Розгром на класі
Важко робити якісь глибокі висновки, коли гранд виграє зустріч вже на 50-й секунді, забивши з нічого, а в середині першого тайму добиває аутсайдера випадковим пенальті. Та і третій гол киян прилетів занадто швидко, хоча там вже можна знайти винуватців. Львів навіть не встиг відчути м'яч.
У Динамо в цій зустрічі було достатньо ігрових проблем, але чи можна за них засуджувати, коли справу зроблено? Після 0:2 втомлений виїздом у Бельгію колектив мав моральне право піжонити, економити сили, недопрацьовувати й бити байдики в атаці. Навіть Мірча Луческу після розгрому Львова не намагався запалити на прес-конференції, відстрілявшись за кілька хвилин банальними фразами. Через це важко адекватно оцінити перформанс киян на Арені Львів.
Точно можна сказати, що атаці Динамо вдалося реалізувати перевагу в класі. В першу чергу, це було помітно по роботі на нічийних м'ячах – гості постійно вигравали підбирання перед штрафним і тричі відзначились з добивання. Гравцям Львова у ідентичних ситуаціях часто не вистачало правильної оцінки та прогнозування ситуації.
Крім того, «біло-сині» до перерви круто комбінували на останній третині, розкриваючи й атакуючи ударні зони. Так, Циганков своєчасно знаходив моменти для ривків за спину, Буяльський ідеально вривався у штрафний і витягував за собою опорників, Жерсон зберігав м'яч у дрібних епізодах, а Сидорчук з фулбеками швидко насичували відкриті площі та роздавали передачі.
При цьому часто динамівці комбінували на обмеженому просторі в оточенні всіх захисників – саме завдяки цьому вмінню Динамо і заробило пенальті. По перерві таких цікавих рухів стало набагато менше, але тоді вже й рахунок було зроблено.
Словом, Динамо у матчі проти Львова реалізувало перевагу в позиційній роботі, контролі м'яча та навичках завершення атак. При цьому великої кількості моментів з гри підопічні Мірчі Луческу й не створили – можна згадати тільки два удари Караваєва та постріл Сидорчука, а також четвертий гол (плюс, півбали накинемо за перший, адже Циганков непогано відкрився під передачу на хід правим флангом). Не густо, як для поєдинку з аутсайдером, однак на табло горить рахунок 4:1. Це і є клас.
Власне, ніхто в ньому і не сумнівався. Саме так і повинен завершуватись матч претендента на чемпіонство проти фаворита на виліт з еліти. Важливо тільки не переоцінювати значущість перемоги й зробити правильні висновки з помилок. Їх для такого поєдинку було забагато.
Черговий вияв структурних проблем Динамо
Весь позитив для Динамо завершився на першому таймі, але і там були помітні недоліки. В першу чергу, вони стосувалися роботи проти низького блоку суперника – «біло-сині» продемонстрували замало варіантів для зламу оборони.
Більшість позиційних атак Динамо були ніби змальованими під копірку (лайк, якщо пам'ятаєте, що це таке): центрбеки Динамо доходять до другої третини поля, не бачать варіантів попереду й віддають пас на фланг – і м'яч ходить від бровки до бровки, поки хтось не відкриється у півфланзі. Здебільшого, за сферу між лініями чіплялися Шапаренко, Сидорчук та Буяльський, причому Віталій ще й часто відкривав зони своїми переміщеннями у штрафний.
Класичний сценарій розвитку атаки Динамо в першій фазі. Все закрито, передачі віддати нікому. Жерсон відкритий між лініями, але перебуває в оточенні й може лишень обстукатись.
В принципі, це працювало, але не так часто, як належить чемпіонській команді. Атаки Динамо тривали занадто повільно – Львів встигав перебудовуватись. Саме тому з гри виникало так мало моментів.
Не в останню чергу це пов'язано із відсутністю хорошого першого пасу від центральних захисників. Взагалі, у центрбеків Динамо були великі проблеми з просуванням м'яча. Навіть у першому таймі, коли кияни домінували, вони пасували назад під будь-якою спробою пресингу – по перерві це стало особливо помітно.
