Луческу був крутим вінгером: забив 100 голів, протистояв Пеле і вижив під час Карпатського землетрусу

Світовий футбол 26 Травня, 13:57 2585
Луческу був крутим вінгером: забив 100 голів, протистояв Пеле і вижив під час Карпатського землетрусу | 19-27
Тренерський стаж Мірчі Луческу сягає понад 40 років. Кілька поколінь уболівальників пам’ятають його лише у ролі наставника. Проте був час, коли Містер сам виходив на поле, забивав красиві м’ячі і навіть зіграв на Мундіалі, пише football24.ua.

«Так, нам дуже важко жилося. Подарунків я ніколи не отримував, іграшки робив собі сам», – пригадував Луческу в одному з численних інтерв’ю. А ще він ніколи не бачив свого батька повністю здоровим.

Румунія взяла посильну участь у Другій світовій війні, у 1940-му приєднавшись до Берлінського пакту, який передбачав військовий союз із Третім Рейхом, Італією та Японією. На фронтах опинилося близько одного мільйона румунських вояків. Чотири роки опісля, коли крах гітлерівської коаліції був уже неминучим, нащадки графа Дракули скинули свого лідера – Іона Антонеску – і пристали до протилежного табору. Луческу-старший повернувся із м’ясорубки живим, проте його тіло вразив туберкульоз. Через неповних три місяці після закінчення війни у багатодітній бухарестській сім’ї народився син, якого назвали Мірчею.

Країна опинилася під відчутним впливом тирана-переможця – СРСР. Тут прийняли конституцію радянського зразка і почали «розбудовувати соціалізм». Тож економічні реалії нічим не відрізнялися. Маленький Мірча зачасту не мав навіть взуття і бігав, виблискуючи босими п’ятами. Родина була змушеною вести напівкочовий спосіб життя, переїжджаючи з квартири на квартиру.

«Ми з братами грали у футбол увесь вільний час – інших розваг просто не було, – зізнається наш герой. – Копали ганчір'яний м'яч, два на два. Примудрялися робити паси в тісній кімнаті між ліжками. Батько нічого не тямив у футболі. Одного разу він спробував пробити, але, не знаючи, як це зробити, вдарив по м'ячу двома ногами одночасно і впав на спину. Настав момент, коли він зрозумів, що у мене це добре виходить, і зрадів».

Мабуть, далося взнаки хронічне недоїдання. Малий Луческу володів непоганою технікою, але не фізичними даними – низький і худенький. У 12-річному віці його забракували на перегляді у Стяуа. Мірча продовжив ганяти м’яч, проте, не маючи ніяких гарантій у футбольному майбутньому, налягав на навчання. Школу закінчив із гарними оцінками, поступив до університету на факультет економіки. Пари не прогулював, хоча й виступав за університетську футбольну команду. Саме тоді у житті юнака відбулися дві доленосні події.

*******

Студентський кафетерій. За чорнявим, кучерявим хлопцем пильно стежать очі дівочі. Скромна красуня Неллі обмежується лише спогляданням, не наважуючись підійти і заговорити. Дівчина навчається на історичному факультеті. Вона не зовсім тутешня. Її мама та бабуся – з України. Передчуваючи велику війну, а може рятуючись від совітів, які у 1940-му окупували Бессарабію, жінки втекли до Румунії. Збиралися пересидіти лихо, а потім повернутися на рідні землі, проте чужина стала їхнім другим домом. Згодом народилася Неллі.

Мірча помітив особливу увагу до себе. Але йому також бракувало відваги, щоб зробити перший крок. Зрештою, ніжні почуття, які зароджувалися, взяли гору. Напередодні літніх канікул студент побачив, що Неллі самотужки тягне важку валізу із речами, і побіг на допомогу. Вони обмінялися адресами. Упродовж цілого літа листувалися. Закохана дівчина нерідко писала французькою – для додаткової романтики.


У червні 1967-го парочка закріпила свої стосунки розчерками пера у РАЦСі. Щасливий Мірча поцілував жону і… помчав до трамвая, щоб встигнути на матч Румунія – Італія. Той відбірковий поєдинок Євро-1968 господарі поля програли (0:1), зате Неллі всі наступні роки докорятиме обранцеві: «Як ти міг мене покинути у такий день?!»

*******

На той момент Луческу був не тільки успішним студентом, але й гравцем основного складу бухарестського Динамо. Ба більше – дворазовим чемпіоном Румунії! Здібного вінгера (а Мірча діяв на правому фланзі атаки) помітили у згаданій вище університетській команді і одразу ж запросили на професіональний рівень. У дивізіоні А він дебютував вісімнадцятирічним, вийшовши 21 червня 1964-го у дербі проти Рапіда (перемога 5:2). Через два роки, у листопаді, настав час вперше одягнути футболку національної збірної.

«Ми грали з командою Швейцарії, – пригадує Мірча Михайлович. – У нас на правому фланзі був Пиркалаб – дуже сильний і вибуховий гравець, якого прозвали Списом Карпат. Я знав, що мене випустять на незвичний лівий фланг, тож заздалегідь почав готуватися. Жив я тоді у гуртожитку і прямо там відпрацьовував удари з лівої. Виходив у душову, щоб нікому не заважати, і стукав м'ячем об стіну лівою ногою. Ми перемогли з рахунком 4:2. Причому всі чотири м'ячі були забиті з моїх передач».

