«Аталанта» не спрацювала, але було близько – Миколенка дуже шкода
Часті та доволі ефективні підключення захисників Динамо в атаку дуже нагадували клуб, за який грає Маліновський. З тією тільки різницею, що Миколенко то і латералем не був нині зовсім. Віталій брав на себе багато. Шевченко постійно підганяв лівого центрального захисника збірної вперед, і 21-річний гравець віддав усе, що міг. «Микола» настільки виклався у цих двох матчах за 5 днів, що ноги не послухалися у вирішальний момент. «Підставили» і свої ж одноклубники. Забарний вже традиційно для себе скинув не найкращий пас «у поліклініку». Бущан, який ще в першому таймі ледь не начудив невиправданим виходом за межі своїх володінь, додав суєти суперечливою підказкою у несвоєчасний момент.
Так, по факту Миколенко привіз пенальті та вилучення. Але його відверто шкода. Адже фулбек Динамо провів насправді дуже добротний матч. Самовіддано в обороні. При цьому, граючи глибше, Віталій загострював з флангу як мінімум не менше за Соболя. Створював таку бажану і таку вистраждану перевагу на лівому краю. В системі Гасперіні центральні оборонці також повинні активно підключатися в атаку. Забарний і Матвієнко відчували проблеми навіть зі своїми безпосередніми обов'язками, що вже казати про атаку – ми могли дочекатися від них прикрих обрізок, але не загострень. А ось Миколенко серед центрбеків був абсолютно найкращим. До того фатального моменту. Лідер за кількістю і точністю передач (85 точних, 94%) більше заслужив створити гол біля чужих, а не своїх воріт.
Активні результативні крайки створюють різницю в Аталанті. Сьогодні це також працювало і в синьо-жовтій збірній. Караваєв провів більш ніж гідний матч. Другий найкращий наш гравець після Маліновського. Лише Руслан створив більше моментів (4) за Сашка (3). При цьому єдиний наш 200-відсотковий момент – справа ніг правого латераля Динамо. З активною участю, передасистом колишнього партнера по Зорі. Маліновський був лідером і головною загрозою воротам фінів.
Міг обіграти чи стягнути біля себе кількох захисників, а потім віддати у вільну зону, які сьогодні так рідко відкривалися. Руслан став найкращим не тільки за кількістю ударів (5) та дриблінгу (4 з 4 обведень пройшли), а і в єдиноборствах (виграв 9 з 15). На жаль, цього разу підвів приціл. Не вистачило і свіжих ніг. В одному епізоді просто віддав м'яч супернику так само, як Миколенко. Просто не так запам'яталося, адже епізод трапився біля чужих воріт, але контру ледь не привіз.
Проблема не у схемі Шевченка, але без помилок не обійшлося
Результату немає, збірна не впоралася, але тактика віддзеркалення суперника з його тріо центрбеків себе виправдала. Переконаний, що схема 4-3-3 нічого кардинально не змінила б. Шевченко та його штаб італійських аналітиків крутий тим, що не боїться йти своїм шляхом, змінювати збірну за кілька місяців до Євро-2020, робити її складнішою для передбачення, багатшою у тактичному плані. Спочатку мало хто вірив, що Україна після років автобусів зможе вирулити на контролі, почати домінувати на полі, насолоджуватися грою з м'ячем. Матчі з грандами показали, що в наших хлопців є певний ліміт можливостей. Те, що зі скрипом і на максимальній віддачі вдавалося з португальцями, вже не проходило з Іспанією, Францією, Німеччиною. Навчитися грати у 3 центральні захисники, мабуть, єдиний можливий вихід, якщо ми хочемо не ганьбитися, а здобувати результат навіть з великими суперниками.
Так, це наразі більш органічно виглядає проти топів, коли треба насамперед відбиватися, а з середняками, коли мусиш більше атакувати і ламати вже чужі автобуси, працює не ідеально. Але ж і сьогодні, якби не фінішна серія прикрих помилок, яку могла викликати банальна втома, результат захистив би Шевченка і його команду. Фіни підрахували, що за очікуваними голами українці цілком награли на перемогу (1,75 проти 0,77). Україна виглядала цілком пристойно. І якби відстояли переможний результат, усе те ниття про якусь не таку тактичну схему чи кепську гру, яке ви почуєте в найближчі дні, мало б зовсім інше забарвлення, набагато позитивніше.
