Фундатор «Динамо» майбутнього

Динамо Київ 27 Травня, 12:11 191
Фундатор «Динамо» майбутнього
Сьогодні – 110-річчя від дня народження видатного тренера Олега Олександровича Ошенкова.

Буває так – справжню оцінку особистості ставить історія. Олег Ошенков – титулований тренер, один із найбільш шанованих у радянському футболі свого часу. Але є підстави вважати, що він був не лише кубковим першопрохідцем київського «Динамо» (до речі, «Шахтаря» також), а й тренером, який багато в чому заклав тактичний і кадровий фундамент майбутнього домінування українського футболу в змаганнях СРСР.

А починалося все так…

Олег Ошемков народився 14 травня (27-го за новим стилем) 1911 року в місті Санкт-Петербург – столиці Російської імперії. Уже пізніше, коли спортсмен був дорослим, його «перейменували»: за сімейною легендою, спершу його прізвище перекрутили в пресі, а потім писарчук, готуючи оновлені документи, вирішив, що радянська газета знає краще, й охрестив Ошемкова Ошенковим. Уже з таким іменем він і прийшов до своїх найбільших успіхів у футболі.

Уже підлітком розпочав трудову діяльність – працював гравером у типографії, токарем на заводі, при цьому заробляючи собі й близьким на шматок хліба. А між тим, мінявся час – мінялися декорації. Петербург став Петроградом, а потім – Ленінградом. Ошемков став Ошенковим. Захоплювався спортом – і не лише футболом, за свідченням сучасників, у хокеї з шайбою та м’ячем Олег мав, можливо, навіть більші перспективи. На зеленому полі грав, переважно, в середній ліній. «Халфбек» 30-х років – це була особлива місія. Олег відповідав за досить великий плацдарм, а тому виконував великі – надто для футболу з первісним набором тактик – обсяги роботи.«Міцно збитий, швидкий, працездатний, вирізнявся високими вольовими якостями, сміливо і рішуче вступав в силові єдиноборства, був міцним у персональній опіці суперників», – таку характеристику футболісту Ошенкову дали сучасники. За даними тодішніх джерел, він починав грати в клубній команді фабрики «Гознак» («Держзнак») у 1927 році – коли київське «Динамо» тільки розгортало свою діяльність. Був учасником матчів першостей рідного та новостоличного міст. Пізніше знову повернувся в ленінградський футбол. Від 1931 року грав за «Червоний трикутник», «Промкооперацію», «Спартак», «Динамо», «Зеніт» – пізні, можливо – найкращі, роки Ошенкова-футболіста обірвала війна.

Ошенков встиг провести 150 матчів у чемпіонатах СРСР (7 голів), а в сезоні 1936 року став безпосередньою причиною невдачі московського «Динамо». Лідеру достатньо було обігрувати ленінградських одноклубників, які йшли на передостанньому місці. Проте ті вели в рахунку, а вже за хвилину, коли за москвичів забив у відповідь Якушин, він змушений був залишити поле. Тому що зірвався й завдав ногою удару якраз в живіт Ошенкова, який навіть не володів м’ячем. Арбітр вилучив Михея, і хоча травмований Олег також не зміг дограти й був замінений, без лідера гості не змогли забити вирішальний м’яч, в останньому турі втратили очки в дербі зі «Спартаком» і змушені були задовільнитися срібними медалями. Ця історія, напевно, чомусь навчила обох фігурантів – у майбутньому сильних тренерів. Принаймні, в Ошенкова ігрова та побутова дисципліна стали одними з неодмінних вимог до своїх підопічних.

У перші післявоєнні роки Ошенков був уже одним із старійшин – після евакуації в казанському «Динамо», він повернувся в ленінградський клуб уже в 1943-44 роках, брав участь у пам’ятному товариському матчі з белградським «Партизаном» у 1946 році, у два цих сезони входив у збірну команду міста Ленінград. Утім, лихоліття вкрали його заключні продуктивні роки гравця. Зате загартували майбутнього тренера. Він починав роботу в клубі, в якому зустрічав війну – як адміністратор «Зеніта» в 1948-49 роках, після того пішов у помічники головного тренера іншого ленінградського клубу – «Динамо».

На той час там працював легендарний Михайло Бутусов – він першим із ленінградців, до слова, очолював київське «Динамо» (це вже після нього в клуб прийдуть Корчебоков, Окунь і, власне, Ошенков). Спостерігаючи ентузіазм молодшого колеги – Ошенкова, Михайло Павлович розгледів у ньому задатки хорошого тренера та відважився порадити його своїм київським друзям.

