Ось і добіг кінця черговий сезон нашого улюбленого серіалу під назвою «УПЛ», пише football24.ua. Він завершився так же швидко, як і розпочався – відкриття провели вже за три тижні після фіналу попереднього чемпіонату, а останні три тури втиснули у сім днів. Серпневі матчі переносились на квітень, більшість клубів їздила на домашні поєдинки в інші міста, а деякі колективи відмовлялися виходити на поле. Ну хіба це не цікаво?
Але й футбольних історій було достатньо. Прихід Луческу в Динамо і чемпіонство киян, падіння Шахтаря, бомбардири з провінції, якісні легіонери, повернення колишніх зірок – всього одразу й не згадаєш. Настав час оцінити сезон УПЛ 2020/21.
Найкраща команда сезону
Динамо – найсильніша команда УПЛ 2020/21, тут не може бути двох думок. Перша позиція у таблиці та відрив від Шахтаря у 11 очок є максимально заслуженими – «біло-сині» були найкращими як за реальною статистикою, так і за очікуваною. Підопічні Мірчі Луческу не мали проблем з реалізацією і не забивали з нічого (59 голів, 59,43 xG), стали лідерами за якістю оборони (15 пропущених, 15,53 xGA) й випередили «гірників» на 11 очікуваних залікових балів.
Відібрати очки у киян змогли тільки Десна (1:1, 0:0), Колос (2:2), Зоря (1:1) та Шахтар (0:3). Два голи в домашньому Класичному «біло-сині» пропустили вже після вилучення в першому таймі, а у Суперкубку та навесні проти Шахтаря сильнішими були підопічні Мірчі Луческу (3:1, 1:0). Взагалі, у ключових матчах динамівці вбо впевнено перемагали, або вигризали результат на характері.
Нинішнє Динамо здатне вести гру від глухої оборони або агресивно йти вперед. Може контролювати поєдинок через рух і темп передач, а може нав'язати сотні єдиноборств. Кияни працюють і через короткий пас, і через закидання, і через розумні переміщення центрхавів. «Біло-сині» перестали вважатися колективом, який лишень багато бореться й контратакує через Циганкова. Цієї ж гнучкості не вистачило Шахтарю, та і загалом в УПЛ немає команд з настільки широким арсеналом.
Тренер сезону
У здатність 75-річного коуча створити сильний проект вірили одиниці. Все ж за його плечима стояли провали в Зеніті та збірній Туреччини, а менеджмент Динамо тягнув результати на дно. Та і загалом усі якось звикли до думки, що нічия з Яблонцем – це і є рівень киян.
А Мірча взяв і створив топ-команду. Про переваги його Динамо вже було написано вище, однак важливо розуміти, в яких умовах Луческу створював монстра – у нього не було ні зіркових трансферів, ні сильного менеджменту, а по ходу сезону румун втрачав на тривалий термін Вербіча, Бурду, Тимчика, Циганкова й Попова. В якийсь момент коронавірус викосив половину основи, але Динамо все одно трощило суперників у чемпіонаті!
Перед стартом сезону всі очікували, що в Київ поїдуть бразильці, на яких все і буде триматись. Втім, вже на зборах стало помітно, що найбільше уваги тренер приділяє Цітаішвілі та Тимчику, а після розгрому Олімпіка в першому турі Луческу підкликав Супрягу, довго щось розказуючи. Прямо як Гвардіола з Кімміхом!
Мірча нічого не просив, а працював з наявними кадрами, пояснюючи кожному з футболістів вимоги, шукаючи їм нові ролі й сміливо кидаючи в бій молодь. Зокрема, Динамо стало другою командою в Європі за кількістю хвилин, наданих вихованцям – 16 випускників академії провели на полі 60,2% часу від усіх гравців, залучених у чемпіонаті.
