Румунський Цезар та сльози Миколенка, або як «мужики» Скрипника потрапили під Динамо-машину

Динамо Київ 14 Травня, 21:23 1057
Румунський Цезар та сльози Миколенка, або як «мужики» Скрипника потрапили під Динамо-машину | 19-27
Київське «Динамо» дотиснуло «Зорю» у напруженому фіналі Кубка України. Сергій Костенюк – про тактичну битву Луческу зі Скрипником.

Фінал ювілейного 30-го розіграшу Кубка України виправдав очікування футбольної спільноти і став чудовим завершенням сезону. Динамо більшість часу мало іграву перевагу, здобувши абсолютно заслужену перемогу. Та уболівальникам Зорі не мають чим дорікнути своїй команді. Луганці повністю відповідали своєму прізвиську – «мужики».


Зараз, коли емоції від гарячих тернопільських баталій трохи вляглися, постараємося з холодною головою розібрати основні тактичні нюанси протистояння двох найкращих команд України. Уболівальникам Шахтаря на цьому місці потрібно заспокоїтися і зосередитися на наступному сезоні, у якому Де Дзербі додасть до високої ланки оборони такі необхідні аспекти, як пресинг та контрпресинг, поверне команді відповідну функціональну підготовку. А сезон 2020/21 безперечно був сезоном Динамо і Зорі. Кожна з цих команд досягла максимального результату виходячи зі своїх фінансових, кадрових і адміністративних ресурсів. Тому афіша фіналу Динамо – Зоря виглядала максимально привабливо.

Обидві команди підійшли до фіналу у чудовому гуморі. Зоря взагалі не мала кадрових проблем. Не було жодного дискваліфікованого чи травмованого гравця. У лазареті Динамо перебувала друга ланка опорників – Шепелєв, Андрієвський, та Вербіч з Бурдою, без яких команда обходиться вже давно.


Динамо – Зоря - 1:0 (0:0, дод. час)

Гол: Циганков, 98

Динамо: Бойко, Попов, Сидорчук, Шапаренко, Циганков, Миколенко (Караваєв, 11), Родрігес (Де Пена, 118), Забарний, Буяльський (Гармаш, 113), Бесєдін, Кендзьора

Зоря: Васіль, Жунінью, Кочергін, Хомченовський, Вернидуб, Іванісеня, Кабаєв (Гладкий, 82), Назарина (Аллах'яр 63), Громов (Шахаб, 90+4), Фаворов, Юрченко (Цвек, 118)

Попередження: Шапаренко, 35, Кендзьора, 67, Сидорчук, 90+3 – Вернидуб, 14, Юрченко, 52, Кочергін, 75, Аллах'яр, 90+3, Жунінью, 90+4, Іванісеня, 111

Нереалізований пенальті: Циганков, 105+1

Удари (у площину): 19(10) – 6(1)

Володіння: 57% – 43%

Фоли: 21 – 20

Динамо та Зоря почали матч за своїх базових тактичних схем. Кияни будували гру за структурою 4-2-3-1, а команда Віктора Скрипника протиставила супернику фірмовий діамант у центрі поля – ромб 4-4-2 чи 4-1-2-1-2, кому як більше подобається.

У фазі гри без м'яча Динамо перебудовувалося на структуру 4-4-2. Вінгери Родрігес та Циганков сідали у лінію до центральних хавів, а Буяльський з Бесєдіним формували першу ланку оборони. Кияни намагалися постійно закривати умовну «шістку» Зорі – Іванісеню –, який має важливе значення у побудовах позиційних атак своєї команди. Опорника луганців почергово передавали один одному Буяльський та Бесєдін. При білд-апі Зорі один нападник тиснув на ближчого до нього центрбека, який володів м'ячем, інший тримав Іванісеню.


Стартовий склад Динамо був достатньо прогнозованим і максимально оптимальним. Щодо Зорі, то тут від початку були питання у лініях оборони та атаки. Тренерський штаб луганського клубу мав чіткий стратегічний план з запланованими замінами й тактичними перебудуваннями.

З перших хвилин лінію оборони склали Хомченовський, Вернидуб, Фаворов та Жунінью. Ми вже звикли до системної ротації Скрипника у цій ланці, але все ж поява Фаворова на позиції лівого центрального захисника була несподіваною. Пару форвардів склали найшвидші форварди – Кабаєв та Громов. Було зрозуміло, що Зоря розраховувала на швидкі атаки. Вернидуб та Фаворов володіють чудовими середніми та довгими передачами, а обидва форварди – стартовою і дистанційною швидкістю.

Гру можна поділити на два відрізки. Перший – це перший тайм. Другий – решта ігрового часу, враховуючи додатковий. До перерви Зоря за рахунок чудового руху та проактивних методів оборони зуміла нав'язати супернику свій темп гри. Фактично команда Скрипника контролювала хід гри, хоча за моментами трохи успішнішими були кияни. Номінальним гостям часто вдавалося створювати чисельну більшість у центрі поля, що у свою чергу провокувало Динамо на звужування фронту і призводило до вільного простору на флангах.


