Юрій Тлумак: «Моє завдання – закріпитись в першій команді «Динамо» та потрапити до збірної України»

Динамо Київ 23 Грудня, 14:14 1770
Юрій Тлумак: «Моє завдання – закріпитись в першій команді «Динамо» та потрапити до збірної України»
Він забиває голи, як популярно казати «у стилі Мессі», після «Карпат» опинився в «Динамо» та вже привернув увагу Луческу. А йому лише 18 років.

– Ти на провідних ролях в юнацькій та молодіжній командах “Динамо”. Тобі всього лиш 18 років. Вважаєш це серйозним досягненням?

– Ну, не сказав би, що це якесь дуже серйозне досягнення. Адже в нас багато хлопців мого віку вже грають у Лізі чемпіонів. Тому вважаю, що можна краще. Однак все одно, плюс мінус, непоганий результат.

– Як тобі база в “Динамо”? Ти там живеш, так?

– База у київського “Динамо” просто супер. Є все для праці та відновлення. Так, я живу на старій базі. В нас просто молодіжна та юніорська команда живе окремо від основи. Не пускають до першої команди через коронавірус і ми проживаємо окремо. Але це все в Конча-Заспі. Проте зараз взимку, можливо, нас переселять на нову базу.

– Що найбільше подобається?

– Подобається те, що ми всі разом. В нас чудовий колектив та дуже класне спілкування. Ми прокидаємось, снідаємо, проводимо весь день командою. Там дійсно є все для роботи: тренажерний зал, є де подивитись фільми, відпочити, посидіти і випити кави. Живу я в одній кімнаті з молодим хлопцем 2004-го року – Арсеном Філатовим. Хороший пацан, взяв його під своє крило, на правах старшого (сміється – прим.).

– Чи розмовляв ти особисто з Луческу або Суркісом і про що говорили?

– Так, контакт мав. Це все, що можу сказати.

– Як оцінюєш свої перспективи в “Динамо”?

– Оцінюю їх непогано. Головне, просто не зупинятись на досягнутому, працювати та не відволікатись на різні дурниці. Вважаю, що тоді все вийде. В мене є довіра з боку тренерського штабу, тому залишилось тільки працювати. Наші тренери дуже хороші професіонали, вони завжди працюють над собою, над власними помилками. Навчають нас та підводять до дорослого футболу. Жодного поганого слова про них сказати не можу. Поки що з основною командою не тренувався, але можливо щось зміниться. Ще раз скажу, що все залежить від мене, все в моїх руках та ногах. Можливо, після відпустки будуть залучати, а може й ні, буде видно. На збори поїхати шанс є. Моє завдання номер один – закріпитись в першій команді “Динамо” та потрапити до збірної України.

– З ким найбільше товаришуєш в команді?

– В нас дуже дружній колектив, зі всіма чудовий зв’язок та взаєморозуміння. Можливо, трішки більше спілкуємось з Назаром Волошином, Владиславом Ванатом, Микитою Ісадченком та Данилом Мащенком, ми з ними не розлий вода.

– Ти перейшов у структуру “Динамо” після львівських “Карпат”. Чи були пропозиції з інших клубів?

– Так, були пропозиції з інших команд. Мене хотів бачити в своїх рядах саме київський клуб і я теж хотів захищати “біло-сині” кольори.

– Ти вихованець “Карпат”. Хто був твоїм першим тренером?

– Я скажу так. В мене були два перших тренери, яких я виділю – Ярослав Григорович Кікоть та Андрій Миколайович Василитчук. Кікоть дуже хороший дядько, він зі мною працював по психології. Можу сказати, що він був для мене, як дідусь. Василитчук дав чимало мені в плані технічної роботи. Цією технікою, якою я зараз володію завдяки Андрію Миколайовичу та моєму батьку Андрію Богдановичу Тлумаку. Ярослав Григорович мені дуже сильно допоміг та я йому буду теж завжди вдячний. Загалом в мене всі тренери були хороші. Я хочу подякувати також Роману Гнатіву та Роману Санжару. За те, що вірили в мене та давали шанс.

– Твій батько Андрій Тлумак, справжня легенда “Карпат”. За що ти йому найбільше вдячний?

– За те, що він мене вміє опустити на землю, коли я взлітаю. Бувають деякі моменти, їх вже давно не було. Ну, коли я в школі був та мене вперше викликали до збірної, я там непогано виступив, гол забив. Приїхав та трішки взлетів, почав думати, що я вже все можу та вмію, але так футболіст не має права вважати. Тато швидко мене опустив на землю. “Напіхав” по-батьківськи.