Як наслідок, засяяли зірки Забарного та Сироти, Бущан закріпився у збірній, Сидорчук виявився одним з найкращих центрхавів УПЛ, а майже знищений попередниками Шапаренко став перлиною чемпіонського Динамо.
»Я привітав гравців. Сказав, що різниця очевидна – торік в цей час програли Колосу 0:2, зараз виграли 3:0. Ті ж гравці, але з іншим менталітетом, з іншим бажанням грати, з іншим бажанням поважати свою професію», – заявив Мірча в неділю. Саме завдяки цьому прогресу він і заслужив право називатися тренером сезону.
Провал сезону
Шахтар відстав від Динамо на 11 очок як у реальній таблиці, так і в таблиці очікуваних показників – при цьому «гірники» жодного туру не завершили на першій позиції! До листопада команда Луїша Каштру взагалі йшла третьою, а перша осічка сталася вже в другому турі, коли вдалося врятувати нічию з Рухом. Так-так, саме врятувати, адже львів'яни виглядали на порядок краще.
Рух, Зоря, Десна, Ворскла, Олександрія, Колос – всі ці команди зуміли відібрати очки у Шахтаря ще до лютого, а навесні сталися поразки від Зорі, Динамо й Львову. При цьому «містяни» забили три голи, а у Класичному «гірники» завдали лиш один удар у площину. А це ми ще про Агробізнес не згадуємо!
Проблема полягала навіть не у поразках аутсайдерам, а у причинах невдач – бразильські «сенатори» били байдики в УПЛ і навіть саботували тренування, розуміючи неминучість звільнення боса. Реальної заміни тому ж Ісмаїлі чи Тайсону клуб не шукав, а вікова ланка атаки не тільки просіла у швидкості, а ще й втратила цікаві канали для обіграшів та вривань.
Провал Шахтаря виявився комплексним – і це дивує найбільше.
Тривога сезону
Зоря у другому поспіль сезоні боролася не тільки за бронзові, а й за срібні медалі. Можливо, луганцям навіть вдалося б зачепитись за ЛЧ, але команда нарвалася на жахливий арбітраж з Олімпіком, та і в цілому грала не настільки переконливо, як рік тому. По суті, «мужики» навіть на 3-тє місце не напрацювали, програвши Десні за всіма очікуваними показниками. Завоювати бронзу вдалося лишень завдяки проблемам конкурентів із кадрами та реалізацією.
На жаль, ці медалі більше не мають сенсу – вони виводять не у групу ЛЄ, а лишень у кваліфікацію. Між тим, Зорю влітку можуть покинути Абу Ханна (лідер оборони), Васіль (основний кіпер), Іванісеня (стрижневий центрхав) і Юрченко (головний креативник), а крім того клуб ризикує залишитись без Кочергіна та самого Скрипника – тренер, за чутками, потрапив у шорт-лист Ференцвароша.
І ось тепер хочеться повернутись до матчу за срібло проти Десни, коли «мужики» тягнули час. Бронза, якій так сильно тішились луганці, була завойована і в наступному сезоні за ненайкращої гри, а от шанс вийти в ЛЧ, схоже, втрачено назавжди. Зоря вже не витягує цей рівень – ну, або ж її на нього не пускає «змова» арбітрів. Тепер ще й існує ризик пролетіти повз ЛЄ, втративши основу.
Магія сезону
Ворскла на початку сезону боролася за перше місце й до кінця жовтня не підпускала Шахтар на другу сходинку, розписавши нічию в особистій зустрічі. Протягом чемпіонату команда не опускалася нижче шостого місця, а у підсумку вона вийшла в єврокубки – за такий сезон можна лишень поаплодувати.
