Україна та «казус Гвардіоли» – поведінка Шевченка насторожує, але збірну ще можна врятувати

Збірна України 30 Березня, 20:30 623
Україна та «казус Гвардіоли» – поведінка Шевченка насторожує, але збірну ще можна врятувати | 19-27
​Збірна України неоднозначно стартувала у відборі на ЧС-2022. Дві нічиї виявилися кардинально різними за змістом.

З одного боку, ми отримали матчі, які завершилися з однаковим результатом (1:1), до того ж «синьо-жовті» у зустрічах з Францією і Фінляндією діяли за тактичною схемою з трьома центральними захисниками. А з іншого – команда Шевченка взяла одне очко у Парижі, але втратила два у Києві. Якщо у поєдинку з чемпіонами світу Україна вразила своєю організованістю та несподіваним тактичним перевтіленням, то проти Суомі – зіграла значно нижче своїх можливостей.

На мою думку, головними авторами паризького позитиву і київського негативу є тренерський штаб збірної. Причому, негативу, на жаль, знайшлося навіть трохи більше. Результат домашнього матчу не лише перекреслив здобуте очко у поєдинку з очевидним фаворитом, але й перефарбував емоційний фон навколо команди, зменшивши шанси у боротьбі за путівку на Мундіаль. Якби ми програли Франції та обіграли Фінляндію – турнірні перспективи були б кращими.


Та, найгірше, що ми можемо зробити зараз – це поширювати негатив перед матчем з Казахстаном. У нас є команда, яка неодноразово доводила свою конкурентоспроможність на міжнародному рівні. Від індивідуальних помилок окремих виконавців та невдало обраного плану на гру ніхто не застрахований. Найстрашніше – якщо тренерський штаб нашої збірної, справді вважає, що команда провела чудовий матч з фінами. Якщо це не емоції і спроба заспокоїти футбольну спільноту, а справжня оцінка гри, то, мабуть, про катарський чемпіонат світу варто забути. Постараємося з холодною головою згадати основні тактичні нюанси у обох матчах. Почнемо з Франції.



Франція – Україна – 1:1 (1:0)

Голи: Грізманн, 19 – Кімпембе, 57 (автогол)

Франція: Льоріс – Павар, Варан, Кімпембе, Ернандес – Коман (Дембеле, 63), Канте, Рабйо, Мбаппе (Марсьяль, 77) – Грізманн, Жиру (Погба, 63)

Україна: Бущан – Караваєв, Кривцов, Забарний, Матвієнко, Миколенко – Шапаренко (Зубков, 86), Маліновський, Сидорчук (Коваленко, 79), Зінченко – Яремчук (Мораєс, 72)

Попередження: Павар, 30



Після матчу головний тренер збірної Франції Дідьє Дешам зізнався, що зовсім не чекав на такі кардинальні тактичні зміни у таборі суперника. Раніше Шевченко лише одного разу, у 2018 році, спробувала зіграти у п'ять захисників. Словаки розтрощили нас – 4:1, але то був далекий від оптимального склад, та й поєдинок вже не мав турнірного значення.




Україна віддала чемпіонам світу м'яч і територію, але кваліфіковано перекрила супернику фланги та півфланги. Гості не висмикувалися у високий пресинг, тримаючи компактний середній та низький блоки. Приблизно до 35 хвилини господарі мали суттєву перевагу, але з часом «синьо-жовті» заспокоїлися, адаптувалися, підіймали вище лінію оборони та почали переходити у фазу позиційної атаки. Гол Сидорчука/Кімпембе можна вважати винагородою за організовані дії у деструктивній фазі. Математично нас знищили, але з погляду на тактику, більшу частину матчу команда Дешама не знала, що робити з катеначчо Шевченка/Тассотті/Малдери. Звісно, українці планували ефективніше виходити у швидкі атаки, однак на це часто бракувало сил.



У середньому блоці Зінченко часто підіймався у лінію нападу до Яремчука та Маліновського і по суті команда у цій фазі підтримувала структуру 5-2-3. Якщо ж суперник переходив з м'ячем на нашу половину, Зінченко знову повертався у лінію до Сидорчука і Шапаренка.

У позиційній атаці збірна України діяла за структурою 3-4-2-1. Латералі підіймалися вище і підтримували ширину, а під Яремчуком діяли Маліновський і Зінченко. Завершували матч гості за схемою 5-4-1 з Мораєсом на вістрі.



Головною геометричною фігурою українців у протистоянні на «Сен Дені» були трикутники, які утворювалися на флангах у позиційній обороні і були призначені передусім для нейтралізації технічних та швидких вінгерів збірної Франції – Мбаппе і Комана. Задум спрацював, латераль завжди мав підстраховку.

Навіть відсутність ударів у площину воріт та показник xG (0,19) не могли завадити більшій частині футбольної спільноті України ідентифікувати виїзну нічию з чемпіонами світу, як перемогу. З погляду на ментальність і стратегію – це дійсно так. Збірна успішно почала кваліфікацію і з хорошим настроєм готувалася до зустрічі з фінами.



Україна – Фінляндія – 1:1 (0:0)

Голи: Мораєс, 80 – Пуккі, 89 (пен.)

