Ребров ризикує у зачарованому колі без прогресу: хто винен і з ким потрібно прощатися?

Світовий футбол 16 Липня, 19:15 179
Ребров ризикує у зачарованому колі без прогресу: хто винен і з ким потрібно прощатися?
Сергій Тищенко розчарований новим місцем роботи Сергія Станіславовича і пояснює, чому кар'єра 47-річного тренера рухається «не туди».

На початку 2020 року у Хорватії відбувалася справжня війна. Між собою ворогували президент Динамо Загреб та головний тренер команди – Ненад Б'єліца. Клуб вийшов у Лігу чемпіонів, вдало там виступив, але у футбольному Загребі не було злагоди. Йшла боротьба на самознищення. Було зрозуміло, що поєднати Здравко та Ненада в одному клубі – неможливо.

Тренера цькували ЗМІ, пишучи якісь напівправдиві історії та повторюючи різні чутки, мовляв, Б'єліца може покинути Динамо заради кращої пропозиції. Дійшло до того, що Маміч виклав у себе на Facebook зарплату тренера та його помічників. Для не дуже багатої Хорватії тренерські заробітки у понад 2 млн євро на рік були шоком. Але ж ці гроші Б'єліца заслужив. Команда вийшла в Лігу чемпіонів. Там набрала 5 очок і після цього продала Дані Ольмо в Лейпциг за 35 млн + 10 млн бонусів.

Офіційною причиною стало небажання Б'єліци йти на скорочення зарплати у час пандемії. Клуб урізав усім заробітки майже на півроку. Проте неофіційна причина – різні погляди на розвиток Динамо. Тренер хотів посилення команди, постійної участі в ЛЧ (що принесло б гроші), натомість власник хотів жити за рахунок продажу. Плюс – Б'єліца почав асоціюватися з успіхом і став об'єктом обожнювання, що не дуже подобалося Мамічу. Усе завершилося розривом відносин. Прийшов Ігор Йовічевіч, який у команді надовго не затримався. Частина гравців стояла горою за Ненада, тому роздягальня банально не прийняла Ігора.

Аналогічна ситуація через рік повторилася у Будапешті. Сергій Ребров спочатку повернув Ференцварошу чемпіонський титул, потім вивів команду у Лігу чемпіонів. Проте у момент, коли здавалося, що попереду світле майбутнє та багато перемог, Ребров іде з посади. Його так само цькувала угорська преса. Чого лиш варті вкиди про зарплатню наставника у 70-80 тисяч доларів на місяць та бонуси за вихід у ЛЧ (понад 2 млн). Ференцварош – маленький клуб із невеликим бюджетом, але свої гроші Ребров заслужив.

Насправді у цій ситуації все дуже просто та зрозуміло. Український тренер вивів команду на певний рівень. Вона досягла свого піку – домінувала в Угорщині та пробилася в ЛЧ. Далі її очікували падіння або перебудова. Ребров хотів визначеності. Його контракт із клубом діяв ще рік. Ференцварош повинен був запропонувати нову угоду із певним баченням розвитку – хто піде, яким буде підсилення тощо. Або – зміна тренера. Угорці обрали другий варіант. Напевно, їм варто було перейняти досвід київського Динамо, яке колись змінило Реброва на Хацкевича. Якими були два наступні роки – пам'ятаємо усі.

На цьому паралелі із Б'єліцою завершуються. Бо Ненад продовжує мріяти про роботу в провідному чемпіонаті. Відмовив грошовитим позиціям та очолив свій рідний Осієк. А Ребров знову поїхав на Близький Схід...

Я дуже негативно сприйняв переїзд Сергія Станіславовича в ОАЕ. Свого часу, коли він працював у Динамо, були розмови про запрошення від англійських клубів. Натомість після сезону в Саудівській Аравії вдалося влаштуватись лише у Ференцварош, який провалив старт сезону та екстрено шукав тренера. Репутація та здобутки в Угорщині дуже швидко забудуться. Реброва сприйматимуть як спеціаліста, що поїхав за грошима. Доведеться знову брати не дуже відомий клуб, або працювати в Україні з Динамо чи збірною – тут у Станіславовича завжди хороша репутація.

Засуджувати когось сенсу не бачу. Це образливо, бо Ребров – тренер, який розвинув школу українських спеціалістів. У нас був легендарний Лобановський, ціла плеяда сильних тренерів 90-х – Кучеревський, Павлов, Прокопенко. Потім все почало занепадати. Ми пишаємося Зінченком та Маліновським у Європі – такі ж приклади нам потрібні серед тренерів. Ребров на рівні із Шевченком – єдині можливі кандидатури серед українців, які реально можуть працювати в провідних чемпіонатах. Це б суттєво змінило ставлення до нашої школи.


