Матч 15 туру УПЛ між Львовом та Колосом. У розпал другого тайму наставник господарів Віталій Шумський отримує жовту картку від головного арбітра Віктора Копієвського. За що? «Я сказав арбітру – звертайся до мене українською», – після матчу тренер озвучив причину покарання, і це спричинило великий резонанс.
УАФ розпочала розслідування інциденту. Тим часом мовний омбудсмен Тарас Кремінь звернувся до президента Асоціації футболу Андрія Павелка з проханням надати пояснення.
Футбол 24 зателефонував Віталію Шумському, щоб отримати повнішу картину суботніх подій. Інформація про те, що один із арбітрів – Микола Кривоносов – збирається позиватись проти Шумського «за наклеп», з’явилася вже після нашої розмови.
«Український футбол потрібно «лагідно українізувати»
– Пане Віталію, ви опинилися в епіцентрі неординарної події. Давайте ще раз – як усе було?
– Я підійшов до четвертого судді Кривоносова, запитав його по грі за якесь порушення: чому у наш бік фіксують порушення, а у бік Колоса – ні. Спокійним тоном запитав, нормально. На що він мені відповів російською, і то таким, знаєте, тоном. «Чому ви зі мною спілкуєтесь російською мовою?» У відповідь Кривоносов рацією передав головному арбітру: «Тренеру дати жовту картку».
Зупиняється гра. Біжить Копієвський до мене і виймає «гірчичник». Запитав його: «За що ви дали мені жовту картку?» Відповіді я не отримав. Гра відновилася. Тоді я ще раз підійшов до четвертого арбітра і поцікавився: за що він сказав виписати мені жовту картку. Кривоносов не відповів нічого. Ось такий прецедент.
Є правила футболу. За мову там не дають жовтих чи червоних карток. При цьому, ми ж в Україні. Є закон 16 січня: у публічних місцях розмовляти державною мовою. І коли тобі за державну мову починають давати жовті картки, я цього не можу зрозуміти.
– У той момент ви відчули себе дискримінованим за мовною ознакою?
– Звичайно! Не тільки я, а й мої помічники. Думаю, якби це почули люди на трибунах, почувалися б так само. До того ж, це був День вшанування пам’яті героїв Небесної Сотні. Розумієте? І переддень Рідної мови.
– Дехто закидає, мовляв, мовний закон є, але де там записано, що арбітри в українському футболі зобов’язані спілкуватися українською? Його варто доповнити, конкретизувати?
– Звичайно. Але ж – публічні місця. Футбол – це публічне місце? Куди ще конкретизувати? Телебачення на матчі є, мікрофони, всі все чують.
– Український футбол потрібно «лагідно українізувати»?
– Тільки так. Бачив, як Коваленко летить літаком в Аталанту і в нього вже є італійський словник. А в Україні ми рідною мовою не спілкуємося. Як таке може бути?
– Наш футбол і справді переважно російськомовний. Чому за стільки років не можна було опанувати державну мову? Як ви це для себе пояснюєте?
– Значить, вони не хотіли. Значить, українська мова – не їхня рідна. Та й сама Україна – не їхня рідна держава, напевно. Я можу розмовляти російською так само, як українською. Вдома можу говорити, як хочу. Але в публічних місцях такого не може бути.
– УАФ вже зацікавилася цим епізодом. Вам телефонували, розпитували про нюанси?
– Ні (це інтерв’ю записувалося 22 лютого, в обідню пору, – Футбол 24). Ніхто не телефонував.
– Ви усвідомлюєте, що можете увійти в історію, як борець за українську мову в українському футболі, як би це парадоксально не прозвучало?
– Не ставлю перед собою цілі, щоб стати першим чи потрапити в історію. Просто мене цей випадок обурив. Моя громадянська позиція – ми повинні розмовляти українською мовою.
– Чи готові ви й надалі дотримуватися принципу і вимагати від арбітрів спілкуватися з вами державною мовою?
– Звичайно! У нашій команді багато іноземців, але я спілкуюся з ними українською мовою, є перекладач. Вважаю, що так повинно бути. Є багато бразильців, гравці із Люксембурга, Франції. Запитайте у них: якщо приїхати туди – потрібно вчити їхню мову, чи ні.
Це – націоналізм. Націоналізм – хороше слово. Це означає, що ти любиш свою державу. Це у Совєтському Союзі націоналізм прирівнювали до фашистів. Насправді, це два зовсім різні табори. Націоналісти борються за свою державу і люблять її.
