Чотири думки після матчу Україна - Англія

Збірна України 4 Липня, 09:47 3034
Чотири думки після матчу Україна - Англія
Англія громить Україну (4:0) та спокійно забирає собі останню путівку в 1/2 фіналу Чемпіонату Європи 2020.
Що там, «заткнули роти диванним експертам»?!

До команди загалом якісь надто суворі претензії висловити важко. Пристойний перший тайм, незважаючи на швидкий пропущений гол, який вбив інтригу – Англія ж не пропускає взагалі ні від кого з тих команд, хто рівний нам (Чехія) чи навіть дещо вищий класом (Хорватія). Нічого не вдіяли з машиною стандартів, але то таке – у грі на другому поверсі 5 років на одному місці топчемося, і не лише у збірній, а насамперед у наших грандах. Не можу зрозуміти тільки тих наших гравців, які після одного вдалого матчу біжать закривати роти з пальцями усякими чи у соцмережах ставлять усіх на місце. Я б із задоволенням підтримав навіть таку поведінку, якби вони взяли і довели усю свою самозакоханість на полі. Не 45 хвилин, а 90. Та хоча б 70. На жаль.

Усе, на що вистачило: посвяткувати пару днів, знову віддалитися від вболівальників і журналістів, які не будуть вас обманювати заради зіркових інтерв'ю, переглядів на ютуб чи дружніх стосунків. Та ми, зрештою, переживемо, як і ви. Просто зрозумійте, що не всі хочуть вилизувати ідеальні образи збірників у дешевому радянському стилі культу особистості 24 години на добу, 365 днів на рік. А то як невдача у своєму клубі – ми добрі і пухнасті, пишемо винуваті пости і просимо вибачення, обіцяємо працювати ще сильніше. А як провали у збірній – заткніть свої роти. Давайте вже тоді будемо послідовними чи що.

Українська класика – це надто сильно

Ще після Швеції у голову закрадалися зрадливі думки про Італію 2006-го. Так і сталося. Тільки не 0:3, а 0:4. Свій пік ми пройшли в 1/8 зі Швейцарією, тьфу, Швецією. Ну, ви зрозуміли. Хтось скаже, що скандинави виглядали б значно гідніше у чвертьфіналі. Ну, це справа смаку насправді. Для мене все одно, щоб там не було, моя збірна завжди заслуговуватиме історичного шансу більше, ніж приблизно такого самого рівня суперник. Швеція ж здулася проти Англії на ЧС-2018 з рахунком 0:2. Так само ще за рівної гри в першому таймі.

Ну, попотів би Саутгейт на 45 хвилин більше, і що з того? Тому варто потроху вже вбивати в собі неприродні бажання поступатися місцем у черзі сусідам. Бо потім вони, наприклад, можуть пів хати заграбастати. Так, ми дуже хотіли вірити у прокляття Англії, яка вперше в історії пройшла стадію 1/4 фіналу Євро-2020 без серії пенальті. Чи відмовився б хтось від ще одного дива? Але другий матч за тиждень проти свіжого гранда – це наша класика. Сумна, драматична, повна сліз і горя. Нам вказали, що треба й міру мати і чемно випровадили додому, майже без стусанів. Ми особливо не пручались і не погрожували, що зараз, скажімо, брат приїде.

Шевченко проявив неповагу до окремих гравців – для перспектив збірної це все дуже сумно

Хтось скаже, що потрібно було хоча б посуд побити на прощання. Ну, Макаренко спробував. Його хуліганський дальній удар ледь не прибив вражаючу суху серію Англії. Таке враження, що Шевченко також намагався зберегти її усіма силами. Ось це, мабуть, і була головна прикрість від цього матчу. Так, Сидорчук, Караваєв і Шапаренко привозили або давали змогу своїм гравцям вільно віддавати останній вбивчий пас. Так, Матвієнко і Забарний губили своїх гравців на стандартах, а Кривцов ніби не виспався, настільки легко Кейн вибігав з-за його спини і забивав перший гол.

Але чи було в цьому щось нове? Динамо і Шахтар такі голи в ЛЧ пропускають десятиліттями. Як і не стало чимось новим, таким сучасним і модним тренерське шаленство на останніх хвилинах. Та дайте ви пограти цим хлопцям на банці! Саутгейт бомбить замінами, знімаючи усіх основних – ніби запрошує до джентельменської гри. Шевченко вперто ігнорує. Забуває навіть Довбика, який приніс йому і всім нам омріяний ще один матч – це солодке оманливе передчуття до стартового свистка, коли шанси, як і рахунок на табло, рівні.

Звісно, ніхто б не зробив ніякого камбеку. І навіть гол, мабуть, не забили б у відповідь. Але має ж бути повага до своїх підопічних. Виставити їх на глум, щоб постояли біля бокової в районі 88-89 хвилини і так і не дочекалися виходу на поле. Макаренко своїм жвавим виходом на поле знову довів, що можна ж підпускати необстріляних. Він і зі шведами виглядав більш ніж гідно, і тут самотужки створив наш чи не найкращий момент після перерви. Обіграв у центрі поля, пройшов і сміливо пробив. Розраховувати на цю козацьку хоробрість від гравців основи, за всієї поваги, не доводилося ще так із 46 хвилини.

