12 знакових матчів на головному стадіоні Тернополя

Футбол України 11 Травня, 15:31 60
12 знакових матчів на головному стадіоні Тернополя
Блогер Олексій Рижков напередодні фіналу Кубка України згадує знакові матчі в «файному місті».

Дискусії щодо доцільності надання Тернополю права проведення фіналу Кубка країни точилися бурхливі. Головна спортивна арена міста (нині носить ім’я Романа Шухевича, а колись мала назву «Коло парку», «Авангард», деякий час її називали просто міським стадіоном) вельми затишна, але низка проблемних питань не дає змоги перебувати в захваті від неї.

Система проходження на стадіон буцімто застаріла, газон нібито невисокої якості. А 15-тисячна місткість, та за ковідних обмежень – хіба не замала для повноцінного футбольного свята? Я так само вважаю, що в пандемійні часи краще зіграти фінал на більшому стадіоні, аби за 10–25% квоти заповнюваності трибун якнайбільша кількість глядачів змогла би насолодитися видовищем. Львів, Одеса, Харків, Дніпро – хіба погані міста для проведення двобою? Із них цілком можна було би обрати центр регіону, в якому ситуація з коронавірусом найкраща чи принаймні не жахлива, й бодай 10-тисячна глядацька авдиторія змогла би зібратися.

Тернополю, як на мене, краще було би прийняти фінал о нековідній порі (дуже сподіваюся, що наступного року настане саме така), й тоді у Файному місті було би справжнісіньке, а не штучне свято, з аншлагом на трибунах, величезними десантами вболівальників команд-учасниць і всім іншим належним антуражем. Й бажано такі ігри проводити вихідного дня, аби виїзні фани могли би відзначитися масовістю. Хай там як, а цьогорічний фінал приймає Файне місто, і його проведення стало приводом згадати найзначущіші футбольні події на головному стадіоні Тернополя. Розташував їх хронологічним порядком, адже виокремлення з них більш чи менш яскравих мені видалося не зовсім коректним. Свого часу тут щедротно ділилися своєю майстерністю з глядачами Олег Копаєв та Віктор Понедельник, Беньямінас Зелькявічус і Ромуальдас Юшка, Рінат Дасаєв і Сергій Родіонов, Олександр Сопко та Сергій Юран, Андрій Шевченко й Сергій Ребров, Анатолій Тимощук і Джуліус Агахова.

Отже…

1. 03.06.1962. Кубок СРСР. 1/64 фіналу. «Авангард» (Тернопіль) – «Чорноморець» (Одеса) – 1:2 в додатковий час. 10 000 глядачів.

Зустріч між українськими командами, очолюваними відомим у 1950-ті рр. гравцем київського «Динамо» Тіберієм Поповичем та голкіпером того таки «Динамо» 1940-х – початку 1950-х рр. Анатолієм Зубрицьким, спричинила справжній ажіотаж у Тернополі. «Ще ніколи стадіон «Авангард» не приймав стільки глядачів, як минулої неділі» – писала тернопільська газета «Вільне життя». Видання розкритикувало роботу арбітра киянина Олександра Цаповецького, звинувачуючи його в нефіксаціії положення поза грою в гравця гостьової команди під час першого голу в ворота тернополян. Заголовок промовистий: «Грає… суддя». Хай там як, а гра вийшла на славу й тримала глядачів у напрузі весь ігровий час. Зрештою, Фортуна посміхнулася одеситам. Зазначу, що гол у складі тернополян провів Іштван Секеч. О тій порі це був молодий нападник «Авангарда», але згодом, на межі 1960–1970-х рр. найкращі роки своєї ігрової кар’єри пан Секеч провів саме в «Чорноморці».

2. 16.05.1965. Кубок СРСР. 1/16 фіналу. «Авангард» (Тернопіль) – СКА (Ростов-на-Дону) – 3:2. 12 000 глядачів.

Авангардівці весь час наздоганяли іменитих суперників, і в епілозі гри здобули вольову перемогу. Дублем відзначився нападник Сергій Котелкін, який перейшов до тернопільської команди з калінінградської «Балтики». Зазначу, що один із голів у складі гостей провів славнозвісний форвард збірної СРСР, срібний призер Euro-1964 Олег Копаєв.

