Дискусії щодо доцільності надання Тернополю права проведення фіналу Кубка країни точилися бурхливі. Головна спортивна арена міста (нині носить ім’я Романа Шухевича, а колись мала назву «Коло парку», «Авангард», деякий час її називали просто міським стадіоном) вельми затишна, але низка проблемних питань не дає змоги перебувати в захваті від неї.
Система проходження на стадіон буцімто застаріла, газон нібито невисокої якості. А 15-тисячна місткість, та за ковідних обмежень – хіба не замала для повноцінного футбольного свята? Я так само вважаю, що в пандемійні часи краще зіграти фінал на більшому стадіоні, аби за 10–25% квоти заповнюваності трибун якнайбільша кількість глядачів змогла би насолодитися видовищем. Львів, Одеса, Харків, Дніпро – хіба погані міста для проведення двобою? Із них цілком можна було би обрати центр регіону, в якому ситуація з коронавірусом найкраща чи принаймні не жахлива, й бодай 10-тисячна глядацька авдиторія змогла би зібратися.
Тернополю, як на мене, краще було би прийняти фінал о нековідній порі (дуже сподіваюся, що наступного року настане саме така), й тоді у Файному місті було би справжнісіньке, а не штучне свято, з аншлагом на трибунах, величезними десантами вболівальників команд-учасниць і всім іншим належним антуражем. Й бажано такі ігри проводити вихідного дня, аби виїзні фани могли би відзначитися масовістю. Хай там як, а цьогорічний фінал приймає Файне місто, і його проведення стало приводом згадати найзначущіші футбольні події на головному стадіоні Тернополя. Розташував їх хронологічним порядком, адже виокремлення з них більш чи менш яскравих мені видалося не зовсім коректним. Свого часу тут щедротно ділилися своєю майстерністю з глядачами Олег Копаєв та Віктор Понедельник, Беньямінас Зелькявічус і Ромуальдас Юшка, Рінат Дасаєв і Сергій Родіонов, Олександр Сопко та Сергій Юран, Андрій Шевченко й Сергій Ребров, Анатолій Тимощук і Джуліус Агахова.
Отже…
1. 03.06.1962. Кубок СРСР. 1/64 фіналу. «Авангард» (Тернопіль) – «Чорноморець» (Одеса) – 1:2 в додатковий час. 10 000 глядачів.
Зустріч між українськими командами, очолюваними відомим у 1950-ті рр. гравцем київського «Динамо» Тіберієм Поповичем та голкіпером того таки «Динамо» 1940-х – початку 1950-х рр. Анатолієм Зубрицьким, спричинила справжній ажіотаж у Тернополі. «Ще ніколи стадіон «Авангард» не приймав стільки глядачів, як минулої неділі» – писала тернопільська газета «Вільне життя». Видання розкритикувало роботу арбітра киянина Олександра Цаповецького, звинувачуючи його в нефіксаціії положення поза грою в гравця гостьової команди під час першого голу в ворота тернополян. Заголовок промовистий: «Грає… суддя». Хай там як, а гра вийшла на славу й тримала глядачів у напрузі весь ігровий час. Зрештою, Фортуна посміхнулася одеситам. Зазначу, що гол у складі тернополян провів Іштван Секеч. О тій порі це був молодий нападник «Авангарда», але згодом, на межі 1960–1970-х рр. найкращі роки своєї ігрової кар’єри пан Секеч провів саме в «Чорноморці».
2. 16.05.1965. Кубок СРСР. 1/16 фіналу. «Авангард» (Тернопіль) – СКА (Ростов-на-Дону) – 3:2. 12 000 глядачів.
Авангардівці весь час наздоганяли іменитих суперників, і в епілозі гри здобули вольову перемогу. Дублем відзначився нападник Сергій Котелкін, який перейшов до тернопільської команди з калінінградської «Балтики». Зазначу, що один із голів у складі гостей провів славнозвісний форвард збірної СРСР, срібний призер Euro-1964 Олег Копаєв.