Відрізаючі передачі та якісні вмикання до атаки від Забарного й Сироти можна порахувати на пальцях однієї руки. В кращому випадку центральні захисники «біло-синіх» могли віддати закидання уперед в надії на подальшу боротьбу – загалом же за дистрибуцію відповідали центрхави. Зрештою, в діях захисників у атаці банально простежувався брак.
Сирота пішов у атаку. Є один явний варіант для передачі на фланг, але такий простий пас виявився дуже неточним.
Цікавіший підхід до атак Динамо демонструвало в другому таймі, коли команда перевантажувала один з флангів, а вінгер відходив у центр – це створювало ізоляції для фулбеків (здебільшого, для лівого, хоча і Кендзьора часто залишався вільним та прострілював). Караваєв якісно користувався простором, ледь не оформивши красивий дубль, а четвертий гол стався саме завдяки такому підходу.
Перед ударом Караваєва над поперечкою Де Пена змістився в центр і потягнув со собою фулбека. Буяльський відкрився між лініями й отримав рідкісну передачу на просування від ЦЗ. Далі пішла діагональ. Без цього відкривання й пасу атаки б не сталося.
Проблема полягала в тому, що це були єдині моменти киян з гри за весь другий тайм. Їх могло бути більше, якби Олександр краще виконував кроси – гострота більшості з них була на нульовому рівні. Крім того, подібна гра флангами часто була похідною від неможливості розкрити компактний середній блок «містян» по перерві.
Проблема протидії пресингу Львова стала головною для цього матчу. Другий тайм Динамо де-факто провалило, адже підопічні Віталія Шумського почали агресивно тиснути на киян у центрі та на чужій половині. Коли так робить аутсайдер у матчі проти гранда – чекай купу гольових моментів, однак по перерві цього не сталося.
Чим ризикував Львів при агресивному пресингу. Якби Шапаренко обіграв двох хавбеків, то далі б пішов пас у центр та контратака 3-в-2.
«Містяни» накривали більшість варіантів для передач і створювали чисельну більшість в центрі. Не завжди цей тиск був ідеальним, але гості постійно змушені були грати у відхід, або виносити м'яч. Сидорчук, Шапаренко і Буяльський намагалися якось допомогти при виході з оборони, але дуже швидко накривали і їх. Весь другий тайм пройшов у такому руслі. Це – провал.
Кількісна перевага львів'ян у центрі та накриті лінії передач, крім варіанту на Кендзьору, на якого готові висмикнутись.
Динамо під пресингом. Сидорчук міг би його розбити переведенням на Караваєва, але він правша – довелося розвернутися вліво й завершити епізод виносом по флангу.
Щонайгірше, Львів почав перевершувати киян у володінні та контрпресингу. Так, на 58-й хвилині львів'яни провели атаку в 14 передач без перехоплення суперником. Відібравши сферу, Динамо вийшло з оборони через винос у центр поля – «містяни» виграли його, провели ще шість передач і завершили всю справу ударом Брікнера під поперечку метрів з 22-х. При цьому більшість пасів у цій атаці пройшли на чужій половині, з діагоналями та комбінаціями перед штрафним.
Момент Брікнера – не одиничний епізод, хоча й один з найяскравіших. Про гол з проходом Чір'яка та розрізним пасом взагалі краще промовчати. Динамо по перерві занадто часто втрачало м'яч і довго його не повертало, дозволяючи супернику володіння у 10+ секунд на власній половині. Можливо, це було наслідком рахунку (після 0:3 змусити себе відбирати м'яч важко), адже Брюгге та Десна такої свободи від «біло-синіх» не отримували.
Втім, все одно сумно – в першу чергу, для футболістів, за діями яких будуть стежити скаути. Навряд чи вони оцінять таку роботу в обороні. Це вже не кажучи про можливість отримати заслужені 2:3 перед ендшпілем зустрічі.
Зрештою, і про стандарти не варто забувати, адже і в УПЛ, і в єврокубках до них приділяють максимальну увагу. Львів мав небагато шансів, але невелику кількість господарям вдалося конвертувати у високу небезпеку. Так, вже на старті зустрічі «містяни» могли відзначитись зі штрафного, адже усі футболісти Динамо не встигли за ривком суперників. Одразу три виконавця мали можливість замкнути подачу.