Якщо реально розібратися, то переїзд Реброва в ОАЕ – вимушена акція. Просто інших варіантів не було. Розмови про Тоттенхем виглядали дуже смішно. Спочатку потрібно себе проявити в скромніших англійських клубах. Тим паче, у статусі гравця Ребров провалився в складі «шпор». АЕК не має великих грошей та можливостей. Вони програють за всіма показниками Олімпіакосу. Треба реально створити диво, щоб випередити Олі. Йти на ризик було не дуже доцільно.

Говорили про варіант із ЦСКА. Всі розуміють, що на такий крок Ребров не піде. Якби не війна, це дійсно було б цікаво. Сергій Станіславович міг би проявити себе в цьому клубі та зробити наступний крок у розвитку. Але репутаційні втрати були б у рази більшими.

Питання збірної України – дуже непросте. Клуб та збірна – різні речі. Особисто мені не хотілося б, щоб Ребров працював у національній команді. Це не є шляхом розвитку. Скоріше – просто престиж. Проблема в тому, що відхід Шевченка виглядає доволі реальним. Збірна досягла історичного результату на Євро, але не потішила грою. Покоління гравців зараз підходить не найсильніше. Після відходу виконавців калібру Ярмоленка та Степаненка перспективи доволі сумні. Тільки от зараз пропозиції у Шеви немає. Можливо, вона буде восени, якщо провалиться Піолі. Так чи інакше, Реброву чекати точно не варто.

У Динамо є Луческу. Він – головний у системі клубу. Недарма з ним продовжили контракт ще на два роки. Мірча реально будує майбутнє команди та клубу. Він – головна філософія. Має закласти шлях розвитку та буде працювати, скільки дозволить здоров'я. Коли піде, повинен прийти наступник, який продовжить його справу. Я б тут виділив два імені – Разван Луческу та Огнен Вукоєвіч. У Реброва трохи інший погляд на футбол.

Варіант із Фенербахче виглядав цікавим. Клуб з іменем, але зараз переживає не найкращі часи. Виїхати на імені та таланті Реброва цікаво, але чи потрібно це самому тренеру? Всі знають особливості футболу в Туреччині. Там є багато підземних течій. Стелять дуже солодко, а спати не завжди зручно.

Тож виходить невесела картина – довелося погоджуватись на існуючі варіанти. Краще мати хорошу зарплату на Близькому Сході, ніж тягнути віз під назвою АЕК, де можна залишитися без грошей та репутації. В ОАЕ хоча б фінансовий фактор однозначний.


Ситуація із відсутністю хороших пропозицій – провина агента Шандора Варги, який працює з Ребровим не один десяток років. Напевно, футболіст Ребров міг досягти більшого у своїх закордонних виступах. Якби, скажімо, перейшов не в Тоттенхем, а у венгерівський Арсенал чи спробував свої сили в Італії.

Роль агента у сучасному футболі означає дуже багато. Наприклад, Легія орендувала взимку Артема Шабанова та Назарія Русина. Не думаю, що у Польщі багато знали про цих гравців, якби їх просто запропонували, то навряд чи з того щось би вийшло. Але Едуарду, колишній форвард варшавської команди та Шахтаря, почав співпрацювати з однією українською агенцією. У Польщі він має хорошу репутацію. Приїхав на спаринг між Динамо та Легією – і ось оренда відбулася.

Варга так само мав лобіювати інтереси Реброва. Якщо він каже, що має вплив у Англії, то повинен це робити. Можливості для працевлаштування точно були. Ось Селтік потребував наставника. Ребров його проходив у рамках кваліфікації ЛЧ. Мову знає, досвід життя є. Аутсайдери АПЛ, команди із Чемпіоншипу – над цим реально працювати, якщо ти дійсно маєш там авторитет.

Ось тут собака й закопаний. Усі бачили, куди поїхав Олег Блохін після вдалої роботи зі збірною у 2008 році. Трансфери Ротаня, Русола та багатьох інших також не спрацювали, хоча кожен із них міг себе знайти в Європі. Алан Ауссі грає тільки в чемпіонаті Білорусі, хоча йому малювали величезні перспективи.

Для Реброва постає вибір. Або він залишається працювати з Варгою і його максимум – робота зі збірною України і можливе повернення в Динамо, а також обмін свого імені на жирний контракт. Або ж він шукає потужне лобі для виходу на провідний чемпіонат. З категорії перспективних Сергій Станіславович вже вийшов. Найближчі 3-4 роки стануть вирішальними.

Сергій Тищенко