3. 06.06.1987. Кубок СРСР. 1/64 фіналу. «Нива» (Тернопіль) – «Зоря» (Ворошиловград) – 3:2. 12 000 глядачів.

Сюжет гри дуже нагадав двобій із ростовською командою. Щоправда, тепер футбольну честь Тернополя захищала вже «Нива», а не «Авангард», та й кубкова стадія була віддаленішою від фіналу. Інша розбіжність: цього разу господарі весь час вели в рахунку, й наздоганяли гості. Спільне – знову в складі тернополян знайшовся гравець, що відзначився дублем (Ігор Яворський), а в складі гостей один гол забив знаний форвард. Щоправда, широку славу Сергій Юран (а йдеться саме про нього) здобув у складі інших клубів, а не рідної «Зорі». Й у 1987 р. він був ще маловідомим 18-річним парубійком.

4. 18.07.1987. Кубок СРСР. «Нива» (Тернопіль) – «Шахтар» (Донецьк) – 0:4. 17 600 глядачів.

У першому таймі «Нива» ще стримувала атаки знаної кубкової команди, але по перерві оборона господарів розсипалася. На 83-й хвилині гірник Володимир Юрченко встановив рахунок 4:0, і тернопільська торсида потягнулася до виходів. Гідний опір фавориту – це не про цю гру! Однак справжня футбольна атмосфера, яку створили на трибунах прихильники «Ниви», згадується і дотепер.

5. 20.07.1988. Кубок СРСР. 1/16 фіналу. «Нива» (Тернопіль) – «Спартак» (Москва) – 1:0. 19 500 глядачів.

За словами ветерана «Ниви» Романа Мацюпи (брав участь у матчі), глядачі сиділи навіть у проходах! Приїзд Дасаєва, Шмарова, Родіонова, Шалімова й десантування спартаківських фанатів, звісно, просто не могли не спричинити ажіотаж на Західній Україні. Й тернополяни билися гідно, зрештою вигравши той матч. Щоправда, за тодішньою формулою, кубкова стадія передбачала два матчі, й у першому – в Москві – червоно-білі виявилися сильнішими, перемігши з рахунком 4:1. Відтак і прокрокували далі в Кубку. Однак хай і локальна, але перемога над «Спартаком» вписана золотими літерами до історії «Ниви» й тернопільського футболу назагал!

6. 04.09.1991. Кубок СРСР. 1/16 фіналу. «Нива» (Тернопіль) – «Арарат» (Єреван) – 3:1. 20 000 глядачів.

Останній розіграш Кубка СРСР запам’ятався для «Ниви» тим, що вона не програла жодному опоненту. Кілька звитяг на старті турніру – й на кубковій стежині вималювався знаний суперник – єреванський «Арарат». Гру проти чемпіона СРСР 1973 р. тернопільська команда провела на одному диханні, й рахунок 3:1 не відбиває вповні її переваги. Знову дубль Ігоря Яворського (лідер «Ниви» ще й не реалізував пенальті) зумовив перемогу тернополян над членом радянського чемпіонського клубу. А далі Союз припинив своє існування, і «Нива» у тому розіграші Кубка залишилася непереможеною, адже українські команди календарного 1992 р. не продовжили боротьбу за Кубок держави-фантома.

7. 16.11.1995. Чемпіонат України. «Нива» (Тернопіль) – «Динамо» (Київ) – 1:0. 15 000 глядачів.

Попри зимову погоду, тернополяни заповнили трибуни міського стадіону. На старті другого тайму майбутній гравець «Андерлехта» Олег Ящук забив гол (потужний удар головою після навісу з правого флангу), який виявився переможним для «Ниви». Навіть зіркова пара форвардів Шевченко – Ребров не допомогла киянам вивезти з Тернополя бодай нічию. Перша історична звитяга тернополян над грандом українського футболу є!

8. 22.04.1997. Чемпіонат України. «Нива» (Тернопіль) – «Динамо» (Київ) – 1:0. 15 200 глядачів.