Між тим, Ворскла взагалі ніяк не повинна була потрапляти у топ-5. За очікуваними очками полтавці завершили аж на дев’ятій позиції, причому в обох колах УПЛ «зелено-білі» й близько не відповідали рівню претендента на єврокубки. Восени вони набрали 15,9 очікуваного очка (8 місце), а навесні – 14,6 (10 місце). Загальний перебір становить аж 11 залікових балів. Полтавці стали 13-ми за кількістю ударів, йшли 12-ми за точністю пасів з просуванням, 11-ми за точністю передач на останній третині й при цьому поступалися за темпом навіть Маріуполю.
Ворсклу витягувало лишень шалене везіння. «Зелено-білі» пропустили аж на 10 голів менше очікуваного, перебрали 9 очок і врятували євросезон завдяки поразці Десни в паралельному матчі. Такий фарт рідко розтягується на весь чемпіонат, однак і рік тому ворскляни мали низькі статистичні показники, що не завадило дійти до фіналу Кубка.
Єдиним поясненням такого оверперфомансу може бути диплом із Хогвартса, прихований Юрієм Максимовим. Вочевидь, коуч полтавців – надзвичайно потужний маг, адже він у своїй кар’єрі зберіг в УПЛ три команди (витягнувши дві з дна), вивів Ворсклу в єврокубки й зробив Кулача найкращим бомбардиром. І чхати він хотів на розширену статистику. Браво!
Стабільність сезону
Колос рік тому впевнено зачепився за верхню шістку, дочекався плей-офф і виніс там СК Дніпро-1 з Маріуполем, прорвавшись у єврокубки. У дебютному виступі в еліті! Як правило, після таких успіхів маленькі команди відчувають спад, однак ковалівці доволі рівно пройшли і другий сезон – у підсумку це вилилось у четверту позицію й черговий прорив у Європу.
Щоправда, за очікуваними показниками підопічні Руслана Костишина награли лишень на сьому позицію, а перебір очок становить аж 4,7 пункта. Але не варто вважати успіх Колоса випадковим.
У нього є дві важливі складові: тренерський штаб не вигадує нічого складного, пропонуючи простий, енергозатратний і ефективний футбол рівня п’ятого-сьомого місця, а голкіпер Волинець компенсує проблеми в обороні – Євген витягнув понад 15 очікуваних голів у пост-шот моделі.
У команди ідеальний підбір виконавців для гри від єдиноборств, навісів і контратак, а керівництво ще й проводить регулярне підсилення складу – почасти навіть надмірне (Селезньов явно не був потрібен Колосу). Руслан Костишин, своєю чергою, грамотно користується наданими можливостями, не допускаючи відвертих провалів по сезону й періодично влаштовуючи феєрію.
Колос чесно тримався біля зони єврокубків і у вирішальний момент виявився стабільнішим за інших претендентів. І це – у другому сезоні поспіль. Круто!
Тренерський провал сезону
Юрій Калітвінцев програв з Олімпіком 9 з 10 матчів, Георгій Цецадзе не виграв у перших шести (при п'яти поразках), а Остап Маркевич не знав звитяг аж у 11 поєдинках другого кола. Навіть Ігор Йовічевіч провів 7-матчеву серію поразок, однак тренерським провалом сезону варто визнати Дмитра Михайленка.
Цей фахівець користується повагою у тактичних аналітиків. Він вчився в іспанських тренерів і намагається ставити своїм командам атакувальний футбол, але у чемпіонаті 2020/21 Михайленко припустився занадто багатьох помилок. Зокрема, коуч всадив у запас голкіпера Юрчука заради Сарнавського, хоча останній за всіма метриками поступався старожилу й зрештою пропустив 28 голів.
Михайленко намагався змінити схему на 3-4-3, але дніпровці грали занадто повільно й без загострення. Навіть створити належну атмосферу тренеру не вдалося – СК Дніпро-1 восени виявився безвольною командою. Як наслідок, у перших п’яти турах “спортклубівці” не виграли жодного разу, а Дмитро Станіславович першим у сезоні пішов у відставку.
