Відразу хочеться поділитися таємницею. Навряд чи її можна почути деінде. Це новина, схожа на ті, що тиражують усі сайти із дурнячим “джерелом” перед заголовком. Так от, украй важлива інформація. У значної більшості мешканців нашої чудової планети були зовсім інші плани на 2020 рік. Оригінально, еге ж? Десь так само, як дуже серйозний інсайд “клуб такий-то хоче підсилитися взимку”.
Однак йтиметься про дійсно серйозні речі, бо для двох титулованих південноамериканських клубів рік склався просто жахливо, і вони точно не очікували такого ганебного фіналу. Ба більше, один із них, перуанська “Альянса”, починав сезон, створивши “команду-мрію”. Принаймні саме так стверджувало керівництво клубу. “Альянса” мала виграти національну першість і якомога далі пройти у Копа Лібертадорес.
Керівництво, до речі, змінилося у вересні 2019-го. Група інвесторів (та вболівальників клубу) взяла на себе зобов’язання розрахуватися з боргами і почала приймати подальші фінансові та спортивні рішення. Трансферів минулої зими було багато. Команду, що фінішувала другою у минулому сезоні, розпустили й запросили натомість футболістів добре відомих, які виступали у збірній Перу (Альберто Родрігес, Хосепмір Байон, Карлос Аскуес, Жан Деса, Алексі Гомес, Луїс Да Сільва).
“Альянса” починала сезон із уругвайцем Пабло Бенгоечеа на чолі. 2017-го він виграв чемпіонат, а потім двічі поспіль виводив команду до фіналу. Цього разу, навіть із “зірковими” новачками, старт не склався, й після поразки у класико в шостому турі Бенгоечеа пішов у відставку. На той момент “Альянса” була тринадцятою, однак два матчі все ж виграла, та й за рік до цього після такої самої кількості поєдинків мали всього на три очки більше. Ніби все ще можна було виправити.
Щоправда, певні сумніви могли з’явитися, коли Бенгоечеа так пояснив своє рішення: “Вони мене не чують”. Тут слід зазначити, що у деяких новачків “Альянси” був багатий досвід порушень дисципліни. У новому клубі мало що змінилося. Стосунки Бенгоечеа із Жаном Десою зіпсувалися дуже швидко. Навіть під час карантину, який розпочався у перуанському футболі якраз після шостого туру, Деса продовжив гулянки і його контракт розірвали у червні. Двох інших “героїв”, Гомеса та Аскуеса, залишили, але “команда-мрія” швидко перетворювалася на щось інше.
Виправити ситуацію покликали Маріо Саласа. Робота цього тренера дуже подобалася – ще коли він очолював чилійський “Уачипато”. Потім Салас вигравав чемпіонат із “Універсидад Католика”, а у Перу ставав першим із “Спортинг Кристаль”.
Тож призначення Саласа могло здатися ледь не ідеальним. Та все ж був один нюанс, який керівники клубу не врахували. У Бенгоечеа команда грала у доволі прагматичний футбол. На те, щоб перевести “Альянсу” з одного режиму до іншого був потрібен час. Але саме його бракувало. Особливо після завершення карантину. Лише у вересні “Альянсі” потрібно було зіграти у чемпіонаті та Кубку Лібертадорес вісім матчів. Щоправда, у трьох серпневих зустрічах Клаусури та у п’яти вересневих поступилися лише одного разу. Грали при цьому не дуже переконливо. Остаточно розчарував ще один новачок, колумбієць Крістіан Суньїга, і наприкінці вересня його відпустили до панамського “Сан-Франсіско”. Більше часу в лазареті, аніж на полі, проводили Родрігес та Да Сільва.
Форвард Патрісіо Рубіо, якого запросив вже Салас, забив за цей час лише два м’ячі у чемпіонаті.
У жовтні календар був не менш насиченим. За два тижні потрібно було зіграти п’ять турів. Почали з чотирьох очок у двох матчах, але після трьох поспіль поразок на фініші першої частини чемпіонату Саласа звільнили.