Знову лише перспективні комбінації, проходи у штрафний майданчик, а там кволі спроби ударів, які могли лише розсмішити британський бетон. Переконаний, що вийди б Довбик, Зубков, Тимчик, Безус чи навіть той же Судаков, гірше б не було. Зате ми хоча б якийсь характер показали. Англія не хотіла. І не дуже могла, коли ми не дарували ласкаво їй кутові зі штрафними. До перерви допустили 0 небезпечних подач, лише один крос з флангу знайшов адресата – все виглядало дуже багатообіцяюче. Після перерви віддали 5 навісів, 4 точні, а 3 з них завершилися голом. І вже ніби катастрофа. Шевченко махнув рукою ще на 46 хвилині, коли пропустили другий. Своїм ігнором гравців запасу додатково махнув і на них, і на перспективи формування резерву, який треба готувати вже зараз – Ярмоленко не вічний, а зараз це понад 50% нашої гостроти.

У нас не було шансів ще до матчу – хіба недооцінка і серія пенальті

Чи тільки тренер винен у нинішньому фіаско? Ні. Головний винуватець – суперник. Своїм вбивчим примітивізмом, якоюсь потворною копією Франції 2018 Саутгейт не залишає шансів і більш симпатичним командам, ніж ми. Ззаду майже ідеально. У повітрі божественно, Стоунз, Магуайр і навіть Хендерсон, прости Господи (перший гол опорника Ліверпуля за 62 матчі у збірній!), натирають до королівського блиску фірмовий стиль своєї країни, перевірений десятиліттями. Хоча це не знімає відповідальності з Шевченка, його штабу і гравців – ви реально не здатні знайти/навчити 4 людини, які міцно прилипнуть і накриють хоча б 3 найбільш небезпечних гравців у повітрі?

Ще й Кейн розігрався, набув упевненості завдяки тому, що з Німеччиною його нарешті прорвало. А Харрі з впевненістю – це вдвічі більше шансів побачити його гол. Золоті подачі Шоу та Маунта. Космічні проходи Стерлінга, якого зупиняли хіба що тоді, коли лупили по ногах. Бущан – лев матчу і навіть турніру? Десь засміється один Пікфорд. Георгій, звісно, божив в окремих матчах, вигриз чвертьфінальну путівку, але й пропускав м'ячі, які летіли в нього. Кіпер Евертона тягнув і крутіші удари від тієї ж Німеччини у рівному матчі, де все вирішила реалізація і його стійкість.

Англія вперше за 50 років пройшла у півфінал на двох поспіль великих турнірах. Для цього потрібно було впевнено обіграти дві «синьо-жовті» збірні. Так хотілося, щоб вони вийшли на матч проти збірної України, вже обігравши її. Бо недооцінка була, мабуть, єдиним шансом щось протиставити їм у боротьбі за півфінал. Надто різні клас гравців, рівень командної готовності, тренерського управління турніром. Натомість це ми двічі проспали початок таймів. Це просто безвідповідально – пропускати на 4, 1 і 5 хвилинах різних половин. Це абсурд, небачене до сьогодні в історії Євро посміховисько – пропускати 3 м'ячі після ударів головою за 1 тайм!

При цьому всьому охолонуть емоції, і чвертьфінал Євро-2020 неодмінно поставлять в один ряд з аналогічним досягненням ЧС-2006. На континентальних першостях немає команд рівня Саудівської Аравії, як було 15 років тому. Хоча нам і зараз пощастило з жеребом. Північна Македонія, мабуть, не стала б великою проблемою для більшості команд-учасників. Але ж ми гідно виступили і з Нідерландами, і з Швецією. Хитро уникли Італії і продовжили свій шлях на ще 1 матч. Навіть проти Англії створили на рівні Чехії і Хорватії з цим же суперником (0,3 xG в атаці), а дозволили не набагато більше (майже 2 очікувані голи, але 4 стовідсоткові шанси).

Команда Саутгейта, до слова, єдина на Євро-2020, що не програла жодного матчу і за підсумковим рахунком, і за xG. Ми теж не мали собі рівних. Американські гірки емоцій, які дарувала збірна Шевченка навіть по ходу одного і того ж матчу, були чимсь унікальним на цьому турнірі. Один і той же гравець міг виглядати на полі королем, щоб потім стати ледь не основним антигероєм. Так підносити та опускати на грішну землю не змогла жодна інша команда. І хтозна, можливо, з висоти майбутніх років нам цей чвертьфінал ще здаватиметься таким же неймовірним досягненням, як було в наступне після ЧС-2006 десятиліття.

Тарас Котів, Футбол 24.