Фіаско Калітвінцева, Маркевича та Цецадзе важко назвати суто тренерським через специфічні умови, в яких опинилися фахівці. У них не було змоги показати всі свої навички – вони лишень латали діри у складі, ростили молодь і спрощували гру заради термінового результату. У Михайленка ж були топ-футболісти, італійські радники та зручний календар. На жаль, у нього не вийшло нічого.
Тренер-відкриття сезону
Анатолій Безсмертний міг дебютувати в УПЛ ще у 2015-му, піднявши скромну Полтаву в еліту, однак стрімке зникнення клубу залишило тренера за бортом еліти. Наступні шість років він працював по командах Першої та Другої ліг – останньою стало Полісся. І ось, у березні 2021 року, Анатолій Петрович таки став тренером УПЛ, отримавши під свою руку колектив з 15 очками у 16-ти турах. За очікуваними балами його Львів тримався на дні з пристойним відставанням.
Дебют нового коуча припав на розгром від Зорі, але вже у другому своєму матчі його підопічні принизили Шахтар (3:2) – в наступних же дев'яти «містяни» взяли 4 перемоги й 2 нічиї, прибивши Десну й Олександрію. Внаслідок такого ривка команда піднялася аж на 8 позицію, хоча був шанс піднятись ще вище!
Так, Львів нічого геніального не демонстрував, перемагаючи завдяки швидким контратакам, однак попередники не змогли поставити і такого футболу. При цьому «містяни» навчилися набирати максимум очок у нічийних або навіть програшних матчах (як з тією ж Десною) – щоправда, за оверперформансом пішов спад наприкінці сезону, але до того часу «синьо-золоті» вже вирішили свої завдання.
Анатолій Безсмертний зумів поставити ефективну гру в критичний момент, мобілізував команду й прибив кількох топів у своєму дебютному виступі в УПЛ. Браво! Однозначно, він став головним відкриттям вітчизняного тренерського цеху.
Перспективний тренер сезону
Іван Федик отримав прізвисько «українського Нагельсманна» за свою молодість (йому всього 33 роки) та цікаві ідеї. Після виходу Руха в УПЛ цей нікнейм став насмішкою – львів'яни стартували з 2:5 у Полтаві й здобули першу перемогу аж у грудні, розгромивши СК Дніпро-1.
Втім, у другому колі Рух пройшов швидкий шлях від ганьби сезону до тренерської команди, яка мало в чому поступається весняному СК Дніпро-1. Цей прогрес не став наслідком гори трансферів (хоча Борячук заграв) – Федику доводилося тасувати склад, проводити подвійні заміни на 30-х хвилинах, змінювати схеми й витримувати по 4 гри за 12 днів. Ідеалу молодий тренер не досягнув і досі, але нинішня безпрограшна серія Руха становить 7 матчів (при 4-х перемогах).
Іван Федик продемонстрував конкретно тренерський перформанс, намагаючись грати у футбол, а не в бий-біжи. Це – дуже круто! В наступному сезоні за роботою «українського Нагельсманна» буде спостерігати так само цікаво, як і за його флеш-інтерв'ю.
Бомбардир сезону
Влад Кулач завжди вважався хорошим варіантом для команд із середини таблиці. Він швидкий, пластичний і має потужний удар – три роки тому нападник забив Маріуполю у стилі Бейла з фіналу ЛЧ-2018. Але ж бомбардиром Кулач ніколи не був. Його максимум до сезону 2020/21 – 6 забитих м'ячів у чемпіонаті.
Тепер в його активі аж 15 голів за сезон УПЛ! Владислав завоював «золотий бутс» вітчизняної першості, випередивши Циганкова аж на три забитих м'ячі. Ніякого фарту в цьому перформансі не було – Кулач йшов у ритмі 0,53 xG за гру і має одну з найкращих розширених статистик серед усіх нападників чемпіонату. Щоправда, в його активі аж 5 пенальті, але то, як говорив класик, таке.