Оскільки зухвалі плани “мрійників” нищила сувора реальність (у Лібертадорес набрали одне очко у шести матчах), можна навіть зрозуміти, чому раптом запанікували перед стартом суттєво скороченої Клаусури.
Та чи варто було? Коли попереду лише дев’ять турів і переможець групи виходить до фіналу. Нехай сподіватися на таке було б занадто, навряд чи із Саласом команда зіграла б настільки провально. Під орудою Даніеля Ахмеда “Альянса” набрала чотири очки (у перших двох турах), а потім програли п’ять матчів поспіль, ще й у чотирьох останніх не забили жодного м’яча.
Три команди, що мали вилетіти, визначали за кількістю очок у обох турнірах сезону. І “Альянсі” не вистачило лише одного, щоб фінішувати на сімнадцятій позиції.
1912 року “Альянса” була одним із клубів-засновників перуанської Ліги. Двадцять три рази команда ставала чемпіоном і стільки ж фінішувала другою. Раніше лише одного разу вилітали до другого дивізіону. Сталося це 1938 року. Тоді в команді було забагато заслужених ветеранів, яких не замінили вчасно молодими виконавцями. Повернулися дуже швидко, за один сезон, та й зараз навряд чи відсутність у еліті буде тривалою.
Але для цього теперішньому керівництву слід зробити належні висновки, бо відверто провальних кадрових рішень було дуже багато.
Якщо в “Альянсі” перед стартом сезону мріяли про титул, в еквадорському “Насьйоналі” плани мали бути скромнішими. Адже у кількох попередніх чемпіонатах команда впритул наближалася до небезпечної зони. Два роки тому лише реструктуризація чемпіонату дозволила “Насьйоналю” залишитися у Серії А. Відтоді як 2006-го “Насьйональ” востаннє завоював титул, команда жодного разу не виходила до фіналу й лише двічі посіла третє місце.
Невдалі виступи ставали звичними для 13-разового чемпіона Еквадору, тож сподіватися можна було хіба що на спокійний, без екстремальних пригод, рік.
Із дня свого заснування клуб, який спочатку мав назву “Маріскаль Сукре”, представляв збройні сили країни. Саме тому в “Насьйоналі” ніколи не грали іноземці. Однак після того, як уряд вирішив, що міністерство оборони не може виділяти гроші на клуб, погіршилася економічна ситуація, а слідом за нею й результати.
Цього року чемпіонат Еквадору зупинили через коронавірус у березні, після чотирьох турів. Повернулися у серпні й у деяких із перших матчів після відновлення турніру можна було побачити, як у грі “Насьйоналя” чергуються фрагменти справді хорошої, злагодженої гри із провалами. Наче в якийсь момент футболісти раптом забували усе, що мали робити на полі.
Та може це й не дивно для команди, в якій за сезон змінилося п’ять тренерів. Історія одного з п’яти, Хав’єра Родрігеса, добре ілюструє хаос, що панував в клубі упродовж року. Його призначили сьомого листопада. Після трьох матчів Родрігес заявив, що у “Насьйоналі” немає умов для нормальної роботи. Що він мав на увазі? Футболістам не виплачували зарплату й зрозуміло, що це впливало на їхній емоційний стан.
Неодноразово гравці сварилися із президенткою клубу Лусією Вайєсійєю, а Едісон Мендес, котрий змінив Родрігеса, теж протримався лише три тури й пішов, заявивши про втручання у визначення складу. Якими саме були ці поради, стало зрозуміло, коли наступний тренер, Хосе Війяфуерте, миттєво посадив у запас Педро Кіньйонеса, найактивнішого критика керівництва клубу.
Тільки-но “Насьйональ” вилетів, Лусія Вайєсійя почала лобіювати ідею чергового розширення першого дивізіону. Інші, включно із президентом Ліги, відреагували без особливого ентузіязму. Воно й не дивно. Якщо “Насьйоналем” так керуватимуть і далі, то можна дійти до того, що в елітному дивізіоні гратимуть усі професіональні клуби Еквадору.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
