Коли мова заходить про Сергія Сидорчука, то за криком злостивців нічого неможливо розібрати.
Сидорчук - поганий. Сидорчук - жахливий. Сидорчук - дуб. Він же, він (глибоко вдихнути), він нічого не вміє. Він поганий в контролі м'яча, втрачає позиції, не контролює свої емоції та робить багато зайвих рухів.
Справедливість цього хейту в тому, що Сидорчук - точно не футболіст топ-рівня. У нього багато проблем, які вже запізно виправляти, є ті, які неможливо виправити, але не варто говорити про відсутність плюсів та відверто принижувати рівень футболіста.
Сидорчук дійсно має проблеми зі швидкістю пересування на полі, зі швидкістю прийняття рішень, з динамікою та різкістю. Він трохи незграбний в своїх діях як з м'ячем, так і без м'яча. Намагається усі свої невдачі компенсувати працездатністю, характером та непоступливістю, проте може перестаратися, нарвавшись на картку.
Очевидно, що кар'єра у Сидорчука не вийшла такою, яка вона могла бути, коли він розпочинав. На юнацькому рівні в сильній школі запорізького Металурга він був серед найбільших талантів. На нього приходили подивитися люди, його ставили в приклад іншим молодим футболістам. Він був тим, хто робить різницю в грі з усіма характеристиками для цього: креативність, світла голова, вміння за рахунок руху створити небезпеку.
Проте дуже часто якості після переходу з юнацького футболу в дорослий втрачаються. Швидкість усіх навколо збільшилася, динаміка та щільність збільшилася, а він залишився тим же. Смішно говорити, що юний Сидорчук мав бути кимось на кшталт Малиновського, а не... Сидорчука.
Він став мемом. Він став засновник цілого характерного образу футболіста. Хтось, як Мессі, як Роналду, як Мбаппе, як Іньєста. А є сидорчуки. Щоправда ніхто не дивиться відео з нарізками його дій, а дитина не скаже батькові, що хоче бути Сидорчуком.
Звучить образою, коли хтось говорить, мовляв, якийсь гравець - новий Сидорчук.
Таке відношення не лише у вболівальників та журналістів. У Сергія Реброва він не грав, бо він Сидорчук. У Андрія Шевченка він не грав, бо він Сидорчук. Легше знайти когось іншого, ніж намагатися щось придумати з ним.
Незважаючи на те, що він в футболі багато років, але не є класичним центральним хавбеком для команди, яка хоче домінувати. У тренера, який робить ставку на оборонні дії, Сидорчук завжди був в пошані. Він був серед найкращих гравців збірної України Михайла Фоменка, який би хотів бачити 11 таких сидорчуків.
Проте й Реброву, й Шевченку потрібні були інші якості від опорних хавбеків. Гравець має робити перші передачі, направляти рух команди та добре триматися під тиском.
Мірча Луческу теж хотів би бачити когось іншого на позиції Сидорчука. Влітку та на початку осені клуб шукав нового центрального хавбека. І в захисті з'явилися нові хлопці, і в атаці, але в центрі поля потрібен був новий виконавець, адже Динамо таких поки не продукує. Проте вдалося знайти лише румуна Тудора Белуце, який виявився нічим не кращим, а просто більш молодою та навіть більш повільною версією самого Сидорчука.
Одне з головних завдань тренера - робити футболістів кращими. Частіше за все в цьому контексті говорять про молодь. За Луческу додав Микола Шапаренко, з'явилися Ілля Забарний та Олександр Сирота. Проте й деяких досвідчених футболістів він зробив кращими: Віталія Буяльського, Олександра Караваєва та якраз Сидорчука.
Аби отримати кращого футболіста за Сидорчука потрібно було, зробити кращим футболістом самого Сидорчука.
Вдалося. Капітан Динамо проводить свій найкращий сезон в кар'єрі.
Раніше найкращі сезони Сидорчука збігалися з провалами команди. Повністю в основі він відіграв тільки два сезони. В останній рік Реброва, коли Динамо фінішувало далеко позаду Шахтаря після двох титулів він відіграв 27 поєдинків та забив 4 м'ячі. Але то був поганий сезон для команди. Попередній був ще гірший, найгірший, мабуть, з часів незабутнього сезону Блохіна. Проте попередній сезон розпочинався з того, що Сидорчука відправляли до оренди в Туреччину та потім, фактично, зняли з літака.
Тепер і команда перемагає, і він грає постійно, і важливий в цій команді не лише через свої лідерські якості та ментальність.
Луческу зменшив діапазон дій Сидорчукові. Його основне завдання тепер не бігати з флангу на фланг, зупиняючи атаки суперника. Той епізод з вилученням в матчі першого кола з Шахтарем був швидше виключенням з правил.
Сидорчук тепер більше грає перед власним штрафним майданчиком, намагається діяти головою, а не серцем. Якщо говорити про чемпіонат України, то у нього зменшелася кількість єдиноборств з 17.83 за 90 хвилин до 16.25, але при цьому на неймовірних 10% збільшилася ефективність з 54,6% до 64,7%. В середньому він робить на 3 відбори/підбирання більше, ніж в минулому сезоні. Це дуже серйозні показники, а не просто статистична похибка.
Сидорчук виконує більше передач, але при цьому менше грає вперед, адже навколо нього більше футболістів, які здатні зробити перший пас. Шапаренко та Забарний більше відповідають за просування м'яча вперед, перші передачі та направленя атак. Тоді як його основним завданням є контроль центра поля.
Луческу зробив Сидорчука більш вузькопрофільним гравцем, трохи замаскував його погані якості та розкрив сильні. Він намагався зробити з нього потрібного йому опорного хавбека, а не поставити на поле, сказавши: «Просто будь Сидорчуком, просто будь собою».
Коли Сидорчук намагався бути собою, то виходило погано.
Він не став гравцем принципово іншого рівня. Його кар'єра не перевернулася та не потрібно робити якісь серйозні концептуальні висновки, задаючи запитання «А що якби раніше?..» Мова лише про цей сезон.
Тепер він важливий гравець команди. Не просто важливий гравець в роздягальні та капітан, якому передають пов'язку навіть після виходу на заміну.
Тепер Шевченкові не соромно показати його широкому загалу та міжнародним друзям в матчах за збірну.
І Сидорчук - вкрай важлива втрата напередодні матчу з Шахтарем. Без нього буде дуже складно. Хто б міг подумати?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