Юрій Максимов вже просить внести Кулача до розширеного списку збірної. Звісно, Кулач заслужив на це, але мінусів у його грі теж достатньо – він рідко зустрічається з м'ячем (не більше 12 дотиків за гру, не більше 3-х у штрафному) і майже не просуває атаки передачами (не більше 4-х таких пасів за матч). Ворскла взагалі повинна йти у другій половині таблиці, однак вона вийшла в єврокубки – і без Влада цього б не сталося. Саме тому всі ці цифри можна викинути у смітник.
Повернення сезону
Коли повертаються царі, про приїзд Мілевського та Гладкого можна забути. Ще на презентації новачків Євген виділявся, по-царськи зависаючи в окулярах із заточкою максимально самовпевненої зірки – за цим було банально смішно спостерігати. При цьому ще до виходу на поле в ЗМІ запалали дискусії щодо того, навіщо Селезньов ковалівцям.
В гру нападник не вписався. Для глибини складу Женя підходив ідеально, але його наявність в основі гальмувала й обмежувала енергозатратний футбол Колоса – втім, свої 5 пенальті Селезньов реалізував, а без його вміння бити «11-метрові» підопічні Руслана Костишина програли Динамо в Кубку й втратили низку очок в УПЛ.
Головний же перфоманс Євген творив поза полем. У перші ж дні в Колосі він відправив своїх хейтерів на три букви, а в матчі з СК Дніпро-1 «цар» забив гол, співав заряди ультрас Дніпра й посварився з Ігорем Йовічевічем на політичному поприщі (хоча потім обидва вихваляли один одного). Ба більше – людині, яка показувала Селезньову фак з трибун, Женя запропонував розібратись особисто. Зрештою, все завершилось скандальним виключенням з команди, про яке і досі нічого не зрозуміло.
Можна не любити Селезньова, але не тішитись поверненню такої веселої й неоднозначної персони неможливо. Без «царя» було б нудно.
Ветеран сезону
Після провалу в Динамо та невиразного вояжу в Туреччину 33-річного Гладкого списали, тож його перехід у Зорю в кращому випадку вважався розширенням складу. Втім, Сашко не просто повернувся, а і відродив свою молодість – в його активі аж 10 голів в УПЛ.
Востаннє він провів не менше десяти голів аж у сезоні 2014/15, в часи виступів за Шахтар. В наступні сім років Гладкий не міг забити більше п'яти. Було б прикро, якби нападник з такою біографією завершив на дні десь у турецьких «пердивах» – на щастя, Олександр зумів повернутись у топ. Браво!
Легіонери сезону
Шахаб півроку провів без футболу внаслідок розриву контракту з корейським Сувоном і потрапив у Олімпік лишень завдяки нарізці хайлайтів у LinkedIn, однак в першому колі УПЛ іранський форвард забив аж 8 голів! На зимову паузу він пішов у статусі головного бомбардира чемпіонату, а під час зимової паузи його перехід у Зорю перетворився у скандальну сагу. На жаль, у складі луганців перс провів всього два голи, хоча обидва виявились важливими – Шахаб приніс перемогу у важких матчах проти Маріуполя та Олімпіка.
Його «родзинкою» у сезоні 2020/21 стали дальні удари та регулярні відкривання в недодачу. Вони провокують висмикування захисників із лінії й створюють простір для партнерів, але сам форвард частенько не помічає створених собою ж можливостей. Нападник реально посилив УПЛ, однак над ним необхідно працювати.
Було б несправедливо забути і про Маріо Чуже. Орендований хорват, якого Ігор Йовічевіч пам’ятав по роботі в Динамо Загреб, у перших поєдинках не сподобався, однак про це швидко забули. Атакувальний хав за 12 матчів провів 7 голів і змарнував ще кілька нагод для взяття воріт, а за функціоналом та впливом на гру його почали порівнювати з Томасом Мюллером.
