Сьогоднішнім лідером Динамо є Віталій Буяльський. Саме він бере на себе відповідальність та приносить результат у найважливіші моменти. У Брюгге ще довго лякатимуть дітей півзахисником Динамо. Кияни у двох матчах створили мінімум моментів біля воріт бельгійців, але змогли забити двічі. Індивідуальне виконання та працьовитість дозволили Буяльському відзначитися як вдома, так і в гостях. До слова, у кваліфікації ЛЧ влітку 2019 року Віталій відкрив рахунок у київському матчі проти Брюгге. Справжній злий геній бельгійської команди!
Заслуга Буяльського в потраплянні Динамо до чинної ЛЧ – також дуже велика. Після падіння Супряги він не розгубився та організував гол Жерсона у матчі проти АЗ. Цей м’яч став вирішальним. У гостьовому поєдинку проти Гента Буяльський зробив асист на Супрягу у випадку з першим голом, а також заробив вилучення для Романа Безуса. Фактично доля виходу в ЛЧ була вирішеною в першій грі.
У дуже непростому першому матчі проти Олімпіка, коли динамівцям довелося відігруватись, другий і багато в чому вирішальний гол забив саме Буяльський, красиво пробивши зльоту. Таких матчів, де Віталій забивав важливі м'ячі, можна пригадати ще багато. Ніхто не стане заперечувати його гольовий нюх.
Вперше я побачив Буяльського у матчі за молодіжну команду. Дубль виступав на стадіоні Динамо і можна було без проблем дивитися матчі команди. Особливого враження Віталій тоді не справив: для гри у відборі чи опорній зоні бракувало антропометрії, для креативу – різкості, індивідуальної майстерності. Важко було навіть визначити позицію, де б він міг почуватися найкраще. У той момент я б нізащо не повірив, що цей хлопець зможе досягнути першої команди. Щоправда, його головною рисою була працездатність. Він йшов на всі м’ячі, навіть коли не мав шансу на успіх. Наполегливість та впертість! Напевно, це найкращі слова, якими можна описати футбольні чесноти Віталія.
Буяльський – уродженець міста Калинівка, що на Вінниччині. Спочатку займався у спортивному інтернаті Броварів, тільки у 16 років потрапив до Динамо. Багато в чому допомогли обставини. Динамо були потрібні кадри. У Першій лізі виступала друга динамівська команда, плюс – дубль. Пройшовши крізь таке сито молодіжних складів та оренд, Буя став лідером першої команди.
Найімовірніше, головну роль у самоствердженні Віталія у професіональному футболі зіграв В'ячеслав Грозний. Наставник тоді працював у Говерлі, яка переживала не найкращі часи. Щоб хоч якось тримати рівень, були запрошені в оренду гравці із молодіжної команди Динамо. Не всі згідні покидати комфортний Київ заради провінційного міста, щоб тільки мати ігрову практику. Багато хто сприймає таке відрядження, як заслання. Для Буяльського це стало можливістю себе проявити. Виступаючи в Ужгороді, він забив 3 голи та зробив 6 асистів у 20 матчах. Чудовий показник для 20-річного футболіста. До того ж, у 2013 році рівень УПЛ був дуже високим та конкурентним.
На Закарпатті Буяльський врешті самоствердився, як гравець атаки. Його пробували на позиції флангового півзахисника, але, напевно, не вистачало різкості та швидкості. Тому Грозний побачив гравця на місці атакувального півзахисника.
Блохін придивлявся до Буяльського. Зрозуміло, що робити на нього ставку не збиралися, просто був потрібен гравець для ліміту. Динамо відмовилося від послуг Мілевського, Алієв перебував в опалі. Клуб витратив шалені гроші на дорогих легіонерів. Потрібно було думати про дотримання ліміту та бодай чотирьох українців на полі. Хачеріді, Шовковський, Ярмоленко, Гусєв – тільки 4 «залізних» гравці із українським паспортом. У Гармаша виникали періодичні проблеми із травмами. Тож запросили із Запоріжжя Сергія Сидорчука та Андрія Цурікова. Почали дивитися в бік молодіжних команд. Буяльський дебютував в УПЛ саме в Динамо, але заради ігрової практики поїхав на Закарпаття.
Буремний 2014 рік змусив Динамо згадати про свого вихованця. Легіонери були налякані ситуацією в країні. Довелося перестрахуватись і про всяк мати альтернативу. Спершу Віталію було непросто конкурувати із Юнесом Беланда. Але Сергій Ребров все більше віддавав перевагу саме українцеві – через прикрий характер марокканця. Беланда конфліктував із тренером і невдовзі покинув команду.
