Розіграш Серії А, виграний «Сампдорією» в сезоні-1990/91, залишається історичною та, ймовірно, унікальною подією для клубу, вершиною команди, майстерно створеної президентом Паоло Мантовані і головним тренером Вуядіном Бошковим. Читаючи сьогодні історичні нариси в італійській пресі про генуезців того часу, практично неможливо натикнутися на будь-який негатив. Чому практично? Тому, що деякі оглядачі і сьогодні сходяться на думці, що єдиною проблемою тієї «Сампдорії» був Олексій Михайличенко, який повинен був стати в Генуї «вишенькою на торті», а замість цього виявився вкрай «нестравною їжею» для командної роздягальні, вписатися в атмосферу якої так і не зумів.
Влітку 1990 року навколо «Сампдорії» панувала абсолютно особлива атмосфера. «Блучерк'яті» якраз оформили історичну для себе перемогу в Кубку володарів кубків, що дуже заохотило керівництво та вболівальників. Останні буквально мріяли про скудетто, яке було головним завданням і для кістяка команди, що зародився в середині вісімдесятих років і залишався в клубі, не дивлячись на безліч спокус і пропозицій ззовні.
Сезон-1990/91 виглядав для багатьох, як останній шанс того складу «Сампдорії» замахнутися на чемпіонство. Досить сприятливими умови для генуезців були ще й тому, що основні конкуренти, здається, не перебували на піку своєї пишноти: чемпіон «Наполі», як і «Мілан» Саккі, підходив до кінця чергового циклу існування команди, «Ювентус» з Луїджі Майфреді на чолі був потенційно сильний, але вкрай молодий, а тому єдиним серйозним опонентом, котрий перевершував «Сампдорію» за якістю та досвідом, був «Інтер» Джованні Трапаттоні.
Очікування навколо Михайличенка були неймовірно високими, тому що в Європі про хавбека «Динамо» говорили в той час лише з захопленою інтонацією, особливо виділяючи тактичну гнучкість екс-підопічного Валерія Лобановського. Той факт, що на момент трансферу в «Сампдорію» Михайличенко переніс вже дві операції на коліні, а тому міг мати проблеми з «фізикою», у вболівальницькому середовищі знали одиниці. Інформація з радянської держави, зі зрозумілих причин, навіть в період гласності розповсюджувалася зовсім не так, як нині в епоху незалежності України і тотального використання мережі інтернет.
Відразу після прибуття в Геную деякі італійські журналісти охрестили Михайличенка «вишенькою на торті» в «Сампдорії» Бошкова. Українця вважали ідеальним доповненням до середньої лінії команди, адже той, на думку експертів, поєднував в собі досвід Тоніньо Серезо, тактичну виучку Фаусто Парі і вибухову енергетику Аттіліо Ломбардо.
Загалом, «Сампдорію» по праву вважали однією з найсильніших команд того розіграшу, і початок чемпіонату повинен був підтвердити або спростувати цю тезу. Прем'єрний матч нового сезону «блучерк'яті» виграли у «Чезени» (1:0), а Михайличенко не потрапив навіть у заявку на поєдинок, тому що не встиг повернутися в розташування команди після гри за збірну. Дебют новобранця відбувся в другому турі, коли «Сампдорія» на виїзді зіграла внічию з «Фіорентиною» (0:0), а Михайличенко вийшов на поле з перших хвилин і провів три чверті поєдинку. Ще через тиждень вболівальники генуезців нарешті побачили, заради чого їхній клуб підписував українця - той провів 90 хвилин проти «Болоньї» (2:1), і на 86-й хвилині провів переможний м'яч.
З самого початку придбання Михайличенка в пресі називалося вмілим рішенням «Сампдорії», а Бошков у спілкуванні з журналістами відгукується про українця дуже позитивно, хоча за кадром стає зрозуміло: якісь проблеми все-таки існують. Перш за все, Олексій стикається з необхідністю швидко вивчити мову, яка допомогла би йому куди швидше акліматизуватися до нових умов. Дружина футболіста категорично відмовляється вчити італійську, проводячи, в кінцевому підсумку, більшу частину часу вдома, у фактичній ізоляції. Сам по собі замкнений характер Михайличенка також не сприяє його якнайшвидшій інтеграції в команду. Незважаючи на те, що роздягальня «Сампдорії» тих часів виглядала, як одна дружна сім'я, екс-футболіста «Динамо» в ній не особливо шанують, адже той мало говорить і жартує, а після тренувань швидко приймає душ, перевдягається й відразу ж поспішає додому.
Але 10 жовтня 1990 року про характер Михайличенка мало хто говорив. У цей день «Сампдорія» на своєму полі проводила перший матч за Суперкубок УЄФА проти «Мілана». На 31-й хвилині український хавбек прекрасно прийняв передачу з правого флангу на груди, увійшов до штрафного майданчику і точно пробив повз голкіпера «россонері», який викинувся йому назустріч, відкривши рахунок в поєдинку. Та гра завершилася внічию 1:1, а виграти трофей генуезцям не вдалося, адже в матчі-відповіді вони програли 0:2, попри те, що Михайличенко зіграв чудово.
