...а потім провал, або Як оцінити Гармаша?!
Команда змушувала вірити в себе. У суперника жодного шансу до перерви. У Динамо бездоганний рух, підстраховка, перехоплення, виграні єдиноборства, перспективні спроби вибігати в атаки флангами. І його величність Бажання. Несподівано самі для себе десь так під середину першого тайму зрозуміли, що Барселона то зовсім не та приїхала. Так, ніби їм не сказали, що Мессі, Фаті, Де Йонг, Піке і компанія не зіграють. Якщо з Ювентусом цих надій вистачило на 45 хвилин, то зараз уже на 7 більше. Прогрес! Чи ні. Адже команда Пірло принаймні приїхала основою, хоч і без Роналду з тим ковідом, який повністю змінив увесь європейський футбол і змушує гравців перевіряти межі людських можливостей.
Після перерви уже було одне тотальне пекло. За інерцією ще втратили пару-трійку чи то моментів, чи то підходів. Не залетіло. Не вистачило ментальності і майстерності. Тих холоднокровності та смачного виконання, що відділяють рівень футболістів українських команд від рівня топ-чемпіонатів. До перерви Барселона виглядала гірше за Інгулець у недавньому матчі, але кияни робили все настільки повільно та незграбно, що суперник легко відбивався. Коли стільки тринькати, не доводиться сподіватися на гарні результати. Великі питання до реалізації Вербіча і Де Пени, але більшість інших зіграли ще гірше.
З обрізаним правим крилом не витягнув на собі Буяльський, хоч і дуже старався. Шапаренка запроторили... ну кудись туди, де він не стягує. Гармаш зіграв на диво надійно. Ніби і 8 втрат, причому нерідко перед своїм штрафним, і від цього хотілося волосся на голові рвати. Але й неймовірні 9 відбирань! Денис виграв також 9 єдиноборств із 14, і за обома показниками став найкращим у матчі. Тільки кому це все здалося, якщо лише 68% точності передач. Гірша тільки в Кендзьори (67%), Караваєва (65%), Андрієвського (60%) і Де Пени (56%). Аленья і Педрі, яким на двох тільки на 10 років менше, як Гармашу, весь день провели у фінальній третині поля киян (шалені 66 передач на двох там), а їхня точність становила 99% і 85%.
Юні американці і вихованці Барселони показують, де український футбол
Американець Дест, якому 20 років, показав, що таке школа Аякса, збагачена каталонськими акцентами. Колосальний матч. Так, у моменті з ключовим першим голом (тільки якби забило його Динамо, матч міг перевернутися в кардинально інший бік, хоча і це не точно) Гармаш і Караваєв по-дитячому викидалися на нього. Але як же швидко і якісно все зробив далі. Навіть партнер Брейтвейт, схоже, не зрозумів, хто ж це в нього поцупив снаряд перед заходом на удар. Недарма Барселона стала найкращою в цій ЛЧ за швидкістю і якістю переміщення м'яча. Здавалося, це все Мессі, Фаті, Де Йонг та компанія.
Аж ні, молодь, дебютанти і старенькі резервісти на зразок Брейтвейта, який у своєму житті виграв лише 1 трофей (Кубок Данії), продовжили славетні традиції. Поки ми думали, що це Динамо сміливішає і гостріше в атаці, Барса просто розхитувала фортецю Луческу і пробивала в ній щілини. Вони контролювали все з першої і до останньої хвилини. Динамо ніби й вибігало гарячково в атаки, але там Ленгле та Мінгеса все контролювали і знімали. А коли в господарів виникали круті моменти, вони дуже легко їх дарували назад. Можливо, в межах штрафного Тер Штегена вже просто не вистачало свіжості ніг і думок, але де ж їм дітися, коли весь перший тайм було стільки інтенсивної бігової роботи, аби перекривати всі зони.
Ось так дивишся на цю голодну молодь Барси і розумієш, а на біса їм зажерливі зірки, які не можуть погодитися на чергове урізання своїх все ще захмарних зарплат. Навіщо геніальний Мессі, який буде ходити по полю і дозволяти суперникам оббігати себе і створювати жахливі дірки в захисті. Навіщо постарілі Бускетс і Піке. Чому попередні тренери так пасивно працювали з молоддю, яку б ніяка Баварія не розкатала 8:2? Звісно, не все так гладко, як на фоні Динамо – всього лише команди з другорозрядної ліги, де у фаворі удари по ногах, вічне «терпіти, битись, боротись» і біганина у стилі нижчих англійських дивізіонів, а не техніка переміщення м'яча.