Україна: Бущан – Караваєв, Забарний, Матвієнко, Миколенко, Соболь – Зубков (Марлос, 58), Маліновський, Макаренко (Коваленко, 78), Зінченко – Яремчук (Мораєс, 67)

Фінляндія: Йоронен – Гранлунд (Алхо, 17), Тойвіо, Арауюрі, О'Шонессі, Райтала (Тейлор, 76) – Кауко (Пох'янпало, 68), Камара, Шюллер (Хямяляйнен, 76) – Пуккі, Лод

Попередження: Матвієнко 56, Соболь 81, Бущан, 87 – Камара, 87

Вилучення: Миколенко, 89



У фазі гри без м'яча команда Шевченка знову відмовилася від високого пресингу та підтримувала структуру 5-2-3 у зонній обороні. Команда дотримувалася принципів компактності. Висота середнього блоку України складала близько 20 метрів. Господарі пропонували супернику грати через півфланги, що ті й робили. У перші 15-20 хвилин гості створювали фаворитам матчу через ці зони чимало проблем.



Суомі захищалися структурою 5-3-2, часом достатньо ефективно вмикаючи пресинг по трігеру. Найчастіше – це був пас назад. На світлині – епізод з тиском у виконанні гостей. Нам не вистачало цього важливого аспекту, а при намаганні грати з високою лінією оборони – й поготів. Можливо, відмова від системного виконання проактивних методів оборони є наслідком втоми після французів. У стартовому складі нашої команди Андрій Шевченко провів лише три заміни. Усе-таки лава національної команди для гри на такому рівні достатньо обмежена.



На відміну від матчу з Францією, у протистоянні с Фінляндією ми володіли територією, але гравці перетримували м'яч, взаємодії були дуже повільними. Злагоджена структура Фінляндії легко перебудовувалася у такому темпі.



Було помітно, що у теорії Україна мала б перевантажувати лівий фланг та півпростір і саме у цій зоні часто утворювався умовний ромб з Соболем, Миколенком, Яремчуком, а також – з Маліновським або Зінченком, залежно від ситуації. Капітан нашої національної команди страхував Миколенка, який підключався до позиційних атак по півфлангу. Взаємодія Віталія з Соболем була інтригуючим моментом, але на практиці нічого хорошого з цього не вийшло. План був цікавим, проте відчувалося, що гравцям постійно потрібен час, аби осмислити ситуацію. Дивно, що наш тренерський штаб пішов на таку авантюру. За кілька днів поставити ефективну гру у позиційному нападі з новою структурою – майже неможливо.


Варто зазначити, що з погляду турнірних перспектив – нічого страшного не сталося. Уся боротьба за найвищі місця – ще попереду. Однак турбує втрата послідовності у головного тренера. Нагадаємо, він кілька років переконував нас у тому, що збірна має власний стиль і незалежно від потенціалу та характеристик суперника, повинна дотримуватись своїх принципів гри. Утім, після минулорічних уроків від топ-команд Шева нарешті збагнув, що категоричність – не найкраща якість. Шевченко, Тассотті і Малдера розробили чудовий план на матч зі збірною Франції. Перехід на схему 5-3-2 був несподіваним для усіх. Нова структура при якісному виконанні гравців нейтралізувала сильні сторони чемпіонів світу, закривши фланги та півпростір.

Тренерський штаб фактично за одне повноцінне заняття зумів поставити команді складну систему гри у деструктивній фазі. Рішучість фахівців просто вразила. Але настільки ж великим було розчарування після того, як штаб Шевченка, мабуть, вирішив, що спіймав бога за бороду і фінський моноліт не витримає нової тактичної зброї збірної України. Не варто було сподіватись, що структура, яка дозволила награти на «Сен Дені» на 0,19 очікуваних голів (xG) – це найкращий варіант для того, аби руйнувати бастіони Суомі. Одна справа, за кілька днів поставити команді нову систему у фазі гри без м'яча, зовсім інша – налагодити усі нюанси складного механізму принципів позиційного наступу.



Гадаю, стурбоване обличчя та нервова поведінка Андрія Шевченка вже на старті матчу з фінами доводить, що підсвідомо він розумів – система не працює. Так, Україна завдяки вищому рівню індивідуальної майстерності володіла територіальною перевагою. Як і у Франції, футболісти намагалися дисципліновано виконувати установку на гру, але їх ментальна швидкість була на низькому рівні. І вони в цьому не винні. Це логічні наслідки тактичного перевантаження команди. Олександр Зінченко не з чуток знає, що таке «Синдром Гвардіоли», спалах якого кілька років спостерігався на стадії чвертьфіналу ЛЧ.

Тому, хочеться вірити, що тренери збірної України насправді не вважають, що команда чудово відіграла з фінами, що в майбутньому головний тренер знайде сили визнати власні помилки. Фінляндія значно краще зіграла з Україною, ніж ми з Францією. Стверджувати, що наша команда домінувала 85 хвилин і лише індивідуальна помилка Миколенка призвела до нічиєї – це неповага до суперника. Гості були об'єктивно кращими у першій частині першого тайму, та й кінцівка була явно за ними. Загалом, суперники створили не менше гострих моментів біля воріт Бущана. Потрібно тверезо дивитись на речі та робити правильні висновки. Тих, хто літає в хмарах та видає бажане за дійсне, футбол, як правило, жорстоко карає.

Зараз невідомо, за якою схемою Україна відіграє проти Казахстану. Права на помилку вже немає, але цього суперника команда Шевченка має обігрувати з будь-якою структурою гри. Будемо сподіватися, що цей матч покращить як турнірне становище, так і емоційний фон.