— Володимире, ранок 24 лютого всі ми запам'ятаємо на все життя. Яким воно було у тебе?
— Мабуть, як і в багатьох. Я, може, й подумав би, що це відбувається не з нами, якби не жив неподалік одного специфічного місця. Приблизно о 5.30 ранку мене розбудила дружина. Каже: «Вова, щось прилетіло». Спочатку я не надав цьому значення, адже за довгі роки якось звик до схожого галасу. Але тут було інше…
— Ти й досі перебуваєш у Полтаві?
— Так. Не хочу кидатися гучними фразами, але я одразу прийняв таке рішення бути в рідному місті. Думав відправити кудись дружину з дітьми, та Ірина сказала, що без мене нікуди не поїде. Деколи ловлю себе на думці, що я якийсь неправильний, що треба вивезти дітей у безпечне місце. Але при цьому в мене є якась внутрішня впевненість у тому, що наша армія не відступить, переможе, і у Полтаві все буде спокійно.
— У тебе троє дітей. Міг би і закордон рвонути...
— Міг. Але не наважився. Давайте не обговорюватимемо цю тему. Кожен вибирає своє та слухає своє серце.
— Я добре знаю, як і чим живе зараз ФК «Ворскла» і можу сміливо сказати, що такого єднання серед працівників клубу немає, мабуть, ніде. Згоден?
— Думаю, ще не час говорити про це. Так, клуб бере активну участь у наданні різноманітної допомоги. Причому весь і ніхто нікого не змушує і не просить. Поруч із нами, футболістами, не покладаючи рук, працює багато жінок. Та ж тітка Свєта, яка прала форму не одному поколінню гравців «Ворскли». Повірте, це щось неймовірне!
Проте зараз об'єдналася вся країна. Не лише Полтава. Зараз наша нація є прикладом для всього світу. Але головні герої – українські військові. Ми в Полтаві часто подумки дякуємо їм за те, що вони стримують натиск ворога, у тому числі у сусідніх Харкові, Сумах, Охтирці. ЗСУ, тероборона, прості люди – всі вони бережуть сон наших дітей. Низький уклін. До речі, ультрас «Ворскли» теж стали на захист міста та країни, - сказав Чеснаков.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
