Спад Динамо і Шахтаря, втрата лідерів, або Франція стала фатальним успіхом
Коли наші гранди змагаються не в тому, хто кращий, а хто переживає менший спад і наробить менше помилок з колективами УПЛ, якість яких відверто сумнівна... Коли донецький та київський клуби в одні ворота в єврокубках виносять, відверто граючись і навіть місцями відпочиваючи на полі, середнячки топ-чемпіонатів. А може, ми просто перелюбили і переоцінили їх? На жаль, порівняно з 2020 роком і динамівці, і «гірняки» відверто здали. Дехто тримає марку, але його навіть не викликають (Буяльський точно слабший за нинішнього Марлоса?), а деякі персонажі викликають відверті питання – тренерський штаб точно зібрав найкращих?
Так, травмовані чи не до кінця готові Бєсєдін, Ярмоленко, Коноплянка і Циганков уже не раз демонстрували, що здатні витягувати збірну в кризові моменти. Але ще на зимових зборах вічних борців за українське золото від обох наших флагманів віяло безнадією. Голи народжувалися в муках, а ззаду проблеми. Пройшли по супернику в ЛЄ, але дуже вже натужно. Донеччани у більшій кризі, тому й відрив лідера Прем'єр-ліги такий потужний – привіт браку Матвієнка, що міг завершитися бідою значно раніше, другій поспіль провальній заміні Марлоса, 5 втраченим моментам Мораєса, з яких один просто 200-відсотковий. Кривцов також змарнував явну нагоду забити, але він хоч захисник.
Не Шахтарем єдиним. Сидорчук на пару з Зінченком став винуватцем обрізки, яка привела до 1:1. І ніби й біг Сергій до своїх воріт, на відміну від Олександра, але що з того, якщо здійснював надто пасивні спроби відбору? Караваєв замість того, щоб тримати «свого» Мужикова на фланзі, побіг у центр, де Кривцов і компанія мали б спокійно накривати скромні сили казахів. Шапаренко стартував у кращій позиції, ніж автор гола казахів, але виконував ту ж ліниву пробіжечку, дивлячись лише на м'яч, а не оцінюючи поле загалом (стара проблема українських гравців). Якщо ми вже не супершвидким казахам бігову роботу програємо, то яка АПЛ, які топ-чемпіонати, які амбіції на Євро?
Матч з Францією був майже зразковим. Це справді було круто, але виявилося фатальним для менталітету команди, якій радісно готували теплу ванну на кожному кроці. Виходить, їх не можна підтримувати і хвалити, адже прогресують тільки стадії переоцінки себе та недооцінки суперника? У цьому фіаско винні всі ми. І вболівальники, які надто підносили своїх кумирів, надто високо витали у хмарах. І журналісти, які всі ці роки з дня у день хвалили «синьо-жовту» дружину та її головного тренера так, ніби вони мінімум у півфінал Євро пробилися. І тренери з гравцями, в яких усе завжди добре, все «під контролем», все переможно, всі помилки проаналізовано та виправлено.
Тепер та нічия у Парижі виглядає якось навіть жалюгідно. Ті ж боснійці теж були близькими, аби відіграти ідеально засушений нічийний матч з чемпіонами світу. За втраченими очками ми вже позаду і них, і фінів. Важко повірити, що з настільки крихким, слабким в обороні та повільним в атаці Казахстаном хтось з наших конкурентів так само втратить перемоги. Наразі в нас є всі шанси випасти з боротьби навіть за друге місце, хоча тішимо себе слабкими надіями, що з сильнішими командами нам якось навіть легше.
Зінченко, Яремчук і Маліновський – лідери, які розчаровують попри всю свою користь
На полі не вистачає справжнього капітана. Ніби всі наші зіркові легіонери дають від себе потрохи, але вожак має бути один. Завести команду Зінченко поки не здатен. Світла голова, креатив, класні паси та відкривання – гра під керівництвом Гвардіоли даремно для Сашка не минає. Але те ж виконання підводить, над ударами треба працювати і працювати. Україна 28 разів пробивала по воротах Казахстану. Однак лише 10 разів Покатілов змушений був вступати у гру. Аж 89% наших ударів йшли по центру! Не знаю, де там коментатор вгледів геній воротаря, адже йому й кидатися особливо не доводилося. Тільки Яремчук викрутив, відразу гол. Навіть казахи били якось різноманітніше, старалися цілити в кут.
До гри Зіни в обороні також є претензії. Пасивний відбір проти Грізманна – пропущений гол. Обрізка вчора, а потім надто пасивна спроба виправитися – другий гол. З 4 ударів повний пшик, і це вже тенденція трьох матчів відбору. З іншого боку створив 6 моментів, два стовідсоткові. Видав 95% точності передач. Ось такі вони парадокси наших зірок. Схожа ситуація з Маліновським. Цілих 8 ударів – це дуже багато, а лише 2 влучання у площину воріт просто жахають. Руслан та Олександр найчастіше вступали в єдиноборства, але програли внизу більше половини дуелей.
