Забудьте про Кілмана. Він не здатен зробити збірну України сильнішою

Футбол України 7 Квітня, 14:10 478
Забудьте про Кілмана. Він не здатен зробити збірну України сильнішою
Олексій Сливченко вважає, що неможливість натуралізувати бека «Вулверхемптона» - невелика втрата

Новина про вердикт ФІФА щодо неможливості УАФ заграти за національну збірну України англійського центрбека «Вулверхемптона» Макса Кілмана, яка напередодні з'явилася у вітчизняному інформаційному просторі, стала однією з ключових з точки зору кадрових питань нашої головної команди перед оголошенням заявки на фінальний турнір Євро-2020. Очевидно, що Андрій Шевченко розраховував на потенційну допомогу Кілмана на чемпіонаті континенту, однак тепер наставнику «синьо-жовтих» доведеться повертатися до того вибору, який у нього був раніше.

Насправді, те, що сталося, в жодному разі не повинно псувати настрій уболівальникам збірної України. Так, для тренерського штабу нашої команди як мінімум номінально кадровий вибір при успішній натуралізації Кілмана міг би розширитися, але з іншого боку існує чимало факторів, які говорять не на користь захисника «Вулверхемптона».

Хто такий Макс Кілман, і чи потрібен він збірній України

Зараз, коли в питанні потенційних виступів Кілмана за збірну України практично поставлено крапку, давайте з'ясуємо, чому в рішенні ФІФА про заборону бека «Вулверхемптона» змінити футбольне громадянство для «синьо-жовтих» немає нічого страшного.

Не міг визначитися

Насправді, з самого моменту появи інформації про можливу натуралізацію Макса Кілмана для збірної України існувала серйозна невизначеність і недомовленість. Сам футболіст вважав за краще висловлювати свою позицію досить абстрактно, а в листопаді минулого року авторитетне британське видання ВВС розповсюдило інформацію про те, що Кілман роздумує над перспективою виступів або за збірну України, або за збірну Росії. Така можливість у бека «Вулверхемптона» теоретично існувала через те, що його батько - етнічний росіянин, а мати - українка.

Сам Кілман односкладово ніколи не говорив, що при виборі між Росією та Україною віддає тверду перевагу «синьо-жовтим». Здається, він банально торгувався в питанні умов, які можуть йому запропонувати РФС та УАФ. Колись щось подібне робив Роман Нойштедтер, якого росіяни змогли увести буквально з-під носа українців, але так і не отримали гравця топ-калібру в своїй збірній, на якого, вочевидь, розраховували.

Недефіцитна позиція

Макс Кілман - це лівоногий центральний захисник, здатний також зіграти на лівому фланзі, але в цій ролі його в клубі задіють вкрай рідко. На трансферному ринку гравці такого амплуа зараз досить цінні в силу різних тактичних нюансів. Скажімо, Гвардіола завжди наполягає, щоб в його команді були центрбеки з різними робочими ногами, що дозволяло б краще та простіше вести гру всієї команди, особливо при виходах з оборони в атаку.

Інше питання, що в нинішній збірній України лівоногий центрбек - це зовсім недефіцитна позиція. Тут в Андрія Шевченка є шикарний вибір між Миколою Матвієнком та Віталієм Миколенком. Обидва куди більш універсальні, ніж Кілман, і здатні однаково успішно зіграти як на фланзі, виконуючи всі функції фулбека, так і в центральній зоні, активно взаємодіючи з воротарем, правоногим центрбеком та опорними півзахисниками. Важливо й те, що Кілман фактично знаходиться в тій же віковій групі, що і Матвієнко з Миколенком - це 21-24 роки. При цьому, досвіду, який виражається в зіграних матчах, в тому числі і на міжнародній арені, у гравців «Шахтаря» та «Динамо» значно більше, ніж у бека «Вулверхемптона» при всіх його 19 проведених матчах в англійській Прем'єр-лізі.

Йдемо далі, і дивимося на ключові статистичні показники Кілмана, Миколенка та Матвієнка.