Так Олег Ошенков – недавній слухач школи тренерів при Ленінградському державному двічі орденоносному інституті фізкультури імені Петра Лесгафта – опинився в столиці України. Наше «Динамо» на той час – команда, яка тільки оживала після тяжких воєнних втрат. У чемпіонаті СРСР 1950 року кияни фінішували 13-ми, ледве врятувавшись від вильоту. На наступний сезон стали вже сьомими. А в експериментальному чемпіонаті 1952 року (проводився у скороченому варіанті фактично суто в Москві у зв’язку з акцентом на Олімпіаду) Олег Ошенков уже привів недавніх середнячків до срібних медалей – перших із довоєнних 30-х!

Що стало причиною такого стрімкого прогресу динамівців Києва? Попри відсутність практичного тренерського досвіду та не надто гучне ім’я в футболі, початківець із перших днів зумів правильно себе поставити в колективі та застосував дійсно професіональний підхід до тренувань і тактичних розробок.«Повинен зізнатися, хлопці, що до цього я з командами першої групи не працював. Мені, очевидно, буде важко, тим більше, що збираюся спробувати деякі новинки. Але якщо ми візьмемося всі дружно – і мені, і вам буде легше. На нас чекає велика спільна робота, розрахована не на один рік», – з такими словами звернувся Олег Олександрович до гравців київського «Динамо». Що думали на це вони, знаючи, що за шість післявоєнних років у команді змінилося відразу 9 тренерів?

Проте Ошенков зумів затриматися в «Динамо» (Київ). І багато в чому перевернув світогляд своїх підопічних, серед яких були справжні майстри, майбутні збірники, хороші тренери наступного дня. Футболісти, які тренувалися з О.О.О., пригадували, що він був суворим, але не зациклювався на догматі. Ввів, наприклад, важку атлетику, баскетбол та акробатику. Одним із перших почав ефективно використовувати для підготовки зимовий період – із комплексом спеціальних вправ і тренуваннями на снігу. Міг повести команду в ліс – для єднання з природою та розминки й пробіжки на свіжому повітрі. А міг відправити на роботу над собою, тривале, монотонне відпрацювання з м’ячем або силові заняття на виробку витривалості. Він сам був молодим і сповненим сил – можливо, й тому, будучи вже тренером, вже після завершення виступів, здобув звання заслуженого майстра спорту.

Ошенков майстерно працював із кадрами – хоча якраз у післявоєнні роки «Динамо» (Київ) мало велику плинність, потребувало зміни ветеранів на певних ключових позиціях і інтеграції західноукраїнських новачків, ще не звиклих до радянських реалій. Хороший тактик, Олег Ошенков у кожному раунді Кубка СРСР 1954 року знаходив нові «пастки» для суперників. Він сповна використовував як талант своїх лідерів – Зазроєва, Фоміна, Комана в атаці, а також здорово вишикував захист, де грали досить сильні й розумні гравці. В їх числі – й Голубєв, який під керівництвом цього тренера, напевно, мав усі підстави претендувати на звання найкращого захисника СРСР. 2:1 над єреванським «Спартаком» у кришталевому фіналі – трофей вперше в історії поїхав в Україну, було перервано гегемонію столиць Радянського Союзу, які до того часу вважалися непереможними.

Срібні медалі – перші в столиці України від весни 1936 року – та дебютний здобутий Кубок СРСР не зупинили творчого пошуку Ошенкова. Йому незнайоме було почуття самозаспокоєння, почивання на лаврах. Ще в 1956 році він награвав у «Динамо» принципово нову для радянського футболу тактику 1—3—3—4, яка, в вазі гри без м’яча – в обороні – передбачила те, що два роки потому покажуть чемпіони світу бразильці. Однак саме сміливість в експериментах і призвела до першої київської відставки тренера. Хоча після віце-чемпіонства динамівці баражували на 5-8 місцях і награвали нові кадри, але локальні невдачі не дали розгледіти керівництву глобальних досягнень. У 1956 році Ошенкова заклювала критика з преси та фахівців, і ця ж критика «промовчала», коли через два роки ідеї радянського тренера на практиці підтвердили самі «чарівники м’яча».

«Динамо» своє турнірне положення з відставкою неугодного тренера не зуміло значно покращити, а сам Ошенков повернувся в Ленінград, де підняв місцеві «Трудові резерви» до числа лідерів Класу «Б». Саме там застало його запрошення повернутися в Київ. Помилки можна визнавати й так – виправленням цих помилок.

