У мене є велика надія на людей, які працюють за кордоном, а потім повертаються в Україну. Вони, так би мовити, стають ментально іншими. Намагаються передати той досвід, який отримали у Європі. Впроваджують удома не тільки свої проекти, але й роблять людей навколо себе іншими. Прищеплюють їм європейський менталітет, виховують характер. Це шанс для вдосконалення країни.
Остап Маркевич справляв дуже хороше враження. Помітно, що людина цілеспрямована, хоче вчитися, вдосконалюватися. Отримав досвід роботи у Вільяреалі, і прагне передати його на благо нашого футболу.
На жаль, в Україні малувато футбольних династій. Мирон Маркевич – прекрасний тренер, який створив потужний Металіст. Команді забракло не так вже й багато, щоб стати чемпіонами УПЛ – буквально 2-3 років. Причому його команда завжди грала у цікавий та атакувальний футбол. Мирон Богданович писав історію Дніпра, довівши команду до фіналу Ліги Європи. За той Дніпро вболівала вся країна, бо він був щирим. У такий критичний час для країни це стало певною віддушиною. Я був свідком матчів при абсолютно порожньому Олімпійському проти Карабаха і при переповненому стадіоні вже у півфіналі – проти Наполі. Можу припустити, що навіть фанати Металіста, які ворогували з Дніпром, підтримували команду.
У мене є особисте враження, що Мирон Маркевич не все сказав у футболі. Він міг дати більше, якби продовжив працювати. Тож добре, що його син продовжив цю династію футбольних тренерів Маркевичів. І якщо Остап Миронович досягне більше за свого батька, це буде відверто круто для всього українського футболу.
Імпонувало, коли Остап Маркевич пішов з Агробізнесу. Всі розуміють, що окремі власники українських клубів можуть втручатися в тренерські справи. Коли тренер виступає проти цього, не боїться втратити свою роботу – це дуже хороший приклад для інших наставників. Власники клубів теж повинні дотримуватися субординації та поважати роботу найманих працівників.
Далеко не кожен тренер пішов би працювати в Агробізнес. У той період команда була далекою від лідерства у турнірній таблиці та переживала непрості часи. Якби не склалося у Волочиську, для Остапа Мироновича це стало б серйозним ударом по репутації. Робота в Першій лізі та ще й із не найвідомішим клубом – не завжди вдячна справа. На таке можуть погодитися ризиковані люди, або тренери, які впевнені у собі. Я відношу Маркевича-молодшого до другої категорії. Він думав про можливість себе показати, реалізувати свої знання, а не про репутацію.
Спробуймо проаналізувати шлях Остапа Маркевича до самостійної тренерської роботи.
Як він став тренером?
Тут дві складові. Головна – це, звичайно, батько. Не кожен після 30 років ризикне розпочати з нуля. Для цього потрібно мати хороший фінансовий тил, щоб не думати про забезпечення сім'ї, а також бути сконцентрованим на футболі. Остап Маркевич мав таку змогу. Як відомо, розпочинав він свою трудову біографію далеко від футболу. Для України – це новий досвід. У нас досі скептично сприймають людей на тренерській посаді, які серйозно не грали.
Другий момент – це Олег Смалійчук. Сьогоднішній співвласник Карпат – ключова фігура у тренерському становленні Маркевича-молодшого. Не можна просто так приїхати до Іспанії та потрапити на стажування чи отримати роботу. Смалійчук був тісно пов'язаний із Вільяреалом. Свого часу саме із цього клубу до кропивницької Зірки приїхав Даріо Друді (у Вільяреалі був одним із асистентів тодішнього наставника команди Марселіно). Екс-тренер Карпат Серхіо Наварро (зараз працює у Леванте другим тренером) був головним методистом у «Жовтій субмарині». Олексій Гуцуляк їздив в оренду також у цей клуб. Є всі підстави припустити, що Смалійчук допоміг Остапу із роботою на Піренеях. Тоді Олег був агентом Маркевича-старшого. Вигідна співпраця для всіх сторін – Смалійчук отримав медійну впізнаваність, натомість допоміг із працевлаштуванням Остапа в Іспанії.
У цьому точно немає нічого поганого. Футбольна Іспанія притягувала людей зі всього світу. Навіть горді німці не поцуралися вчитись в іспанців методології футболу. З усіх усюд туди приїжджають люди, які хочуть вчитися і прагнуть нового. Стажування, різні практики, семінари і тому подібне.