3. 06.06.1987. Кубок СРСР. 1/64 фіналу. «Нива» (Тернопіль) – «Зоря» (Ворошиловград) – 3:2. 12 000 глядачів.
Сюжет гри дуже нагадав двобій із ростовською командою. Щоправда, тепер футбольну честь Тернополя захищала вже «Нива», а не «Авангард», та й кубкова стадія була віддаленішою від фіналу. Інша розбіжність: цього разу господарі весь час вели в рахунку, й наздоганяли гості. Спільне – знову в складі тернополян знайшовся гравець, що відзначився дублем (Ігор Яворський), а в складі гостей один гол забив знаний форвард. Щоправда, широку славу Сергій Юран (а йдеться саме про нього) здобув у складі інших клубів, а не рідної «Зорі». Й у 1987 р. він був ще маловідомим 18-річним парубійком.
4. 18.07.1987. Кубок СРСР. «Нива» (Тернопіль) – «Шахтар» (Донецьк) – 0:4. 17 600 глядачів.
У першому таймі «Нива» ще стримувала атаки знаної кубкової команди, але по перерві оборона господарів розсипалася. На 83-й хвилині гірник Володимир Юрченко встановив рахунок 4:0, і тернопільська торсида потягнулася до виходів. Гідний опір фавориту – це не про цю гру! Однак справжня футбольна атмосфера, яку створили на трибунах прихильники «Ниви», згадується і дотепер.
5. 20.07.1988. Кубок СРСР. 1/16 фіналу. «Нива» (Тернопіль) – «Спартак» (Москва) – 1:0. 19 500 глядачів.
За словами ветерана «Ниви» Романа Мацюпи (брав участь у матчі), глядачі сиділи навіть у проходах! Приїзд Дасаєва, Шмарова, Родіонова, Шалімова й десантування спартаківських фанатів, звісно, просто не могли не спричинити ажіотаж на Західній Україні. Й тернополяни билися гідно, зрештою вигравши той матч. Щоправда, за тодішньою формулою, кубкова стадія передбачала два матчі, й у першому – в Москві – червоно-білі виявилися сильнішими, перемігши з рахунком 4:1. Відтак і прокрокували далі в Кубку. Однак хай і локальна, але перемога над «Спартаком» вписана золотими літерами до історії «Ниви» й тернопільського футболу назагал!
6. 04.09.1991. Кубок СРСР. 1/16 фіналу. «Нива» (Тернопіль) – «Арарат» (Єреван) – 3:1. 20 000 глядачів.
Останній розіграш Кубка СРСР запам’ятався для «Ниви» тим, що вона не програла жодному опоненту. Кілька звитяг на старті турніру – й на кубковій стежині вималювався знаний суперник – єреванський «Арарат». Гру проти чемпіона СРСР 1973 р. тернопільська команда провела на одному диханні, й рахунок 3:1 не відбиває вповні її переваги. Знову дубль Ігоря Яворського (лідер «Ниви» ще й не реалізував пенальті) зумовив перемогу тернополян над членом радянського чемпіонського клубу. А далі Союз припинив своє існування, і «Нива» у тому розіграші Кубка залишилася непереможеною, адже українські команди календарного 1992 р. не продовжили боротьбу за Кубок держави-фантома.
7. 16.11.1995. Чемпіонат України. «Нива» (Тернопіль) – «Динамо» (Київ) – 1:0. 15 000 глядачів.
Попри зимову погоду, тернополяни заповнили трибуни міського стадіону. На старті другого тайму майбутній гравець «Андерлехта» Олег Ящук забив гол (потужний удар головою після навісу з правого флангу), який виявився переможним для «Ниви». Навіть зіркова пара форвардів Шевченко – Ребров не допомогла киянам вивезти з Тернополя бодай нічию. Перша історична звитяга тернополян над грандом українського футболу є!
8. 22.04.1997. Чемпіонат України. «Нива» (Тернопіль) – «Динамо» (Київ) – 1:0. 15 200 глядачів.