Чуже, як і Томас, виконує роль раумдойтера, шукаючи й створюючи простір на полі – він не прив’язаний до однієї позиції, блукаючи по всій площині поля. Маріо прекрасно заповнює зони завершення, володіє класним ударом і передачею. Втратити такого новачка було б дуже прикро – втім, СК Дніпро-1, за чутками, готує за хорвата мільйон.
Відкриття сезону
У визначенні головного відкриття сезону серед молодих футболістів варто зробити розмежування між грандами та іншими клубами. Серед перших виділяється Забарний – 18-річний центрбек дебютував у серпні, а вже у жовтні він став основним у Динамо та збірній. Ілля не вилітав зі старту протягом усього сезону й видав кілька фантастичних оборонних перфомансів.
Так, Забарний не є ідеальним, але у 18 років важко грати на рівні Серхіо Рамоса. Ілля помиляється при подачах та припускається окремих провалів, але швидко прогресує: у першому колі він фолив 0,75 разу за матч, вигравав по 4,42 єдиноборства за 90 хвилин і перемагав у 61% єдиноборств в обороні – в другому ж порушень стало менше (0,43), а боротьба стала кращою (5,66, 73,28%). Красень!
Серед інших команд особливо вирізнявся Бондаренко. 20-річний атакувальний хавбек Маріуполя за 21 матч провів 8 голів та 3 асисти – це 40,7% від усіх голів азовців. Артем ефективно просував м'яч, зробив хет-трик з Інгульцем, двічі був визнаний футболістом місяця у клубі й став основним у молодіжній збірній. Шахтарю терміново потрібно задуматись над кращою орендою для такого таланта.
Футболіст-провал сезону
А пам'ятаєте, як Болонья влітку давала за Супрягу 12 мільйонів євро, а вся Італія писала про надзвичайний талант нападника Динамо? Тоді Ігор Суркіс, за чутками, бажав отримати не менше 15-ти, але чи може він вимагати їх зараз? Питання риторичне.
Немає сумнівів, що Супряга – талановитий форвард, у якого ще вся кар'єра попереду, але прямо зараз доводиться констатувати катастрофічний провал. Владислав починав у статусі трансферної цілі італійських клубів і став єдиним чистим форвардом Динамо на цілих півроку з доступом до матчів ЛЧ – у підсумку скаути побачили всього два голи за сезон і відправку в запас після повернення Бєсєдіна. Щонайгірше, Супряга виглядав чужорідним тілом у команді.
Залишається вірити, що це лишень проблеми зросту, однак клуби на кшталт Динамо довго на прогрес не чекатимуть. Не кажучи вже про Серію А.
Розчарування сезону
Колос у минулому сезоні став народною командою, за яку вболівала вся країна, однак під кінець сезону 2020/21 від шарму не залишилось і сліду.
Головним репутаційним ударом став скандал у потязі після матчу з Минаєм – причому проблема полягала навіть не у поведінці футболістів (ми дійсно не знаємо, як все було насправді). Колос відштовхнув від себе неприйнятною реакцією: прес-служба «наїхала» на журналістку, якій вдалося розкопати інформацію, а Руслан Костишин з фігурантами скандалу почав всім говорити про відсутність доказів – при цьому коуч не стримував матюків і суперечив сам собі. На цьому тлі іншими барвами заграв скандал з Селезньовим.
Втім, і на футбольному полі відбувалося щось дуже дивне – Колос заробив аж 13 пенальті. Іноді їх призначали навіть за фоли, які сталися перед штрафним. Іван Федик після перемоги в Ковалівці явно натякнув, що на цьому стадіоні щось нечисто, хоча Колос і у свої ворота отримав з десяток «11-метрових».
Подібний арбітраж в умовах УПЛ виглядає підозріло для фанів, а в купі зі скандалом у потязі та агресивною реакцією клубу (при непереконливих аргументах на свою користь) він призвів до обвалу симпатій. Тепер вихід у єврокубки тішить тільки ковалівців, а не всю Україну.