На 40-й хвилині пригадується панічна ситуація, в якій дали пробити Довгому. По перерві ж виник момент із навісом Шини на Захарківа, коли кияни програли підбирання в штрафному й дозволили бразильцю пробити в ближній кут. Більш майстерний колектив за всі ці помилки міг покарати бодай одним голом.
Висока позиція у таблиці, хороша картина матчу проти Брюгге та дуже симпатичний літньо-осінній відрізок Динамо натякають, що проблеми зі Львовом у більшості аспектів, все ж, мають випадковий характер – підопічні Мірчі Луческу швидко оформили перемогу й вже не мали сил і мотивації на дисципліновану роботу.
Втім, проблеми зі стандартами та грою захисників під пресингом тягнуться вже давно. Якщо вони повторюються навіть у матчі проти аутсайдера УПЛ, то це привід серйозно задуматись. В будь-якому разі, святкувати чемпіонство зарано.
Суперечливий вихід Лєднєва та сумні перспективи Супряги
Доволі неоднозначне враження справило київське підсилення молоддю у другому таймі. Супряга отримав 34 хвилини, Лєднєв – 15, хоча по факту ігрового часу було на 5-6 хвилин менше через купу затримок у грі. За цей період обидва зробили по вісім дотиків до м'яча (судячи з ТБ-картинки) і взяли пряму участь у гольовій атаці як на стадії конструювання, так і під час завершення. Це – доволі непоганий результат, особливо з урахуванням особливостей другого тайму. Втім, є нюанси.
Лєднєв запам'ятався більше. Не тільки через дебютний гол за першу команду Динамо, а й за впливом на гру – другий же його дотик до м'яча призвів до створення моменту Караваєва на 85-й хвилині (Богдан зберіг сферу й проштовхнув її під простріл Кендзьорі). Гольову атаку формально започаткував Лєднєв, який прийняв вкидання з ауту й віддав поперечний пас на Сідклея. Крім того, кілька разів він непогано вмикався у пресинг. Богдан не відбував номер, а старався впливати на гру.
Проблема полягала в тому, що вплив Лєднєва виглядав занадто опосередковано. Атакувальний хавбек у матчі проти втомленого Львова просто чіплявся за передачі й віддавав на ближнього, або ж пасував поперек – не було ні передач уперед, ні ривків з просуванням метрів на 20, ні комбінацій. Таку роботу міг виконати будь-який футболіст без особливих навичок. І це за рахунку 0:3, коли можна було приймати максимально ризиковані рішення. Саме тому Богдан і перебуває на банці протягом усього сезону.
Супряга теж старався, але проявити себе у цьому матчі було важко. Більшість з його восьми дотиків – це чіпляння за верхові м'ячі та виноси. Між іншим, Влад ще й непогано за них боровся, однак це футбол Бєсєдіна, а не швидкісного Супряги. Владислав так і не отримав передач на хід, не отримав вільних зон, старанно займаючись чорновою роботою.
Навіть за такого футболу нападник взяв участь у взятті воріт, однак вонв булв такою ж формальною, як і у Лєднєва на початку атаки – Владислав просто віддав поперечний пас на фланг під подачу де Пені.
Все це ставить питання щодо доцільності перебування Супряги в Динамо. За перші півроку він провів всього два голи, а з поверненням Бєсєдіна тотально програв йому конкуренцію – хоча Мірча Луческу намагається дати йому час. Проблема полягає в тому, що футбол Динамо в принципі не підходить Владу – кияни більше працюють від дальніх передач, які Бєсєдін старанно виловлює. Для єдиноборств же йому не вистачає фізичної міці – тут знову Артем б'є Супрягу.
Можливо, ситуація зміниться навесні, коли газони УПЛ не будуть мерзлими й перекопаними й коли можна буде частіше атакувати низом. Не варто так рано списувати Супрягу, але прямо зараз він – однозначний баночник.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