Вільяреал має хорошу репутацію у вихованні гравців. У них – сучасна база. Вони приділяють цьому дуже багато уваги. Працювати чи стажуватися в такому клубі – дорогого коштує. Остап Маркевич протягом кількох років мав можливість вчитися, практикувати, формуватися як тренер.
Система футболу Іспанії побудована таким чином, що великих грошей, працюючи на других ролях, не отримаєш. Це дуже скромні заробітки. Скажімо, лікар юнацької команди Атлетіко паралельно працює в колишній команді Сергія Мякушка – Алькорконі. Свого часу Даріо Друді, який вже мав статус одного із тренерів першої команди, поїхав у далеку та невідому Україну – в клуб, який тільки вийшов в УПЛ. Не думаю, що він настільки полюбив нашу країну, щоб покинути Вільяреал. Просто йому запропонували більшу зарплату.
Працюючи лише з молодіжними командами Вільяреала (молодіжні ліги Іспанії розділені за географічним принципом, де багато різних рівнів), дуже важко претендувати на середні гроші. Особливо – іноземцеві. Це лише можливість вчитися, переймати досвід.
Перспектив залишитися в Іспанії та працювати на хорошому рівні не було. Там конкуренція дуже серйозна. Навіть щоб тренувати на рівні Сегунди чи Сегунди Б, потрібно мати великий вплив та репутацію. Навряд чи міг на це розраховувати спеціаліст, який працював тільки з молодіжними командами – нехай навіть у такому клубі, як Вільяреал.
Маркевича не варто перехвалювати
Маріуполь дуже сподобався за грою у першій частині сезону. Команда могла розраховувати на вищі місця. Не вистачило фарту та досвіду. Коронавірус також дав про себе знати. Чудово проявилися окремі гравці – Артем Бондаренко та Олег Очеретько. Але не все так просто.
У попередніх сезонах Маріуполь двічі грав у кваліфікації Ліги Європи. Минулого сезону програв Колосу у фінальному матчі за це право. Тоді рівень чемпіонату був вищим. Було лише 12 команд та розподіл на дві шістки. У новому сезоні три представники Першої ліги увійшли до УПЛ. Зрозуміло, що рівень впав. Граючи у першій шістці, отримуєш додаткові матчі проти Динамо та Шахтаря. Після першого кола Маріуполь поки далекий до того, щоб реально претендувати на вихід у ЛЄ. У плані результату команда однозначно просіла.
Попередній наставник азовців Олександр Бабич зумів забезпечити прогрес та розвиток окремих гравців. Той же Олександр Зубков вже зіграв у ЛЧ та є одним із лідерів Ференцвароша. Дуже цікаво виглядав Владислав Вакула, якого підібрали у Сталі. Недарма на цього гравця претендували європейські клуби після матчу кваліфікації ЛЄ проти АЗ, але потім футболіст перейшов до Шахтаря.
Сьогодні я не назву жодного гравця Маріуполя, який міг би грати в ЛЧ. Команда Маркевича демонструє більше командний футбол, тож індивідуальний прогрес гравців не такий великий. Хоча заради об’єктивності варто сказати, що новий тренер працює з командою не так довго.
Якщо при Бабичу азовці грали у такий собі силовий футбол, другим номером, то зараз Маріуполь почав комбінувати, діяти завдяки командним швидкостям, шукати вільні зони. У складі вистачає гравців, орендованих у Шахтаря. Кожен спеціаліст розуміє, що «гірники» будують свою академію саме на таких принципах. Тому тренеру Маріуполя не потрібно ставити свою гру, а просто використовувати те, що футболісти отримали в молодіжних командах Шахтаря. Хто дивився матчі молодіжного чемпіонату України та Юнацької ліги УЄФА, не дасть злукавити – між грою молодіжних команд Шахтаря та Маріуполя дуже багато спільного. Але у плані психології заслуга Остапа Мироновича – очевидна. Одна справа – вміти грати, а зовсім інша – показувати це у матчах УПЛ. Тут потрібно приділяти велику увагу індивідуальній роботі з футболістами, щоб вони у себе вірили.
Не варто забувати, що Остап Миронович працював із молоддю в Іспанії. Тепер він працює із молодими гравцями, яких орендували в Шахтарі. Перед початком сезону азовці почистили склад майже від усіх досвідчених виконавців. Головний тренер став авторитетом №1 в команді. Це було б набагато важче із гравцями, які знаються багато років, із легіонерами, із різними віковими категоріями. Навіть Михайла Мудрика, який точно підійшов би під цю модель, немає! Причому фланги азовців не виглядають укомплектованими. Але ж Мудрик – непростий хлопець зі своїми амбіціями. Тож майже всі гострі кути постаралися оминути.
