Олександр Заваров: «Ми почувалися впевнено перед фінальним матчем - на це Валерій Васильович і налаштовував»

Динамо Київ 2 Травня, 11:44 473
Олександр Заваров: «Ми почувалися впевнено перед фінальним матчем - на це Валерій Васильович і налаштовував»
​Рівно 35 років тому, 2 травня 1986 року, київське «Динамо» вдруге в своїй історії завоювало Кубок володарів Кубків УЄФА.

Одним із головних героїв європейського тріумфу став атакуючий півзахисник «біло-синіх» Олександр Заваров, який відкрив рахунок у фінальному поєдинку проти мадридського «Атлетико», а всього протягом розіграшу забив п'ять м'ячів, ставши найкращим бомбардиром турніру разом із Олегом Блохіним і Ігорем Бєлановим.

Того вечора на «Стад де Жерлан» у французькому Ліоні «Атлетико» отримав у свої ворота три м'ячі, але, як згадує Олександр Анатолійович, динамівці могли забивати іспанцям ще більше. Про шлях «Динамо» до визначної перемоги легендарний плеймейкер киян розповів клубному сайту.

- Олександре Анатолійовичу, нещодавно ви відзначили ювілей - 60 років. Озираючись назад, можете сказати, яке місце у вашому житті та футбольній кар'єрі займає перемога в Кубку кубків?

- У моїй футбольній кар'єрі було багато перемог, трофеїв і хороших моментів. Однак, напевно, перемога в Кубку кубків стала найбільшим і незабутнім успіхом для всього київського «Динамо», для всіх моїх партнерів по команді.

- Чи збираєтеся через три десятиліття з динамівськими ветеранами?

- Звичайно, привітаємо один одного по телефону та постараємося зібратися. Поки цю тему не обговорювали, адже тривали карантинні обмеження. Попереду довгі святкові вихідні, тож знайдемо час, щоб зустрітися.

- Чи пам'ятаєте ви, як налаштовував команду перед фіналом Валерій Лобановський, яка атмосфера панувала в роздягальні?

- Ми почувалися впевнено - на це Валерій Васильович і налаштовував: щоб ми не перегоріли перед грою. Скажімо так, ми відчували впевненість у своїх силах, які на той момент у нас були. У підсумку це вдалося втілити на полі та у нас все вийшло.

- Ви внесли вагомий вклад у перемогу, відкривши рахунок у фінальному матчі. Які емоції відчували після забитого гола?

- Усю гаму емоцій навіть складно описати - це була радість від того, що я був корисний команді та ми змогли вийти вперед. Надалі ми домінували на полі впродовж усього матчу та могли виграти навіть із більшим рахунком, однак не використали всі свої моменти. Якби не забив тоді я, це зробив би інший гравець.

- «Динамо» в тому розіграші Кубка кубків було домашньою командою - виїзні матчі найчастіше закінчувалися з нічийним рахунком, був і стартовий програш «Утрехту». За рахунок чого вдалося мобілізуватися до фіналу в Ліоні? Тренерський штаб виводив команду на пік до вирішального поєдинку?

- Я б не сказав, що ми були домашньою командою. Адже у футболі завжди існує стратегія, якої ми і дотримувалися - як у виїзних матчах, так і в іграх на своєму полі, де ми могли догравати протистояння або добивати суперника. Результат фіналу з «Атлетико» вирішувався за підсумками однієї зустрічі, тому ми налаштовувалися на кубкову гру і стратегія була зовсім іншою. Повинні були показати свій футбол, про який на той час знали лише ми - це і пресинг, і активний відбір. Що і привело нас до успіху. Якщо ви подивитеся той матч зараз, то побачите, що «Динамо» тоді могло забити набагато більше голів - моменти мали і Рац, і Блохін, і Євтушенко, і Безсонов, і Бєланов. Могли вести в два або три м'ячі вже до 15-ї хвилини, і на цьому результат гри був би вже визначено.

- «Динамо» могло повторити успіх 1975 року та добути два європейські трофеї, але в Суперкубку УЄФА мінімально поступилося «Стяуа». Чого не вистачило тоді для подвійного тріумфу?

- Це був уже початок 1987 року, який ми провели не так вдало. Напевно, два роки захищаючи честь клубу та національної команди, ми награли багато матчів, внаслідок чого впали з піка форми, здали в плані фізичних кондицій. До того ж, на той час радянські команди, та й на сьогоднішній день наші клуби рідко проходять далі в єврокубках після зимової перерви. Гра за Суперкубок Європи зі «Стяуа» була перед початком чемпіонату, і ми в той період лише готувалися до сезону та проводили товариські зустрічі.

- Відразу після переможного фіналу частина динамівців, в тому числі і ви, вирушили до розташування збірної СРСР. Чи встигли в такому щільному графіку відчути момент тріумфу та відзначити перемогу?

- Життя будь-якого спортсмена в будь-якому виді спорту залежить від календаря сезону та від дат, коли проходять чемпіонат світу або чемпіонат Європи. Відповідно, до збірної всі їхали з задоволенням, тим паче після такого виграшу. Наскільки я бачив по фотографіях і знаю з розповідей хлопців, тих гравців, які були травмовані та не потрапили до збірної, на вокзалі в Києві зустрічало безліч людей. У той складний момент, після аварії на Чорнобильській АЕС, зібралася повна площа. Це була не тільки наша перемога, але і перемога прихильників київського «Динамо». Відчуття підтримки та любові наших уболівальників було важливим фактором виграшу. У Москві нас також зустрічали добре - весь Радянський Союз радів перемозі київського «Динамо».

На завершення, користуючись нагодою, хотів би привітати всю велику динамівську сім'ю з травневими святами, які відзначаються цими вихідними - Міжнародним днем праці та світлим святом Великодня!