– Чи відчули ви підтримку після суботньої пригоди?
– Підтримала моя сім’я – в першу чергу. Багато друзів, товаришів. Отримав чимало повідомлень з цього приводу. Кажу ще раз: не ставлю собі це за самоціль, мені не потрібно публічності, але обурює, коли арбітр тебе зневажає.
«На каком языке вы со мной разговариваете? Я не понимаю»
– У вас – багата ігрова кар’єра. Ви виступали не лише за клуби із Західної України – Карпати, Прикарпаття і тернопільську Ниву, а й за Дніпро у середині 90-х. Якою мовою ви спілкувались у цьому клубі?
– Хороше запитання. То був 1996 рік, і всі хлопці, з якими я грав, можуть вам підтвердити – вони розмовляли російською мовою, а я спілкувався з ними українською. Окрім мене, українську часто використовував головний тренер команди В’ячеслав Грозний. Він родом із Кам’янця-Подільського. Ніяких проблем не виникало.
Єдиний неприємний випадок запам’ятався. Зайшли ми з дружиною у дніпропетровський магазин, хотіли купити їй взуття. Дружина звернулася до продавчині українською мовою, а та відповіла: «На каком языке вы со мной разговариваете? Я не понимаю». Ми обурились: «Як не розумієте?! А ви де живете?».
Я завжди і всюди спілкувався українською. У моїй кар’єрі була ще одна команда – Уралан Еліста, з якою їздив на збори. Там виступало багато українців, а тренував Павло Яковенко. Тож я так само розмовляв українською. Звичайно, час від часу потрібно було по-російськи щось сказати, але загалом послуговувався українською мовою.
– Після закінчення кар’єри ви на кілька років відійшли від футболу і працювали у Бельгії. Які ще мови вдалося вивчити?
– Розумію і можу трохи поспілкуватися польською. Вивчав фламандську мову, але зараз призабув – 15 років минуло з того часу. Плюс-мінус розумію. А ще – трішки англійської. Мав би більше вільного часу – підівчив би.
У Бельгії одразу три мови – фламандська, французька і німецька. Я мешкав у фламандській зоні. Щоб порозумітися з місцевими, спеціально ходив у школу. Якби в Україні існували три офіційні мови – тоді цей арбітр міг би розмовляти зі мною російською. Натомість у нас офіційна мова – одна. Він зобов’язаний спілкуватися українською – і не тільки зі мною. Протокол матчу вони пишуть українською. То чому спілкуються російською?
«Динамо дамо бій»
– У наступному турі до вас Динамо приїжджає. Нерядова, непересічна гра…
– У нас кожна гра – непересічна (Усміхається).
– І все ж, до лідера чемпіонату – особлива підготовка?
– Працюємо в звичному режимі. Всі хлопці прекрасно розуміють, з яким суперником граємо. Попередній матч ми проводили з Колосом, хорошою командою, яка довела це в першій зустрічі із Шахтарем. Скажу так: всі команди із верхньої половини таблиці – плюс-мінус рівні. Але, звичайно, Динамо – це особливий суперник.
– Четверговий поєдинок динамівців у Брюгге зіграє вам на руку? Команда Луческу матиме обмаль часу для відпочинку…
– Це палка з двох кінців. Усе залежить від того, як вони зіграють у Брюгге. Зараз важко сказати. Звичайно, певна втома буде присутньою, але залежатиме ще й від того, який склад виставить проти нас Луческу. Така команда, як Динамо, мусить мати два рівноцінні склади.
Очікуємо дуже тяжкої гри. Динамо бореться за чемпіонський титул, а ми – за збереження прописки у Прем’єр-лізі.
– Слабкі місця у грі киян ви для себе вже окреслили?
– Кожна команда має як сильні, так і слабкі місця. Звичайно, будемо намацувати їхні проблемні ділянки і сподіватися на власний успіх. Скажу так: бій ми Динамо постараємося дати – це точно. Люди прийдуть на цей матч, і ми не маємо права грати як-небудь. Дамо бій не тільки Динамо, а й усім наступним суперникам.
– Справді, проти Колоса ви зіграли у присутності глядачів. На Динамо прийде в рази більша аудиторія…
– Ми граємо для вболівальників. Це – справжній 12-й гравець. Класу іноді може не вистачати, але трибуни самі понесуть тебе вперед.
Олег Бабій
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