Тут чітко видно, що Макс практично ні в чому не кращий, а в більшості компонентів навіть поступається своїм візаві зі збірної України. Навіть у верхових єдиноборствах куди більш високий Кілман (192 см) має гіршу статистику, ніж Миколенко (179 см) і Матвієнко (182 см) - 48% виграних дуелей проти 52% і 50%, відповідно. Чисто в командних взаємодіях нинішній Кілман також навряд чи здатний відразу змусити українську збірну різко додати в грі. У «Вулверхемптоні», коли Макс з'являється на полі, його роль вкрай обмежена, і в команді Шевченка потенційно ми навряд чи б побачили іншу картину. Стало бути, натуралізація Кілмана - це додавання ще одного гравця на позицію, де немає яскраво виражених проблем. Якби формальні процедури можна було провести максимально швидко, то варіант ще можна було б розглядати, а з урахуванням 25 матчів Кілмана за футзальну збірну Англії, які спливли на поверхню, краще просто забути, і рухатися далі.

Україна більше потрібна Кілману, ніж Кілман Україні

Насправді питання натуралізації більше потрібне самому Максу Кілману, ніж збірній України. Судіть самі: лише нещодавно цей футболіст зумів заявити про себе. Ще рік тому трансферна вартість Кілмана за оцінками порталу Transfermarkt становила 800 тисяч євро, а нині вона дорівнює вже 4,5 мільйонам. Але це все одно значно менше показників Миколенка (15 млн євро) та Матвієнка (11 млн євро). Чому? Відповідь досить проста - двоє останніх є основними гравцями не тільки в своїх клубах, що регулярно виступають в єврокубках, але і входять в когорту ключових футболістів збірної України.

Міжнародна кар'єра дуже важлива для іміджу та цінності футболіста. За гравця, який представляє збірну з топ-30 (Україна нині займає 24-е місце) рейтингу ФІФА умілий агент завжди зможе виторгувати більше грошей як для клубу, що продає, так і в плані самої зарплати футболісту. Для Кілмана в силу конкуренції дорога в національну збірну Англії закрита. Усвідомивши це, логічно, що сам Макс відправив меседж УАФ щодо готовності грати за збірну України - мовляв, допоможіть тільки в формальних процедурах.

Але з урахуванням непролазних хащів у цих самих процедурах, а також наявності хорошої конкуренції в команді Шевченка на позиції Кілмана, захисник «Вулверхемптона» виявляється надто винятковою фігурою в плані боротьби за його залучення до лав «синьо-жовтих». Навряд чи УАФ варто зайвий раз «мусолити» очі ФІФА в питанні натуралізації Кілмана, якщо відмова по гравцю насправді вже прийшла у вигляді факсу з головної футбольної інституції планети. Це явно не те питання, де потрібно проявляти принциповість і наполегливість до кінця...

Моральний аспект

Зрештою, не варто забувати про моральний аспект ситуації. Про натуралізацію Кілмана активно заговорили напередодні участі збірної України у фінальній частині Євро-2020, яка, як всі ми сподіваємося, все ж відбудеться цього літа за наміченим УЄФА планом. По суті, Кілман міг би поїхати на чемпіонат континенту в якості людини, яка не доклала зовсім ніяких зусиль по завоюванню цієї путівки для «синьо-жовтих». І це було б не зовсім справедливо з точки зору гравців, які віддали свої сили заради результатів і залишилися поза заявкою.

Ясна річ, що можна скільки завгодно говорити про професіоналізм футболістів та їх обов’язок виконувати рішення тренерського штабу, але важливо не забувати, що кожен футболіст - це, перш за все, така ж людина, як і ми з вами, зі своїми думками, логікою і розумінням справедливості. Як можна притягнути саме поняття справедливості до потенційної ситуації, коли Кілман зайняв би в заявці збірної на Євро-2020 місце гравця, який грав у кваліфікації - складно відповісти... А це ще один ймовірний привід для погіршення психологічної ситуації в команді, з чим краще не жартувати. Якщо хто забув, або не згоден, нехай як слід згадає попередній для збірної України чемпіонат Європи, ситуацію в команді, і результати, якими наші «блиснули» у Франції в 2016-му.

Тому сумувати з приводу провальної натуралізації Макса Кілмана навряд чи має сенс. При всіх розкладах прямо зараз цей футболіст навряд чи здатен витіснити когось з основи збірної України, а якщо вести мову про перспективу... Зрештою, перспектива - це така штука, яку передбачити вкрай складно, і хіба зараз варто відкидати можливість, що через рік-два в першу команду «синьо-жовтих» постукають якісь молоді таланти, на зразок умовного Іллі Забарного, про яких зараз мало хто чув, але які зуміють зробити якісний ривок вгору в своїй кар'єрі? Ні. Саме тому про перспективи можна міркувати скільки завгодно, але масло на хліб допомагають намазувати виключно нинішні заслуги, а не теоретично-віддалені..