«Ми були з дівчиною в орендованій квартирі, коли все розпочалося. Одразу зрозуміли, що треба збирати речі. До останнього сподівалися, що це жахіття припиниться, тому з Харкова одразу не поїхали.
Зібралися з моєю та її сім'єю на одній квартирі ближче до центру міста, і сиділи там близько 10-ти днів, але коли прилетіло в будівлю ОДА, зрозуміли: «Час бігти». До вечора начебто все стихло, і ми трохи заспокоїлися. Все ж таки це не так просто – залишити рідне місто.
Але потім два снаряди впали метрів за двісті від нашого будинку. Тремтіли стіни, і це був сигнал. Спочатку всі думали, що йде обстріл військових об'єктів, але в центрі Харкова їх і близько немає. Перші дні ми спускалися в підвал під час кожної тривоги, але потім один військовий нам пояснив, що оскільки живемо на першому поверсі, вдома буде безпечніше. Ми заклеїли всі вікна, а самі розмістилися у коридорі. Там і спали.
Близько п'ятої ранку вирушили на залізничний вокзал, а до поїзда, який прямував до Львова, потрапили приблизно через 12 годин. Дорога була ще тим випробуванням. Хтось порахував, що у нашому вагоні помістилося 120 людей. Плюс тварини – собаки, коти.
Перші думки зранку – зробити щось корисне для людей і країни. Ми маємо свій неофіційний гуманітарний штаб, який очолює дружина Валерія Бондаря. Збираємо якісь кошти, вона проводить закупівлі та відправляє допомогу до Харкова, Бучі та інших місць», – цитує Криськіва портал Zbirna.com.
Хочеш допомогти ЗСУ 🇺🇦?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