Після перерви це стало особливо помітним. Ми програли відбирання, єдиноборства внизу. Розслабилися, подумали, що суперник сам розсипеться, а повернутися у гру вже по-хорошому й не зуміли, набиваючи красиву статистику ударів переважно спробами з-за меж штрафного. Комбінаційна гра розклеїлася, пішли дальні непідготовлені постріли. Точність пасів впала на 6%, у суперника виросла на 12%.
Казахи навіть втрат у 2 таймі робили менше – ролі команд після потрійної заміни Байсуфінова дуже сильно помінялися. Гол взагалі став хрестоматійним. Яремчук не реалізує момент у межах штрафного майданчика, Маліновський програє боротьбу на фланзі, Шапаренко відбирає, Зінченко і Сидорчук дарують контру, миттєве покарання за ліниве повернення на свою половину.
Стара-добра якість збірної – ми це проходили регулярно
Шевченко з італійським штабом аналітиків майже змусив забути. Щоб такі провали, один гучніший за інший, та за кілька днів? З іншого боку нам і часто щастило в останні роки. Забивали вирішальні голи наприкінці матчів, навіть автоголи суперників допомагали. Славнозвісний фарт Шеви ставав мемом, нагадуючи Блохіна і дещо знецінюючи величезну тактичну роботу тренерів збірної. Зараз ми цілком серйозно обговорюємо, чи був пенальті на Мораєсі та Довбику. Люди добрі, знову скочуємося не туди. Зовсім не судді винуваті у тому, що наші хлопці не можуть забити з кількох метрів. Зінченко (6 ключових передач), Яремчук (5), Михайліченко (4) та Маліновський (3) на чотирьох створили 18 нагод для ударів партнерам.
Так, це дуже сумно, коли в Руслана не йдуть дальні удари у збірній, а поїде зараз в Аталанту і видасть черговий шедевр. Чи коли Яремчук марнує 4 моменти з 5, а в Генті стріляє дублями і хет-триками. Чи коли Зінченко у Манчестер Сіті вмирає, добігає, встигає у відборі, а у збірній все чого не вистачає. Річ не в тому, що вони не люблять національну команду. Ніби й не бережуть себе. Двох згаданих півзахисників заганяли більше за всіх інших – 270 хвилин за 8 днів ще тільки в Матвієнка. Коли за таких обставин, не слухаються ноги Зінченка з Маліновським, десь зрозуміти можна. Просто в підсумку з таких деталей складаються оці невдачі. Не може гравець Аталанти вічно опускатися за м'ячем, обігравати 2-3 суперників, а потім ще й забивати чи віддавати на порожні ворота партнерам.
Нерівний за якістю і класом склад не зможеш вічно витягувати на 2-3 людях. Скільки ще вбивчих моментів потрібно Зубкову та Мораєсу, аби відзначитися? Жуніор забив 1 гол за 2 роки у збірній і як для натуралізованого гравця дуже мало виправдовує таку регулярну довіру Шевченка. Марлос раптово ніби втратив і силу, і мотивацію грати у футбол. Причому не тільки в національній команді. Ярмоленко і Коноплянка дуже вже відчутно здали без практики і на фоні все частіших травм. Циганкова продовжують переслідувати пошкодження, які ніби й не на кілька місяців, але лякають своєю постійністю. Ми вперше в житті забили лише 1 гол і не перемогли Казахстан. Так само вперше в історії не били Фінляндію.
Але скільки таких історій було раніше. Вірменія, Литва, Словенія, стара і ще не така потужна Ісландія, Білорусь, Північна Ірландія, Албанія, Грузія. Це перелічуємо лише офіційні матчі, осічки з далеко не топовими, на паперів слабшими за нас збірними. Згадайте нічийний синдром у тому ж Києві збірної Лобановського під час відбору на ЧС-2002. Програли Польщі, а потім нічиї з Білоруссю, Уельсом і Норвегією. Лише переїхавши до Львова, здобули свою першу перемогу (розгромили Вірменію). Що там з Ареною Львів, до речі? З такими результатами задумуєшся, а чи таке вже погане поле там було, що від фартового, «намоленого» місця проведення відмовилися в останній момент.
Бо нам якось містично не щастить з чемпіонатами світу, ніби всю дозу фарту вичерпав Олег Блохін. Хто б не ставав до керма, в яких би Міланах та Манчестерах не виступали наші гравці. І схоже, що це буде черговий відбір втрачених можливостей. Найприкріше, що цього разу ми самі все віддали суперникам, хоча щастя було таким близьким. Найкращий за змістом матч збірної України у відборі ЧС-2022 перетворився на історичний провал проти знекровленої та виснаженої перельотами команди.
А з іншого боку хтось завжди знайде втіху в ще ганебнішій поразці Німеччини від Північної Македонії. Ми якось страхітливо швидко з претендентів на плей-офф Чемпіонату Європи перевтілюємося в найгіршу команду майбутньої групи, якщо судити за поточними результатами. По суті, це добре. Роль фаворита найчастіше заважає нам. Цей провальний старт відбору може виявитися як початком повного розвалу, так і своєчасним уроком, аби потім не дивувалися проблемам з номінальним аутсайдером нашої групи на Євро-2020. Тільки не треба його засвоювати в теорії. Тепер тільки практика, будь ласка. Словам після такого уже ніхто не повірить.
Тарас Котів
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