З одного боку – це добре, бо атмосфера всередині колективу хороша. Є тренер, який керує всіма гравцями. Але цей досвід – унікальний, бо більше такої ситуації не повториться в жодному клубі. Маркевичу варто вчитися працювати із різними футболістами, шукати підхід навіть до складних особистостей, легіонерів. Це йому стане у нагоді, якщо він хоче досягнути хорошого тренерського рівня. Адже маємо приклад Ігора Йовічевіча, який працював із молоддю, але тепер отримав проблеми на вищому рівні із різношерстими командами.
Остап Маркевич – це тренер, який поки що не зарекомендував себе, як успішний спеціаліст на довготривалій перспективі. Успіх із Агробізнесом? Так, команда зараз на першому місці у Першій лізі та претендує на вихід в УПЛ. Заслуга Маркевича-молодшого серйозна, але фундамент заклав Андрій Донець. Сьогодні команда відійшла від тих принципів побудови гри, які були у першій частині минулого сезону. Ситуація в Одесі – аналогічна. Бачимо, як Сергій Ковалець проводить чудову роботу з доволі обмеженими фінансовими можливостями та кадровим потенціалом. Обидві команди Остапа Маркевича не стали без нього гіршими.
Чому результати Маріуполя погіршаться?
Новий тренер, новий підхід, почало щось виходити – це дало багато позитивних емоцій. Гравці Маріуполя повірили в себе. Але кожен футбольний експерт розуміє, що ці емоції швидко промайнуть і настануть сірі будні. Минулого року Вісенте Гомес добре почав з Олімпіком, але весною команді довго не вдавалося перемогти. Гравці тривалий час перебували на емоційному піку, а потім все це зникло. Залишився тільки тиск за результат.
Десь схоже було із Маріуполем. Команда стартувала із розгромної поразки, а потім зібралася та почала набирати очки. Бензин під кінець першого кола вичерпався. Гравці втратили вогник, нічого нового в грі Маріуполя вже не проглядалося. Суперники розуміли, чого чекати від команди. Азовцям було простіше в ролі андердога, коли від них ніхто нічого не очікував. Підопічним Маркевича зручно грати у швидкий футбол, а от коли суперник перекриває зони, надає персональну опіку окремим гравцям, то далеко не все виходить. Маючи на одного гравця більше у матчі проти Динамо, азовці майже нічого не створили біля воріт Бущана – не було простору. Десять динамівців переграли одинадцятьох маріупольців.
Не менш важливий фактор комплектації команди. У Маріуполі роблять ставку на орендованих гравців. Мені це може сто разів не подобатися, але такими є відносини між клубами. Всіх, кого можна було, із Шахтаря вже запросили. Інші гравці не сильніші від тих, хто є у команді. Можливо, хіба що, Вакулу повернуть. А ось втрати – ймовірні. Якщо піде Коваленко, шанс у Шахтарі можуть отримати Очеретько чи Бондаренко. Сікана вкотре можуть зробити запасним форвардом. Є ризик залишитися без трьох основних виконавців. Враховуючи філософію клубу, замінити їх буде непросто. Навіть якщо з'являться новачки із орбіти не Шахтаря, їм потрібно зігратися з партнерами, стати своїми у колективі. Це може мати наслідки для гри і результату.
Прогрес Очеретька та Бондаренка – очевидний. Зрозуміло, що на цих позиціях у Шахтарі є коштовні легіонери. Хлопцям доведеться дуже серйозно проявити характер, щоб потрапити у першу команду «гірників». Якою буде їхня мотивація, якщо вони з першого разу не зможуть закріпитися в Шахтарі чи бодай привернути увагу головного тренера? Навряд чи потім гратимуть у Маріуполі на максимумі.
Зараз у команди була велика мотивація. Багато азовців розпочали грати на рівні УПЛ. А як це стимулювати далі? Маріуполь – далеко не найідеальніше місце для проживання молодих гравців. Зрозуміло, що вони навряд чи мріють усе життя грати за цю команду. Напевно, будуть пропозиції та інтерес від інших команд. Не факт, що відпустять, але ідилію такі речі псують. Підняти команду вгору – дуже непросто, а втримати її там – ще важче.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