Сучасники відзначали, що Ошенков другого періоду в «Динамо» – це дещо інший Ошенков. Ще мудріший, ще вимогливіший, ще розумніший. Імовірно, саме тут був розквіт непересічного фахівця. Олег Олександрович замахнувся на позиції багатьох із числа «вічних» лідерів – а паралельно вводив на їхні місця талановиту київську юнь. Добре, що легендарна ФШМ – Футбольна школа молоді – вже постачала їх, Лобановського з Базилевичем і ще півдесятка майстрів їхнього покоління, в першу команду. Легендарна історія – Віктора Каневського, тонкого форварда із великим даром фінішера, Ошенков запросив у «Динамо»… листівкою, побачивши, як в одному з матчів за свою військову частину Вітя забив 8 (!) м’ячів за гру.У Ошенкова вимальовувалася дуже цікава команда – цілком можливо, він досяг би з нею успіхів, співставних зі своїми наступниками Соловйовим і Масловим. Але позначилося кілька факторів: після й без того складного чемпіонату «Динамо» поїхало в виснажливе африканське турне, там погіршили своє здоров’я чимало футболістів (кажуть, дещо дострокове завершення виступів Комана – з цієї ж причини), а потім у чемпіонаті хиталися від яскравих матчів до безбарвних, команда не давала результату.

Терплячість – це не про тодішнє керівництво фізкультурним відомством республіки. Ошенкова знову «пішли», але не стерли його роботи з уведення в склад майбутніх зірок першої величини. Для команди майстрів київського «Динамо» – Олег Олександрович став дуже важливим, одним із найголовніших, тренерів в історії. Попри відносну нетривалість і нерівність роботи, поруч із Лобановським, Масловим і Соловйовим.

«Владний, вимогливий і жорсткий у відносинах з футболістами, Ошенков був чудовим психологом, умів налаштувати команду на повну віддачу сил для досягнення результату. Він добре розбирався в гравцях, вміло розвивав їх сильні якості. Багато зробив для становлення «Динамо», заклав фундамент майбутніх перемог команди», – підсумують пізніше історики футболу.

Ображений Ошенков, тим не менш, не зупинив свої пошуки – спершу працював у школі «Юний динамівець», потім опинився знову в Класі «Б» – це після медалей і кубка! У миколаївському «Суднобудівнику» пропрацював зовсім недовго, проте зробив вклад у підготовку команди. Великий динамівець Щегоцький, який замінив О.О.О., в підсумку привів «корабелів» до другого місця у всеукраїнському фіналі Класу «Б».Наступне місце роботи Ошенкова – донецький «Шахтар». Із серпня 1960 року по жовтень 1969-го цей великий спеціаліст здобув для Донецька Кубки СРСР 1961 і 1962 року, а в фіналі 1963-го, ведучи в рахунку, «гірники» все ж програли третій поспіль фінал московському «Спартаку». А могло бути історичне звершення! Сальков, Головко, Аляб’єв, Ананченко, Мізерний, Носов, Дрозденко, Дегтярьов, Савельєв, Сапронов, Родін, Хмельницький, Яремченко, Коньков – ця плеяда гравців у помаранчево-чорній формі розкрилася саме за Ошенкова.

В останні роки життя – не такі вже й пізні – Ошенков встиг попрацювати з тим же «Суднобудівником» і харківським «Металістом» – останньою командою свого життя, в 1972 році керував із Германом Зоніним діями клубної збірної СРСР на Кубку Незалежності Бразилії, а в 1971-75 роках очолював республіканську Федерацію футболу УРСР. Дивлячись через роки, можемо переконатися, що Ошенкову, на жаль, здебільшого, не давали працювати. За рідкісними винятками, він недовго працював на одному місці, навіть попри хороші результати й титули.

Помер О.О. Ошенков 10 травня 1976 року, але встиг побачити успіхи того «Динамо», яке він задумував років за двадцять до його континентального тріумфу. І навіть дав йому найцінніше – свого сина. Михайло Олегович Ошемков подавав надії в поколінні Бишовця, по юнаках забивав, бувало, й побільше маститого форварда, але через проблеми з зором грати в футбол на рівні амбіцій клубу не міг. Зате пізніше М.О. Ошемков став незамінним членом штабу Валерія Лобановського – фактично, заснував свою посаду «менеджера», всіма шляхами діставав аналітичний матеріал із Європи, перечитав усю теорію тотального футболу ФРН і Нідерландів, передивився все відео, яке тільки можна було дістати в СРСР. Ошемков-молодший допомагав Валерію Васильовичу як у «Динамо», так і в збірній, під час арабського відрядження. Багато в чому, він виступив також футбольним новатором. І став своєрідним провідником між ідеями батька та Лобановського