Прикро, але київські футболісти навіть не змогли стати активними спаринг-партнерами. Виглядали пригнічено і безвольно після першого ж гола. До цього аж диву давався: куди ж ділися хронічні проблеми при стандартах і на другому поверсі, як же якісно хлопці попрацювали. Після 52 хвилини прийшла атака, в якій спочатку Караваєв і Забарний програли ближню стійку, а потім Миколенко дозволив замкнути дальню. І все знову стало на свої місця.
Якщо вже Барселона забиває Динамо зі стандарту та виграючи другий поверх, про яку конкурентоспроможність можемо говорити? Футбол для киян завершився на 65-й, коли Де Пена з 10 метрів пробив по горобцях. Стань рахунок 1:2, могли б ще потягнути на морально-вольових. Безумовно, прикро так віддавати нібито рівну гру. Та має бути і характер. Таке враження, що динамівці щотижня грають проти Барси і їм стало нецікаво, бо, бачте, цього разу не було Нещерета й фарту.
Луческу ставить хрест на Цітаішвілі? Відчуття тягучої безнадії і «прокляття» НСК
Уже 4 матчі Динамо і Шахтар б'ються об стіну нібито домашнього стадіону. А виходить так, що на виїзді обидві команди демонструють кращі гру та результати. На НСК Олімпійський 3 поразки наших грандів та нічия, жодного забитого гола. Два побиття в дуже схожому дусі. Реалізуй Барселона все створене виключно за 45 хвилин після перерви, рахунок був не меншим, ніж 0:6 Шахтаря від Борусії М. Техніка, відчуття моменту й пасу, швидкість мислення молодих Аленьї, Пуча, Мінгеси навіювала жах і навивала смуток. Настільки ці малі безцеремонно себе поводили з деякими значно досвідченішими господарями у всіх фазах гри. Апатія і безнадія. Той момент, коли лідери УПЛ мають змогу відчути себе аутсайдерами своєї ж ліги.
Найгірше в таких матчах – не рахунок чи поразка. А стиль. Програна боротьба, яку закинули задовго до фінального свистка. Відчуття приреченості, розбалансованість, дикі помилки в обороні, привози, нерозуміння природи елементарних принципів гри. Хлопці, ну ви ж не в кінотеатр квитки купили, щоб просто дивитися, як вас вкотре і вкотре на велосипеді оббігає Дест чи ще якийсь нахабний американець, іспанець, француз, бразилець чи навіть данець. Розуміємо все – грають чортяки красиво, динамічно й елегантно. Та все ж треба вмикатися, переривати, впиватися в них так, як вони рубали ваших же партнерів.
Коли Буяльського з першої до останніх хвилин б'ють по ногах, а він все одно виводить і виводить на ворота партнерів, це похвально. Але це з тої опери «один у полі не воїн», адже всі 4 створені Віталієм моменти (ніхто навіть у гостей не віддав стільки ключових передач) були благополучно змарновані з неприпустимою легкістю. Концентрації не вистачило ні в обороні, ні в атаці. Паніки було занадто багато. Відчувалась хмільна ностальгія за азартом і нахабністю Шабанова, Жерсона, Циганкова та й навіть Супряги з матчу на Камп Ноу. Можливо, у таких обставинах варто було випустити Цітаішвілі, а не Лєднєва чи Андрієвського. Це принаймні природній правий вінгер. І характеру, бойовитості йому не бракує.
Бо якщо вже за таких обставин Гіо протирає штани на трибунах, то що буде з поверненням лідерів атаки? Хочеться вірити, що все це просто наслідки коронавірусу, а не чергова глобальна проблема. Динамо раніше при Луческу не виглядало настільки розхлябаним і беззахисним. Навіть той же Шахтар, хоч і розгромив 3:0, так не возив – щоб у межах штрафного, знущально, легко і принизливо. Загальний стан команди, яка втратила не лише кількох незамінних гравців, а й функціональний тонус, навряд чи може слугувати єдиним виправданням. Утім факт показовий: якщо в Барселоні перебігали суперника на 5 км, то тепер лише на останньому відрізку випередили. У киян командний пробіг став гіршим майже на 2 кілометри, у каталонців – кращим майже на 3 км. Ех, таки шкода, що Мессі з Піке не приїхали. І далеко не тому, що дехто втратив змогу випросити футболку в Лео...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