Можливо, Буяльський не зміг би досягнути таких вершин, якби все було добре у Гармаша. У плані потенціалу, футбольних та природних талантів Денис мав усі можливості вирости у футболіста дуже високого рівня навіть за мірками європейського футболу. Травми і особливості характеру не дозволили Гармашу навіть наполовину реалізувати свій талант. Вийшло так, що навіть високий хист поступився працездатності.
Ребров тоді грав схемою із перевернутим трикутником: тільки один опорник і два гравці попереду, які мали вриватися у вільні зони. Така побудова гри дуже добре підходила Буяльському, який почав завойовувати місце в складі. Забив Ман Сіті, Порту, став важливим гравцем команди.
Після приходу Хацкевича для Буяльського нічого не змінилося. Тренер добре знав гравця за спільною роботою в молодіжній команді і навіть називав його одним зі своїх улюбленців. Віталій як риба у воді почувався у побудовах гри білоруського наставника. Хацкевич використовував універсальність Буя і, за потреби, ставив його не тільки в середину поля, але й на фланг. Особливо це стало актуальним після відходу Андрія Ярмоленка. Власне, поки відбувалося становлення Циганкова і ще не приїхав Вербіч, саме Буяльський та Сидорчук стали новими лідерами команди.
Нічого не змінилося і в період Михайличенка. Віталій продовжував залишатися беззаперечним гравцем стартового складу. Напевно, що у цей непростий для київського клубу час, почав самостверджуватися. Важливо, коли футболіст себе показує і забиває в критичні моменти.
У Динамо з'являються молоді гравці. Для них важливою є наявність футбольного дядька, з якого можна брати приклад. Прикладом для інших, насамперед, є Томаш Кендзьора та Віталій Буяльський.
Я мав великі сумніви, що Буя зможе знайти своє місце у філософії Мірчі Луческу. Румунський тренер завжди був прихильником атакувального футболу. Один опорник мав займатися тільки руйнуванням, інший – вести гру завдяки роботі з м’ячем та швидкості. Під ці параметри Буяльський не підпадає. Атакувальний півзахисник – сильний індивідуально гравець з хорошою технікою та швидкістю. Тут теж не збігається. Але Луческу дуже швидко зрозумів, що ставити атакувальну модель гри у Динамо не буде. Клас гравців не дозволяє цього робити. Потрібно виходити від можливостей, які зараз є в команді – надійність захисту і пошук помилок в обороні суперника.
Луческу відшукав для Буяльського не чужу для нього позицію атакувального півзахисника. Причому, на цій позиції у Динамо зібралося чимало гравців, а грає Віталій. Минулого сезону на цій позиції у Зорі розкрився Богдан Лєднєв, який став одним із найкращих гравців чемпіонату. Міккел Дуелунд мав врешті відновитися від травм. Микола Шапаренко – один із найбільших талантів свого покоління.
Мірча провів певні перебудови в грі колективу. Шапаренко був переведений в опорну зону, де займається виходом команди з оборони через пас, конструюванням атак. Лєднєв, схоже, поки не підходить під принципи футболу Луческу. У тих матчах, в яких виходив, не переконав. Дуелунд знову мав проблеми зі здоров'ям та не завжди міг грати. Тож Буяльський виграв конкуренцію.
Чому Луческу робить ставку на Буяльського? Для румунського наставника завжди було важливим вміння керувати, щоб гравці ставили інтереси команди вище від особистих. Буяльський славиться високою ігровою дисципліною. Все, що від нього вимагав тренер, він намагався втілити на полі. Крім забитих голів і передач, Віталій виконує багато рутинної роботи, спрямованої на оборону. Він буде шукати помилку суперника, навіть маленький напівшанс. Тільки варто опоненту десь розслабитися – миттєве покарання. Буяльський вміє буквально видряпувати потрібні м’ячі. Я б сьогодні назвав його навіть не атакувальним хавбеком, а відтягнутим форвардом. Шукає вільні зони для вривання, пресингує захисників, намагається йти на добивання, відскоки, атакує другим темпом.
Дуже важливим є вміння збирати на собі фоли. Віталія не назвеш футбольним провокатором чи симулянтом. Але він йде у всі єдиноборства, нав’язує боротьбу. Звідси – фоли суперника. Посадити захисників на картки, заробляти для своєї команди стандарти – дорогого коштує.