Якщо до Шевченка і є якісь питання, то зовсім не щодо сміливості іти обраним шляхом, пробувати щось нове. Перше – доволі дивна заміна єдиного опорника на Коваленка. Віктор ніколи не славився тим, що може закривати центральну зону самотужки. Особливо тоді, коли треба захищати результат від набігів відчайдушних вікінгів, яким уже нічого втрачати. Це далеко не Степаненко чи Сидорчук. З одного боку клас – заміна на посилення атаки, все або нічого. З іншого – авантюра. Враховуючи те, що Коваленко зараз сидить геть без ігрового тонусу в Аталанті. Невже один з головних героїв Франції Шапаренко, акуратний, чіпкий та водночас креативний в центрі поля гравець, не вивіз би ті останні 15 хвилин?
Другий промах – поставивши все на одну карту і залишившись без слотів замін (які можна провести лише у 3 часові відрізки, не враховуючи перерву), Шевченко сам позбувся шансу заспокоїти, скорегувати гру в обороні. Після виснажливих 90 хвилин на Сен-Дені втрата концентрації і сил у Києві була цілком передбачуваною. І тут вина не лише гравців, які привозили моменти. Згадайте, що гольова атака з класним пресингом Пуккі спочатку на Забарного, а потім на Миколенка, почалася з дивного пасу через себе від Коваленка. На чужій половині наївно викинувся на суперника спочатку Віктор, а потім і Матвієнко. «Налажати» в підсумку міг будь-хто, бо «сови» на свій гол теж цілком награли.
На 88 хвилині за переможного рахунку 1:0 відразу 8 гравців у жовтому полізли на чужу половину. Для чого? Якби це була якась обдумана (контр)атака, але ж ні. У фінів була одна тактика, аби вижити. Закидати довгими передачами вперед. При цьому ми самі відкривали ворота, висуваючись у даремний високий пресинг чи необдумано атакуючи, коли пального в ногах уже майже не залишилося. Особливо розчарували в тих моментах свіжі гравці Коваленко і Марлос. Вони практично не грали проти французів, тому тут свої хвилини мали відпрацювати значно інтенсивніше, жертовніше. Можна зрозуміти втому і помилки на її фоні від Миколенка, Матвієнка чи Маліновського. Але зі свіжими резервістами що не так, хлопці?
«Скандинавський футбол на підйомі», Україна як регулярна жертва, «подарунковий» Пуккі
Матч у Франції нагадав ті прекрасні часи збірної під керівництвом Сабо, коли Шевченко був максимально близьким, аби прошити Бартеза і вирвати перемогу Україні. Зараз знову нічия, але вона і п'янила, і лякала водночас. Адже у тому відборі на Євро-2000 по суті фатальною стала домашня нічия з ісландцями, далеко не такими крутими, як в останні роки. Сталася вона також у березні, і саме після паризького вояжу з його 0:0. Цих очок і не вистачило, аби посісти перше місце, а далі ви самі пам'ятаєте. Минуло багацько часу, і вже за часів Шевченка-тренера збірна лише вдома набрала 1 бал з Ісландією у відборі на ЧС-2018 і не вийшла навіть у стикові матчі.
Тепер ось знову нічия як перемога у Франції, а після неї мирова як поразка зі скандинавами вдома. То ми натрапимо на золоте покоління ісландців, то тепер на пікових фінів. Можна вірити у дива, що Фінляндія зупинить ще й французів, але більше віриться у те, що нинішня нічия – фатальна втрата очок. Шевченко ніби й вгадав із заміною, але ми забили гол після того, як 2 найкращі півзахисники суперника, які вигризали майже все в єдиноборствах, з травмами пішли з поля.
Після цього у гостей залишилася єдина надія. Стандарти, подачі та закидання на Пуккі. У переддень свого 31-річчя легендарний форвард, який навіть у складі абсолютного аутсайдера АПЛ возив і забивав елітним клубам, таки підстеріг свій рідкісний момент. І це найбільш прикро в нашій недільній історії. Скільки розмов було, що всі у збірній знають про цього Пуккі ледь не більше, ніж він про себе... Проте за останні хвилин 10 Фінляндія, яка раніше майже не подавала ознак життя в атаці, створила достатньо навіть для перемоги. І що з того, що решту часу ми були кращою бандою – це визнав і сам другий найкращий снайпер в історії «сов». Скандинавський синдром вкотре стає гігантською перешкодою на шляху України до Чемпіонату світу. Хоча як же хочеться, щоб цього разу ми обірвали дошкульну традицію.
Тарас Котів
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