Єдиний гол Автанділа Капанадзе наприкінці першої третини ігрового часу матчу спричинив ейфорію на заповнених трибунах тернопільського стадіону. Улюбленці місцевої публіки перемогли команду Валерія Лобановського! А гранд вийшов на поле у найсильнішому складі: до Файного міста приїхали й Андрій Шевченко, й Сергій Ребров, й Олександр Хацкевич, Й Олександр Шовковський, і Юрій Калитвинцев, й інші динамівські зірки. Менше з тим, перемога залишилася за «Нивою»!
9. 03.08.1997. Чемпіонат України. «Нива» (Тернопіль) – «Шахтар» (Донецьк) – 1:0. 13 500 глядачів.
На початку вельми вдалого для себе сезону (в підсумку тернополяни стали 7-ми в чемпіонаті України) «Нива» мінімально перемогла донецький «Шахтар». Упродовж гри жовто-зелені дуже дисципліновано, що називається, з резервою відіграли в обороні. У підсумку дістали з цього неабиякі дивіденди. Влучний постріл справжньої легенди тернопільського клубу та його найкращого бомбардира Автанділа Капанадзе незадовго до фінального свистка приніс перемогу жовто-зеленим. Знову гранд їде з Тернопілля без набраних очок!
10. 27.08.2000. Чемпіонат України. «Нива» (Тернопіль) – «Динамо» (Київ) – 3:7. 16 000 глядачів.
Спренжисті-моторні дії обох команд дали глядачам змогу побачити атакувальний футбол у всій красі! Забити три м’ячі у ворота київського «Динамо» – неабияке досягнення. Щоправда, оборона господарів не витримувала жодної критики. Георгій Деметрадзе зробив посміховисько із захисників місцевої команди, відзначившись чотири рази. Натомість і тернопільські грузини Автанділ Капанадзе та Кахабер Дгебуадзе змогли розписатися у воротах гостей. Відзначу й кращий матч Геннадія Мороза у футболці київського «Динамо»: на рахунку вихованця дніпропетровського футболу – хет-трик!
11. 15.06.2001. Чемпіонат України. «Нива» (Тернопіль) – «Шахтар» (Донецьк) – 0:7. 6000 глядачів.
Хет-трик Джуліуса Агахови багато в чому визначив нищівну поразку жовто-зелених. У господарів поля не виходило геть нічого, а оборона являла собою суцільний прохідний двір. У підсумку маємо історичну найбільшу виїзну перемогу «Шахтаря» в чемпіонаті України.
12. 04.09.2018. Відбірковий матч чемпіонату світу (жінки). Україна – Угорщина – 2:0. 6400 глядачів.
Міжнародні офіційні матчі – дивина для Тернополя. Файне місто виявилося щасливим для жіночої збірної України: дівчата в жовтесеньких футболках подолали спротив угорок, провівши ще в першому таймі два голи в їх ворота й стримавши атакувальну міць суперниць по перерві. От лише шкода, що ця звитяга не дала змоги кваліфікуватися в підсумку на чемпіонат світу: свої шанси наші футболістки змарнували раніше. Однак хай там як, а Тернопіль побачив гру національної збірної!
***
Неоднораз і мені доводилося бувати на футбольних матчах у Тернополі. Завжди імпонувала завзятість тамтешніх уболівальників. Кілька років тому відвідав матч «Ниви» проти київського «Арсеналу». Глядачів було обмаль, і розмови завсідників трибун до пори, до часу стосувалися здебільшого становища в тогорічній Лізі чемпіонів. Де-не-де вболівальники-ветерани (а таких завжди було чималенько на тернопільських трибунах) згадували минулі славетні часи. Проте щойно «Нива» забила гол, як її прихильники перемкнулися на сучасну хвилю. І підтримку забезпечили палку, й подякували команді за перемогу після фінального свистка вельми гречно, й відзначили звитягу добряче. Футбол у Тернополі живий! Проте чи стане нинішня знакова футбольна подія у Файному місті імпульсом для його дальшого розвитку? Неаншлагові реалії певною мірою налаштовують на мінорний лад, однак уболівальницька вдача, попри все, оптимістична. Плекаємо надію на тернопільський футбольний ренесанс!
Олексій РИЖКОВ
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