З поверненням Артема Бєсєдіна це має двояке враження. Виходить, обидва гравці атаки схожі між собою і беруть своє завдяки працездатності, але не майстерності. У пресингу Динамо стало сильнішим. Але наскільки це серйозно працює проти команд високого рівня? Тут питання відкрите. У матчі проти Брюгге кияни майже нічого не створили. Так само проти Десни не було багато моментів. Важливо не тільки шукати чужі помилки, але й самому щось створювати. Зрозуміло, що з глибини повинен допомагати Шапаренко, а фланги – активізуватися. Але важливість креативних дій у центрі атаки ніхто не скасовував.
Якщо Луческу наважиться перебудовувати гру Динамо під атакувальну модель, коли команда форсуватиме події на полі, позиції Буяльського серйозно похитнуться. Роль атакувального півзахисника вимагатиме, в першу чергу, креативу та індивідуальної майстерності. Не впевнений, чи впорається із цим Віталій. З іншого боку, навряд чи такий момент скоро настане, бо зараз для Динамо пріоритет – результат. А в раціональному футболі місце для Буяльського завжди знайдеться.
У команді склалася ситуація, коли форвард Бєсєдін та атакувальний півзахисник сильні якраз у пресингу. З одного боку це добре, бо покращує цей важливий компонент. Але виникають питання щодо тактичної різноманітності. Команда повинна пропонувати супернику різні моделі гри в атаці.
Тут ми отримуємо відповідь, чому Буяльський не підходить під футбол Шевченка. Національна команда сама хоче форсувати гру, грати першим номером, створювати, а не тільки шукати помилки суперника. У середині поля мають бути гравці індивідуально сильні, з хорошою роботою із м’ячем, вмінням вести гру. Під цю філософію максимально підходять Маліновський та Зінченко. Разом із ними грає чистий опорник Степаненко. Між Буяльським та Зінченком / Маліновським спільного немає. Всі троє – гравці високого рівня, але вони різні за своєю суттю.
Я вважаю, що це чесно з боку тренера – не викликати футболіста, якщо ти його не бачиш у складі команди. Навіщо втомлювати зайвий раз, якщо він не гратиме? Можливо, інші центральні півзахисники не сильніші за Буяльського, але вони більше підходять під футбол Шевченка. Зараз, наприклад, має нав'язати конкуренцію Шапаренко.
Участь Буяльського в Євро-2020 – питання дуже дискусійне. Він туди може поїхати тільки в ролі гравця ротації. На мою думку, Віталій – не той футболіст, який вміє гарно виходити на заміну чи когось підміняти. Він звик бути важливим елементом гри команди. З іншого боку, у Буяльського є великий досвід та стабільна ігрова практика. Якими можуть бути форма та тонус у Коваленка, що тільки адаптовується до гри Аталанти? Тож Буя спроможний у потрібний момент стати в нагоді. Збірна повинна мати глибину та різносторонніх гравців, якщо реально хоче домогтися успіху на Євро.
Підсумуймо. Буяльський зміг заграти в Динамо при кількох наставниках. Ребров, Хацкевич, Михайличенко, Луческу – всі вони різні, але футболіст завжди був важливою одиницею для кожного з них. Трапляється, що гравець успішний лише в одній команді чи в одного тренера. Буяльський довів, що вміє підлаштовуватися під вимоги. Попри відсутність яскраво виражених чеснот, Віталій зміг завдяки щоденній роботі досягнути великих успіхів.
На початку січня Буяльському виповнилося 28 років. Він може пограти на високому рівні ще не менше 5 років. Цей час важливий для того, щоб Динамо врешті відштовхнулося від дна та почало стабільно конкурувати із Шахтарем в УПЛ. Клуб зараз не може витрачати великих грошей на нових футболістів. Тому Буяльський повинен стати не тільки важливою ланкою досягнення результатату, але й максимально допомагати молодим гравцям переходити в першу команду.
Я знаю багатьох талановитих футболістів. Більшість із них не досягнули успіху. Зараз грають у чемпіонатах області чи району. Вони вважали, що власного таланту достатньо для успіху серед професіоналів. Це ні до чого не привело. Для молодих хлопців, які мріють підкорити вершини, зразок Буяльського має бути ключовим. Ось як потрібно поборотися за місце під сонцем і використовувати кожен свій шанс. Працювати на 101 відсоток. Талант – це добре, але без роботи він не приносить успіху. Ну і скромність. Це риса, якої так не вистачає багатьом молодим гравцям.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