– Він сприяв твоєму переходу в “Динамо”?

– Мінімально. “Динамо” мене хотіло бачити в себе. А з організаційними питаннями допоміг тато.

– Що скажеш про проєкт ще одних, нових “Карпат”, у який покликали твого батька?

– Я вірю в цей проєкт. Там зібрались серйозні люди, які дуже сильно люблять львівський футбол. Саме “Карпати” Львів. Вважаю, що в них все вийде. Я бачив, як вони готуються до цієї справи, вони дійсно живуть цим проєктом. Сплять і бачать, як вийдуть у вищу лігу. На мою думку, через два роки у Львові нарешті з’являться ті “Карпати”, які були колись. Зараз вони грають в аматорах, а наступного року вже планують починати з Другої ліги.

– Ти півзахисник, але як для свого амплуа чимало забиваєш. Шість голів та п‘ять асистів за 12 матчів за юнаків ДК. В чому секрет твоїх голів та результативних передач?

– Не знаю, чесно кажучи. Я намагаюсь багато працювати, не боюсь брати на себе ініціативу. В деяких епізодах замість того, щоб віддати пас, завдаю удару по воротах суперника. Маю якусь таку “чуйку”. Вона дуже важлива у футболі, без неї нікуди.


– Що не гол, то шедевр. На кого рівняєшся з топових гравців?

– На раннього Поля Поґбу. Ще коли він грав за “Ювентус”. Розривав просто всіх. З українських футболістів це Руслан Малиновський та Олександр Зінченко. З УПЛ можу відзначити по роботі та по відношенню, те, що я бачив у “Карпатах” – Єгор Назарина.

– Ти грав разом з Нещеретом, який божив на “Камп Ноу”. Що можеш про нього сказати?

– Ми грали разом з Русланом за дубль “Динамо”. Він дуже хороший пацан, відкритий та добрий. З Нещеретом і посміятись, і поговорити можна. Звичайний нормальний хлопець, жодного поганого слова про нього не скажу.

– Розкажи найвеселішу історію, яка трапилась з тобою під час перебування в “Карпатах”?

– Було дуже багато веселих історій. В мене є два хороших друга по школі – Ярослав Карабін та Олег Лень, товаришуємо досі. О, я пригадав смішну ситуацію з ними. Колись було таке, що ми прогуляли школу та пішли в Мак Дональдс. Виходить, що я забув на тренування вітровку чи кофту, а Карабін якраз живе неподалік від стадіону, там декілька метрів. Попросив його, щоб зайшов додому та взяв свою, щоб мені позичив. А так сталось, що я змінив номер телефону та відповідно Карабіна не було. Та й кажу до Леня, щоб дав його номер, а він вирішив пожартувати та дав не Ярослава, а Вовчука (сміється – прим.). Я дзвоню та говорю: “Альо, Караба, привіт! Винеси мені кофту, я забув, а зараз не в школі”. А Любомир Євгенович каже: “Тлумак, ти чого не в школі, давай швидко туди”. Ось така одна з веселих історій, їх дійсно було дуже багато.

– Уяви собі ситуацію: ти можеш прожити до 90 років і після 30 років не старіти або тілом, або розумом. Щоб ти обрав?

– Не знаю, ну виберу тіло. Важко, коли ти всю кар’єру граєш у футбол і ти розумний, а в 40 років зупиняєшся. Мені зараз важко, я не бігаю футбол, мене ламає та не маю що робити.

– Якщо би ти міг дізнатись щось про своє майбутнє, щоб це було?

– Нічого би не обрав. Я хочу, щоб воно йшло, так, як має бути. Ну якби там була хороша відповідь, що я виграю Лігу чемпіонів, то можливо і хотів би дізнатись. А якщо погано, то навіщо.

– Який момент був найбільш незручний у твоєму житті?

– Мабуть, коли я не забив з пенальті на останніх хвилинах “Руху” в нещодавньому матчі. Приїхав до Львова, відіграв хороший матч та ми мали як мінімум не програти. Просто в один момент всю мою гру перерізала точка. Ми ще й поступились, добре, що ми зараз йдемо на першому місці, бо цих очок могло нам бракувати. І ще коли в збірній, у фіналі турніру теж не зумів реалізувати одинадцятиметровий удар.

– Як мама ставиться, що в неї чоловік та два сина зв’язані з футболом?

– Вона вже звикла та ставиться до цього, як до буденності. Мій молодший брат зараз в школі “Карпат”.

– Що потрібно зробити чи сказати, щоб вивести Юрія Тлумака з себе?