Для створення додаткових варіантів у розвитку позиційних атак у глибину опускався Кабаєв. У деструктивній фазі Динамо намагалося витискати м'яч на фланги та починало більш інтенсивно пресингувати.

Команда Луческу до перерви з великою повагою поставилась до опонента. Насамперед, це проявлялося у глибині оборони. Між Бесєдіним та центрбеками була більш ніж звична відстань. Динамо остерігалося швидких атак і було досить обережним з висотою лінії оборони.


У першому таймі Зоря високо пресингувала, та якщо не вдавалося швидко повернути м'яч, команда переходила у фазу позиційної оборони, перебудовуючись на структуру 4-3-1-2. Трикутник попереду заважав Шапаренку та Сидорчуку при розіграші. Це створювало деякі проблеми Динамо.

Головне питання у перерві – чи витримає Зоря високу інтенсивність протягом усієї гри? Як і у матчі чемпіонату – не витримала. У другому таймі Динамо додало у інтенсивності дій та взаємодій, а Зоря навпаки стала повільнішою. В Україні зараз і близько немає команд, які спроможні на рівних змагатися у темпі, який пропонує Київ.

З часом Динамо володіло все більшою перевагою. Зоря трималася на морально-вольових, але луганцям було дуже важко виходити у атаку, вони були зосереджені лише на руйнуванні.

У Скрипника була надія на другу частину його плану, але вихід обох іранців та Гладкого і перехід на схему 4-3-3 не допомогли. Без м'яча Зоря діяла за формацією 4-5-1 з іранцями на флангах. У теорії думка була чудовою, але на практиці Динамо просто фізично знищувало Зорю. Команда Луческу мала достатньо гольових моментів, щоб навіть перемогти з розгромним рахунком. Було кілька можливостей, які не поступалися навіть пенальті Циганкова.

Якщо виділяти найкращих гравців матчу, то на мій погляд, у складі Динамо – це Шапаренко, а у Зорі – Васіль. Лише дякуючи голкіперу, номінальні гості до фінального свистка тримали інтригу.


Мірча Луческу – головний герой сезону. Він абсолютний тріумфатор. Кияни з беззаперечною перевагою виграли золотий дубль, а на початку сезону ще й Суперкубок взяли. Не дивлячись на багаточисельні скептичні настрої, Луческу провів сезон за девізом великого римського імператора Юлія Цезара – прийшов, побачив, переміг. Після фінального матчу головний тренер Динамо не приховував задоволення від дій та відношення до справи своєї команди: «Вигравати трофеї – дуже й дуже важливо, – сказав Містер. – Це можливість продемонструвати, що гравці зробили за увесь рік. Коли доходиш до фіналу і програєш, це – велике горе. Фінали не граються – фінали виграються!

Гра була складною. Перший тайм був рівним, а друга половина та овертайм пройшли під нашим контролем. Грали проти дуже хорошого суперника, який завершив сезон на третьому місці і який сповідує дуже красивий, видовищний футбол. На фоні такого суперника ми показали клас і домінували.

Найважчий момент був, коли зламався Миколенко, і потрібно було замінити його. Я боявся, що щось порушиться у нашій ігровій схемі. На щастя, Караваєв зіграв дуже добре у своїй зоні.

Я дуже радий, що допоміг Динамо і доклав руку до того, як воно грало в цьому році. Але під моїм керівництвом були гравці, які довірилися мені та повністю виконували те, що я просив».


Головний тренер Зорі Віктор Скрипник відзначив чудову атмосферу на стадіоні імені Романа Шухевича: «Обидві команди скучили за цим. Була футбольна атмосфера, коли вболівальники підтримували команди. Трохи відвикли грати з глядачами.

У нас був план, ми розпочинали старою гвардією. Починали однією тактикою, закінчували іншою. Був розрахунок, що вийдуть свіжі гравці. Вони старалися, аби ми перемогли, але не зрослося.

Великий комплімент Динамо. Хлопці, які грали в минулому сезоні, змінилися з приходом нового тренера. Команда дійсно стала машиною старого покоління або старого формату. Проти цієї команди завжди важко грати. Динамо не дозволило нам сильно розбігтися, тому закономірна їхня перемога».

Наприкінці, хочеться зупинитись ще на одному важливому моменті. Він зовсім не має стосунку до тактики чи стратегії. Мова про сльози Миколенка. Зрозуміло, що Віталію було дуже боляче і він відчув шок, але якось це виглядало зовсім не мужньо. З великою повагою ставлюся до нього, як до футболіста – це один з найкращих та найперспективніших гравців України, але пора дорослішати та ставати чоловіком.

У дорослих людей сльози можуть викликати виключно емоції. Мабуть, наше молоде покоління футболістів ніколи не бачило, як Йожеф Сабо у півфіналі чемпіонату світу 1966 року відіграв з переломом ноги.

Хочеться побажати Миколенку якомога скорішого одужання та сліз лише від позитивних емоцій. Наприклад, на Євро-2020. А загалом, Динамо та Зорі потрібно подякувати не тільки за чудовий фінал Кубка України, а й за цілий сезон. Команди Луческу та Скрипника вичавили з себе все до залишку.