Єдиний гол Автанділа Капанадзе наприкінці першої третини ігрового часу матчу спричинив ейфорію на заповнених трибунах тернопільського стадіону. Улюбленці місцевої публіки перемогли команду Валерія Лобановського! А гранд вийшов на поле у найсильнішому складі: до Файного міста приїхали й Андрій Шевченко, й Сергій Ребров, й Олександр Хацкевич, Й Олександр Шовковський, і Юрій Калитвинцев, й інші динамівські зірки. Менше з тим, перемога залишилася за «Нивою»!

9. 03.08.1997. Чемпіонат України. «Нива» (Тернопіль) – «Шахтар» (Донецьк) – 1:0. 13 500 глядачів.

На початку вельми вдалого для себе сезону (в підсумку тернополяни стали 7-ми в чемпіонаті України) «Нива» мінімально перемогла донецький «Шахтар». Упродовж гри жовто-зелені дуже дисципліновано, що називається, з резервою відіграли в обороні. У підсумку дістали з цього неабиякі дивіденди. Влучний постріл справжньої легенди тернопільського клубу та його найкращого бомбардира Автанділа Капанадзе незадовго до фінального свистка приніс перемогу жовто-зеленим. Знову гранд їде з Тернопілля без набраних очок!

10. 27.08.2000. Чемпіонат України. «Нива» (Тернопіль) – «Динамо» (Київ) – 3:7. 16 000 глядачів.

Спренжисті-моторні дії обох команд дали глядачам змогу побачити атакувальний футбол у всій красі! Забити три м’ячі у ворота київського «Динамо» – неабияке досягнення. Щоправда, оборона господарів не витримувала жодної критики. Георгій Деметрадзе зробив посміховисько із захисників місцевої команди, відзначившись чотири рази. Натомість і тернопільські грузини Автанділ Капанадзе та Кахабер Дгебуадзе змогли розписатися у воротах гостей. Відзначу й кращий матч Геннадія Мороза у футболці київського «Динамо»: на рахунку вихованця дніпропетровського футболу – хет-трик!

11. 15.06.2001. Чемпіонат України. «Нива» (Тернопіль) – «Шахтар» (Донецьк) – 0:7. 6000 глядачів.

Хет-трик Джуліуса Агахови багато в чому визначив нищівну поразку жовто-зелених. У господарів поля не виходило геть нічого, а оборона являла собою суцільний прохідний двір. У підсумку маємо історичну найбільшу виїзну перемогу «Шахтаря» в чемпіонаті України.

12. 04.09.2018. Відбірковий матч чемпіонату світу (жінки). Україна – Угорщина – 2:0. 6400 глядачів.

Міжнародні офіційні матчі – дивина для Тернополя. Файне місто виявилося щасливим для жіночої збірної України: дівчата в жовтесеньких футболках подолали спротив угорок, провівши ще в першому таймі два голи в їх ворота й стримавши атакувальну міць суперниць по перерві. От лише шкода, що ця звитяга не дала змоги кваліфікуватися в підсумку на чемпіонат світу: свої шанси наші футболістки змарнували раніше. Однак хай там як, а Тернопіль побачив гру національної збірної!

***

Неоднораз і мені доводилося бувати на футбольних матчах у Тернополі. Завжди імпонувала завзятість тамтешніх уболівальників. Кілька років тому відвідав матч «Ниви» проти київського «Арсеналу». Глядачів було обмаль, і розмови завсідників трибун до пори, до часу стосувалися здебільшого становища в тогорічній Лізі чемпіонів. Де-не-де вболівальники-ветерани (а таких завжди було чималенько на тернопільських трибунах) згадували минулі славетні часи. Проте щойно «Нива» забила гол, як її прихильники перемкнулися на сучасну хвилю. І підтримку забезпечили палку, й подякували команді за перемогу після фінального свистка вельми гречно, й відзначили звитягу добряче. Футбол у Тернополі живий! Проте чи стане нинішня знакова футбольна подія у Файному місті імпульсом для його дальшого розвитку? Неаншлагові реалії певною мірою налаштовують на мінорний лад, однак уболівальницька вдача, попри все, оптимістична. Плекаємо надію на тернопільський футбольний ренесанс!

Олексій РИЖКОВ