– Ой, я навіть не знаю. Жодного разу не було такого моменту. В житті я загалом спокійний та врівноважений. На футбольному полі грають азарт і емоції, тому різне може бути. Мій батько більш суворий, ніж я. Мене важко вивести з себе. Не знаю, що має статись, але якщо так буде, то може погано завершитись. Якщо я бачу, що мене якась людина нервує, то я з нею не спілкуюсь навіть.

– Чим займаєшся зараз, під час відпустки?

– Приділяю час батькам, рідним та друзям. Живемо у Львові. Чесно кажучи, то не дивлюсь фільми. Ось цей час, що я є в місті, то зустрічаємось з друзями та гуляємо. Книги люблю читати, найбільше спортивну літературу та біографії.

– Твої партнери по “Динамо” – Нещерет, Забарний, Сирота, вже привернули увагу Андрія Шевченка. Коли очікувати твого дебюту в збірній?

– Коли я розпочну грати в основній команді “Динамо”.

– Якщо серйозно, то до Чемпіонату світу-2022 хотів би отримати виклик до головної команди України?

– Все можливо. Хто би міг сказати, що ось Забарний стане основним. Ілля просто використав свій шанс. Мені також потрібно чекати його та вдало реалізувати. Я буду робити все для цього.

– Щоб ти обрав: сидіти на лавці в “Динамо” та чекати свого шансу чи піти в оренду в умовний “Рух” та бути основним гравцем?

– Скажу так. Чекати свого шансу не в плані, знаєте, як люблять говорити, він сидить та заробляє гроші, я так не хочу. Я мрію дочекатись своєї нагоди та вистрілити. Навіть якщо це буде не зараз, а через рік-два, то я його дочекаюсь. Для мене ось показник це Зінченко. Він сидів, чекав свого шанса та просто взяв його, використав і став чемпіоном Англії. Це для мене еталон.

– Ти би перейшов у “Львів” чи “Рух”?

– Ніколи не говори ніколи, але найближчі два роки ні. Однак все можливе. До “Львова” мене не тягне, серце навіть і близько не лежить.

– Який твій раціон? Зараз трішки розслабився під час відпустки? Бачив тебе в піцерії. Не кожен футболіст їсть піцу, адже вона калорійна.

– (Сміється – прим.). Ну так, трішки розслабився. Але загалом я намагаюсь вести себе дуже професійно. Коли ось підготовчий період, тижневий цикл, то не їм нічого зайвого. Веду себе, як книжка пише. А зараз трішки розслабився. Ну як, приїжджаєш до Львова, а тут реберня. І як не з’їсти кілька ребрешок, важко відмовитись. Дуже сильно люблю звичайну негазовану воду. Можу випити чашечку кави. Щодо страв, то їм все, окрім риби з кісточками. Одного разу, коли був малий, то подавився.

– Ти підписаний на багатьох гравців “Шахти”. Принциповий суперник “Динамо”. Чому так?

– Я підписувався ще коли був у “Карпатах” (сміється – прим.). А чого не можна бути підписаним на них? Що тут такого? Ну як сказати принципові, ми граємо в одній державі. Україна – єдина країна! Є такі моменти, коли нас викликають в збірну та нам потрібно бути друзями. На полі ми суперники, а в побуті в хороших стосунках. Не бачу нічого погано в тому, щоб підійти, привітатись та обмінятись словами.

– Також ти підписаний на учасників популярного шоу на ютубі “ЧБД”. Які ще програми дивишся окрім цієї?

– Та я так, коли додому прихожу, прогортаю собі та гляну. Дивлюсь “Красаву”, “Трендець”. Хороший серіал зняв Поворознюк, він зробив для команди дуже багато. Його не всі розуміють, але якщо взяти так, то Дмитро приніс у колектив класну атмосферу та нікому там не заважає. Телевізор вже давно не дивився, якщо не брати до уваги футбол. З батьком завжди дивимось та й з динамівцями теж.

– Зараз зима. Які види спорту дивишся? В Україні популярний біатлон.

– Ніколи не любив дивитись біатлон. Це хороший вид спорту, люди непогано виступають. Наші на провідних ролях, але якось не припадає у мене око, коли я дивлюсь. Загалом люблю глянути хокей або баскетбол. Дуже сподобався серіал про Джордана. Назвати трьох теперішніх баскетболів? Джеймс Харден, Стефан Каррі та Леброн Джеймс.

– Якби тато не був футболістом, ти би пов’язав своє життя з футболом? Якщо не футбол, то ким міг бути?

– Не знаю, як би склалось моє життя. Але вважаю, що все одно би пов’язав його зі спортом.