Попри цю вікторію, на Євро-1968 румуни не потрапили. Зате через два роки пробилися у фінальну частину Кубка світу – вперше з 1938-го! На Мундіаль до Мексики Мірча їхав у статусі найкращого футболіста Румунії-1969, до того ж у національній дружині йому довірили капітанську пов’язку.

«Ми припустилися помилки, коли прибули в Гвадалахару всього за 20 днів до початку турніру. Потрібно було приїхати раніше, – переконаний Луческу. – Спека була нестерпною. Через спеку і висоту я втратив 7 кілограмів ваги упродовж турніру».

У першому турі румуни не встояли проти чинних чемпіонів світу – за Англію єдиним голом відзначився легендарний Джеффрі Хьорст. Наступний матч – вольова перемога над Чехословаччиною. На 69-ій хвилині, при рахунку 1:1, виснажений Луческу поступився місцем Татару, а його команда таки дотиснула опонента ще одним голом.

«У вирішальному матчі ми грали проти Бразилії. Вранці перед матчем зрозуміли, що наші гостьові футболки – це футболки, призначені для гри взимку. Вони були дуже щільні і важкі. Тому я попросив купити на ринку футболки з блакитної тканини і умовити персонал готелю пришити нам румунський герб на них. Ми програли 2:3 (Пеле забив двічі), але це був дуже хороший матч. Після нього ми обмінялися футболками з Пеле! У мене все ще є його футболка, я ніколи її не прав, вона у спеціальній рамці», – хвалився Мірча журналістам, коли очолив Шахтар. Його фанатична любов до видовищної техніки бразильців бере початок саме з 10 червня 1970 року.

Це був піковий момент у міжнародній кар’єрі футболіста Луческу. Він виступатиме за збірну ще 9 років, проте на великі форуми вже не потрапить. Загалом у його доробку 70 матчів та 9 голів за румунський націонал.

Інша справа – клубний рівень. Разом із бухарестським Динамо ще чотири рази Мірча здобував чемпіонський титул. Особливо переконливим видався сезон 1972/73, коли Луческу підкріпив золоту медаль особистим рекордом результативності – 12 голів.

*******

Четвертого березня 1977 року, о 21:22 за місцевим часом, Бухарест, а разом з ним усю територію Румунії потужно струсонуло. Земля втікала з-під ніг, споруди кришилися і падали. Жах тривав упродовж 55 секунд. За офіційними даними, загинуло трохи більше 1500 осіб, на Бухарест припало 90 відсотків жертв.

Від будинку, в якому мешкала сім’я Луческу, залишилося лише хаотичне звалище битої цегли. За щасливим збігом обставин, нікого в той момент не було вдома. Мірча був зайнятий футбольними справами, а Неллі з 8-річним сином Разваном пішли у кінотеатр.

Карпатський землетрус ознаменував глобальні зміни у кар’єрі лідера Динамо. Влітку того ж року він попрощався із рідним клубом і перейшов до стану тодішнього середняка дивізіону А – Корвінула з Хунедоари. У наступному сезоні, попри досвід Мірчі і 5 забитих ним м’ячів, Корвінул вилетів з еліти.

Трохи поміркувавши, 34-річний Луческу погоджується очолити команду, ставши граючим тренером. Більше того, він писав програмки до матчів своїх підопічних і навіть придумав текст клубного гімну. Успіх не забарився – Корвінул з першої ж спроби повернув собі елітну прописку.

«У той час стадіони в Румунії були порожніми, – пригадує Мірча епоху правління диктатора Чаушеску. – Але на матчі моєї команди, яка вдома забивала по 6-7 голів, набивались повні сектори».

Справді: перший сезон після камбеку з дивізіону В скромний клуб закінчив на високій шостій сходинці і продемонстрував найкращу атаку. Стільки ж – 72 голи – забив лише чемпіон країни, Універсітатя Крайова. А у наступному розіграші (1981-82 роки) Корвінул узагалі взяв бронзові медалі! Сенсаційного тренера боготворили, а він під шумок написав автобіографічну книгу «Міраж газону». Увесь тираж розкупили за один день!

Витиснувши максимум із провінційного клубу, на бронзовій ноті-1982, Мірча завершив кар’єру гравця і попрощався з Хунедоарою. На той момент він вже очолював… національну збірну Румунії.

*******

Тож яким футболістом був Мірча Луческу? Кмітливим, швидким, технічним і результативним. Окрім 9 голів у складі національної збірної, він оформив 60 влучних пострілів за Динамо Бухарест, 21 – за Корвінул і 12 – за Спортул, який ми у нашому тексті ще не згадували, хоча Луче грав там в оренді упродовж 1965-67 років. Тобто, загалом – понад 100 м’ячів у професіональній кар’єрі, що для вінгера є достатньо пристойним показником. Більше того, він виділявся не тільки футбольними скіллами.


«Чесно кажучи, я був набагато освіченішим за своїх товаришів по команді, які нічого, крім футболу, не хотіли знати, – усміхається Луческу. – Цілком міг відбутися як дипломат або займатися, наприклад, міжнародною торгівлею. Граючи в Динамо Бухарест, отримав звання полковника, але з армії вирішив піти».

«Як гравець, Мірча трепетно ставився до взуття, – розповів Джелу Сімок, колишній президент Корвінула. – Після матчу він одразу приходив у роздягальню, очищав їх від бруду і до блиску надраював кремом. І постійно казав футболістам, щоб вони не влаштовували безладу в роздягальні. «Бутси для футболіста – це як ручка для клерка. Ми ними заробляємо на хліб», – повторював він».

Олег Бабій