Однак вже до листопада відгуки в пресі про Михайличенка змінюються в гірший бік. «Сампдорія», здається, починає набирати чемпіонський хід, адже після розгрому «Аталанти» (4:1) на своєму полі, на виїзді здобуває непросту, але неймовірно цінну перемогу над «Міланом» (1:0). Михайличенко ж виглядає в цих матчах, немов риба, яку дістали з води. До восьмого туру тиск на Бошкова збільшується. Очікується, що на матч проти «Пізи» тренер залишить українського хавбека на лаві запасних, але колишній футболіст «Динамо» з'явився в старті, і продемонстрував весь свій характер, відкривши рахунок в поєдинку, в якому його команда здобула впевнену перемогу - 4:2. Коли на 68-й хвилині Бошков вирішив замінити Михайличенка, трибуни домашнього стадіону «Сампдорії» влаштували українцеві справжню овацію.
У ситуації, коли здалося, що проблеми починають відходити на другий план, щось раптово зламалося. Негаразди обрушилися на Михайличенка, немов снігова лавина. Перший виклик носив фізичний характер: півзахисник поскаржився на біль у прооперованому коліні, який не дозволяв йому на повну віддаватися в матчах і на тренуваннях. Бошков проявив терпіння і поблажливість, продовжуючи випускати Михайличенка у складі, але часто був змушений міняти Олексія по ходу гри. Решта команди при цьому демонструвала згуртованість і прагнення вигризати результат навіть без українця, який проводив залишки матчів на лаві запасних з прикладеним до ноги льодом.
Непроста і без того ситуація ускладнюється натяками на меланхолію. Михайличенко відчуває, як його дружина сумує в Італії, й італійська пригода бачиться йому не найкращою ідеєю. У підсумку Олексій та його дружина починають проводити багато часу за телефонними розмовами з домом, що ментально змушує його повертатися до колишніх часів, а не жити генуезькою дійсністю. Родичі та київські друзі підтримували Михайличенка, але як тільки він в черговий раз клав слухавку, то відчував себе дуже погано. Разом із дружиною вони опинилися в країні, яку не знали зовсім, і де їх ніхто не розумів. Приблизно в цей час в газетах починають з'являтися замітки, що Михайличенко дуже повільний для Серії А, хоча при переході його хвалили за сміливість та швидкість прийняття рішень. Доходить до того, що Олексій зізнається товаришам по команді: «Я не повільний, просто футбол в Італії вимагає дуже великої кількості переміщень на полі».
10 лютого 1991 року, в 20-му турі, Михайличенко, здається, повертається до свого кращого футболу. Він забив гол у ворота «Болоньї», а його команда відсвяткувала переконливу перемогу (3:0). Втім, в пресі продовжують нагнітати обстановку, стверджуючи, що на тлі блискуче зіграного півзахисту «Сампдорії» українець виглядає, як п'яте колесо у возі. Ще більше критики на Михайличенка виливається після поєдинку чвертьфіналу Кубка Італії проти «Торіно». В основний час «блучерк'яті» виграли з рахунком 1:0, в результаті довівши поєдинок до серії післяматчевих пенальті. Михайличенко свою спробу занапастив, але, на щастя для нього, команда Бошкова все-таки виявилася більш вдалою за опонента, і вийшла в півфінал.
У якийсь момент внесок Михайличенка в результати команди перестає задовольняти вже і Бошкова. Югославський фахівець на початку березня посадив Олексія на лаву запасних, тому як півзахисник продовжував відчувати перманентні проблеми зі здоров'ям, в той час як «Сампдорія» увійшла в період відповідальних матчів, де, власне, і вирішувалася доля чемпіонства. У кращому випадку Бошков давав Михайличенку можливість зіграти кілька хвилин, як проти «Наполі» або «Пізи», а в деяких поєдинках і зовсім залишав на лавці, як у важливій виїзній перемозі над «Інтером» (1:0).
19 травня 1991 року «Сампдорія» в 37-му турі здобула домашню перемогу над «Лечче» (3:0), яка математично гарантувала генуезцям історичне перше «золото» національного чемпіонату. Михайличенко вийшов на поле на 71-й хвилині, коли рахунок був вже таким, яким він і залишився до фінального свистка. Колишній хавбек «Динамо» святкував титул разом з іншими товаришами по команді: сміявся, тиснув руку Бошкову та президенту Мантовані, але, ймовірно, відчував себе тріумфатором в меншій мірі, ніж більшість його товаришів. Можливо, Михайличенко вже тоді розумів, що не виправдав очікувань, які покладалися на нього минулого літа.
Після переможного похмілля скудетто «Сампдорія» провела ще два матчі проти «Роми» в фіналі Кубка Італії. У першому поєдинку камери раз у раз вихоплювали Михайличенка, який сидів на лавці запасних і гриз від безнадії нігті на пальцях рук. Українець на поле так і не з'явився, а його команда поступилася 1:3. Матч-відповідь генуезцям також не вдався: Михайличенко вийшов на 56-й хвилині, але не зміг відзначитися результативними діями. Після нічиєї 1:1, вже «Рома» святкувала перемогу, а Михайличенко і товариші йшли з поля з понурими головами.
В кінці сезону «Сампдорія» виставила Михайличенка на трансфер, в тому числі і тому, що Бошков вирішив зробити ставку на придбання бразильця Сіласа, який виблискував у Серії В з «Чезеною». У підсумку українець вирушив в «Рейнджерс», де також став чемпіоном і написав уже зовсім іншу історію...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