Скандал сезону
У сезоні УПЛ 2020/21 відбулося одразу шість топ-скандалів. Технічна поразка Інгульцю, відсторонення Селезньова, розбірки навколо Колоса, відмова Миная виходити на матч, мовний наступ від Віталія Шумського та Гельзінгейт – навколо цих історій палали коментарі й били горщики керівники українського футболу.
Гельзінгейт серед них виділяється особливо. По-перше, через яскравість – не щодня власник клубу УПЛ вривається в ефір після матчу з Шахтарем, перебиває тренера й матюкає арбітрів, УАФ та експертів ТК «Футбол». По-друге, цей скандал мав найбільші наслідки: Олімпік прогнали зі стадіону імені Лобановського, Владислава Гельзіна збиралися дискваліфікувати довічно, а дискусія щодо суддів призвела до неймовірного рішення – з нового сезону вони почнуть давати флеш-інтерв'ю!
По-третє, скандал вчергове розкрив усю специфічність УПЛ. З одного боку, арбітрів і всю систему вітчизняного футболу критикувала людина, у якої U-21 спалилася у грі на контору – причому система, яка так бісить Гельзіна, десь «загубила» рішення стосовно одного з «договірняків» Олімпіка. УАФ відповіла публічною подякою Лучано Лучі за прекрасну роботу. У відповідь Гельзін почав зливати скріни з хамськими коментарями голови комітету арбітрів у Телеграм (але не факт, що то не фейк).
Олександр Денісов, своєю чергою, зізнався у інформаційній підтримці Олімпіка під час скандалів з «договірняками». »Ми також розуміли, що хтось у щось загрався. Причому на це побічно і прямо вказували ті, хто ці речі обслуговували. Але особисто я розумів, що значно важливіше зберегти і клуб, і людину, яка готова інвестувати ці кошти, ніж розмазати і знищити його за ігри на ставках в договірні матчі», – заявив гендир ТК Футбол.
Тепер же він публічно відмовився захищати донеччан – але не через хамську поведінку Владислава Гельзіна, а через “наїзд” на експертів телеканалу. Прекрасна позиція для журналіста, браво!
За таку виставу варто поаплодувати усім. Це було фантастично!
Ганьба сезону
Вашій увазі – скріни зі станом газону під час зустрічі між Маріуполем і Минаєм 20 березня. Це був перший домашній поєдинок азовців у сезоні УПЛ 2020/21 – попередні вісім підопічні Остапа Маркевича провели у чужих містах, адже реконструкція стадіону ім. В. Бойка затягнулася на сім місяців! У підсумку гра завершилась без голів і з двома травмами, які отримали на рівному місці. Після цього арена закрилася ще на півтора місяця.
Для Інгульця рідним став стадіон у Кропивницькому – арена у Петровому, на якому збираються приймати Реал, залишається недобудованою. Маріуполь свої «домашки» провів аж у шести містах, Львів приймав Шахтар у Харкові, Олімпік прогнали зі столиці, Десна грала там протягом трьох турів через відсутність підігріву вдома, а Рух зіграв з Десною на несертифікованому Скіфу. І це ще не весь список випадків «бомжування» в УПЛ. Лишень Ворскла всі домашні матчі відбігала у Полтаві.
Навіть луцький Авангард приймав поєдинки еліти, а найбільше дісталося стадіону імені Лобановського – за 22 дні він прийняв шість матчів і тренування Брюгге, почасти працюючи в режимі двох ігор за дві доби. Все завершилось офіційною забороною проводити зустрічі на цьому газоні.
Між тим, чемпіонат розширюється до 16 клубів, а в лідерах Першої ліги йде Верес – ще один безхатченко зі стажем. Супер! Саме так ми й повернемо велич чемпіонату зразка 2013 року.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
