Футболісти в грошовому еквіваленті

Динамо Київ 8 Січня, 16:02 1218
Футболісти в грошовому еквіваленті
​Як світовий футбол оцінив перших проданих динамівських гравців і якою була їхня доля?

Футбол соціалістичний і футбол капіталістичний перетиналися в єврокубках і матчах збірних, але лишалися різними світами – з принципово розбіжними способами оцінки роботи та досягнень, із різною системою координат у плані трансферів і селекції. Але ж яка спокуса – спробувати порівняти те, що лежить по різні боки роздільника. Цікаво спробувати глянути на давно відомих особистостей іншими очима, оцінити їх із ракурсу, з якого не прийнято було дивитися вдома.

Для цього треба було пробувати сили за кордоном – чого в радянському футболі довгі роки не можна було уявити. За винятком окремих випадків, коли гравці емігрували із СРСР (як колишні воротар «Динамо» Абрам Горенштейн чи форвард киян Олександр Скоцень – які встигли потім пограти у Франції та за океаном), в інших випадках це було просто неможливо. В інших клубах це були поодинокі приклади Василіса Хадзипанагіса із ташкентського «Пахтакора», який повернувся на рідну землю батьків – у Грецію, Анатолія Зінченка та Сергія Шавла, яких із російських клубів запросили в віденський «Рапід», а також уродженця Тегерана Аветіса Овсепяна, котрий після «Арарату» пробував сили в футбольному клубі «Скайокс» із Лос-Анджелеса, а потім повернувся назад в СРСР.

А що у нас? Ми пригадуємо динамівців, цінник на яких визначив капіталістичний футбол, і розглядаємо, як склалися кар’єри піонерів соціалістичного футболу за «залізною завісою».

Мільйон за Бишовця та Блохіна

Право бути першими динамівськими легіонерами оспорювали кілька гравців. Ще Володимир Висоцький у пісні, присвяченій чемпіонату світу 1970 року, писав:

Комментатор из своей кабины

Кроет нас для красного словца,

Но недаром клуб «Фиорентины»

Предлагал мильон за Бышовца.

За рік до того Анатолій справив враження на головного тренера італійської команди Бруно Песаолу, але навіть за мільйон лір чи навіть американських доларів у ті роки радянський футболіст не міг бути проданий в капіталістичну країну.

А уже пізніше, коли «Динамо» перетиналося з «Реалом» у єврокубках та матчах виставкових турнірів, мадридський клуб нібито пропонував мільйон доларів за Олега Блохіна. Кажуть, особисто легендарний Мігель Муньйос – багаторазовий володар Кубка чемпіонів – заявляв, що із задоволенням взяв би в свою команду гравців екстра-класу – Колотова, Мунтяна та Блохіна. А Сантьяго Бернабеу навіть робив певні запити щодо можливості переходу видатного динамівця. І все ж, у розквіті сил Блохіну перебратися за кордон не вдалося.

До його персони ми ще повернемося, а поки що відзначимо, що першим динамівським «експортом» міг стати й Вадим Євтушенко, яким у 1986 році цікавилися все той же віденський «Рапід» та неназваний клуб із Мексики. До слова, тільки після відмови «Динамо» та Євтушенка, австрійський гранд запросив Шавла. То хто все-таки був першим?

Олег Блохін: «Динамо» → «Форвертс»

«Динамо» у сезоні 1987/88 завершило виступи вже в 1/16 фіналу Кубка чемпіонів, поступившись «Рейнджерс». Вимальовувалася зміна поколінь, а перші трансфери радянських легіонерів показували вектор. 35-річним Олегом Блохіним зацікавився скромний австрійський клуб «Форвертс» із міста Штайр, який не так давно перетинався з киянами під час одного з міжнародних турнірів.

Володар «Золотого м’яча» переходив у команду, яка боролася за підвищення в класі. 5 голів Блохіна допомогли «Форвертсу» посісти друге місце в другому дивізіоні, отримавши право зіграти в плей-оф. Команда Олега зуміла пробитися у вищий дивізіон. Тож короткотривалий контракт Блохіна вартістю, як тоді повідомляли ЗМІ, 10 тисяч доларів було продовжено на рік – угода склала 115 тисяч доларів. Сам Блохін, за мемуарами представника «Совінтерспорту» Абрамова, отримував зарплату в 528 інвалютних карбованців (700 доларів на місяць).

Граючи під нападниками, Олег міг бути організатором атак штайрців. Забив чотири м’ячі, віддав низку результативних передач. Попри те, що в «чемпіонський раунд» «Форвертс» не потрапив, у весняному стиковому турнірі він зумів зберегти місце в Бундеслізі, де потім виступав ще кілька років. А от Блохіна запросив кіпрський «Аріс» (Лімасол). Загалом, за австрійський «Форвертс» ОВБ провів 42 матчі (10 голів), ще 28 матчів (7 голів) – за кіпрський «Аріс».

Далі Блохін не один рік працював у Греції – уже в тренерській якості.

Олександр Заваров: «Динамо» → «Ювентус»

27-річний півзахисник у «Динамо» досягнув усього, про що міг мріяти радянський футболіст, і навіть більше: виграв Кубок Кубків 1986 року, двічі став чемпіоном СРСР (1985, 1986) і тричі виграв Кубок СРСР (1981, 1985, 1987). У складі збірної СРСР під керівництвом Лобановського став віце-чемпіоном Європи 1988 року.

Технічний півзахисник зачарував своєю грою всесильного власника «Ювентуса» та концерну «Фіат» Джанні Аньєллі. Він настільки хотів придбати радянського футболіста, що готовий був у відповідь допомогти автопрому СРСР (серед нереалізованих проектів – співпраця з заводом ВАЗ, зокрема, у підготовці оновленої моделі «Ока»). Планом-максимум Аньєллі вважалося створення «радянської трійки» на кшталт голландців «Мілана» у складі Михайличенко-Заваров-Протасов із Лобановським на чолі команди.

Але, зважаючи на складність запрошення радянських футболістів, «Ювентус» змушений був обмежитися одним. Надзвичайно складні переговори за участю «Динамо», «Ювентуса», а також обов’язкового переговорника – агентства «Совінтерспорт», яке було монополістом у продажі радянських гравців за кордон, дали фантастичний результат: 5 мільйонів доларів трансферу (з яких, щоправда, щедрі чиновники залишили клубу менше половини), а також умови, які «вибив» для «Динамо» особисто Лобановський. Клуб отримував новий автобус, дві легкові автівки від «Фіату», можливість провести збори в Італії і навіть розробити клубний талісман у тамтешніх дизайнерів.

Такий гучний перехід (а на той час він входив у список найдорожчих у світі) покладав велику відповідальність на спадкоємця Платіні, втім, через низку причин, Sasha не зміг замінити Мішеля. У першому ж матчі дебютант отримав травму, врізавшись у рекламний щит, через що був замінений ще в середині першого тайму. Потім були експерименти з позиціями, серйозна конкуренція через великий ліміт на іноземців, зміни тренерів, придбання нових зірок…

Коли Діно Дзоффа замінив Беппе Манфреді, а в «Юве» за рекордні на той час 8 мільйонів фунтів перейшов із «Фіорентини» Роберто Баджо, Платіні наполіг на запрошенні Заварова в свій рідний клуб – «Нансі». Період у «Юве» запам’ятався Олександру здобуттям Кубка Італії та Кубка УЄФА, 13 голами у 76 матчах, а також непосильною ношею – бути спадкоємцем футбольного генія і його футболки з десяткою…

Ігор Бєланов: «Динамо» → «Борусія» (Менхенгладбах)

Після «Золотого м'яча», Кубка володарів кубків і звання віце-чемпіона Європи Бєланов був одним із найбільш статусних форвардів Європи. Здавалося, перед ним відчинені будь-які двері, але, коли з-за залізної завіси почали випускати радянських «зірочок», Ігорю не залишили права вибору, а поставили перед фактом: «Їдеш у Менхенгладбах».

«Борусія» на той час уже не мала слави часів Нетцера, Фогтса та Хайнкесса, але двома роками раніше була в трійці найкращих. На Бундеслігу 1989/90 покладалися сподівання, натомість, «зелено-чорні» вимушені були боротися за виживання. Бєланов дебютував у матчі проти «Штутгарта», який «Борусія» програла 0:4. Далі в стартових турах багато забивав (найкращий матч, мабуть, проти «Вердера» – 4:0, дубль Ігоря), «Байєру» – навіть через себе.

Але в цілому було мало задоволення. За півтора сезони в цій команді Бєланов забив тільки 5 м’ячів у 27 матчах, перейшовши у скромний «Айнтрахт» (Брауншвейг). «Борусія» купувала недавнього володаря Ballon d’Or «всього» за два мільйони доларів, а вийшов один із трансферів, про які довелося пошкодувати. Причому, всім сторонам – Ігор також, цілком імовірно, значно краще виступав би в Європі, якби не тренерські рокіровки в Менхенгладбаху, газетні скандали та відсутність терпіння у нового для себе клубу.

Не в грошах щастя

Велике українське покоління футболістів кінця 80-х реалізувалося, у кращому випадку, на 30%. У широкий світ вони були кинутими без навиків ведення бізнесових перемовин, без агентів-опікунів, без підтримки з боку своєї федерації. Ці нові «мауглі» не знали елементарних, для західних спортсменів-професіоналів, речей – як вибудовувати взаємини з уболівальниками та ЗМІ, як відстоювати свої фінансові інтереси та знаходити рекламні контракти, як вчасно йти й вірно вибирати час, щоб залишатися.

Слідом прийшло інше покоління. Його взірець – Андрій Шевченко, проданий із «Динамо» в «Мілан» за чверть сотні мільйонів доларів, повністю реалізований, титулований і… просто багатий. Він, здавалося, в останню чергу думав про будь-які зовнішні фактори – навіть гроші, бо розумів – у цій професії він стане заможним, якщо буде робити саме те, до чого має талант.

Надалі «Динамо» здійснило чимало трансферів – як вхідних, так і вихідних. До речі, кияни першими в СРСР заплатили гроші за перехід гравця на внутрішньому ринку (Олег Саленко був придбаний у «Зєніта» за 37 тисяч карбованців). Але найголовніше – розуміти ту очевидну істину, що найкращі речі в світі – безкоштовні. Ти не купиш любов хлопчака-фаната, ти не купиш лояльність юного футболіста, ти не купиш славу «кузні кадрів». Все це приходить за десятиліттями успіхів, кубків, медалей і титулів. Саме тому «Динамо» подарує світу футболу ще не одну гучну зірку, а приклад зіркових попередників – як позитивний, так і негативний – буде наукою для тих, хто зараз робить перші кроки по полю в футболці з літерою «Д».

Матеріал уперше було опубліковано у клубному журналі «Динамо»