Денис Фаворов зумів вибратися разом із сім'єю на Західну Україну, на тлі бойових дій в Енергодарі та захоплення Запорізької атомної електростанції російськими окупантами. Про це він розповів в ексклюзивному коментарі FanDay.net.
«Коли почали обстрілювати Енергодар, поїхали»
— Зараз я перебуваю в Чернівецькій області, куди вивіз сім'ю. Ми тут нещодавно — десь тиждень.
До цього залишалися в Запоріжжі та начебто вирішили залишатися і далі. Але тільки почали обстрілювати Енергодар, змінили рішення та поїхали.
«Всі почали роз'їжджатися. Легіонери поїхали одразу»
— Коли почалася війна, ми мали вилітати на календарну гру. Зрозуміло, виліт скасували. Ми чекали на якусь інформацію від керівництва. Але дочекалися тільки слів — мовляв, тримайтеся, нам усім потрібно вижити. Спочатку говорили, щоби залишалися в Запоріжжі. Але потім саме ті, хто це казав, поїхали найшвидше.
І всі почали роз'їжджатися. Легіонери поїхали одразу.
Українські футболісти «Зорі» – хто де. Але ми постійно тримаємо зв'язок між собою. Дехто залишився у Запоріжжі, як може, допомагає армії.
Коли ми ще жили у Запоріжжі, я теж займався цим. Допомагав за місцем. А також як міг Чернігову.
Тут хочу окремо зупинитись: те, що відбувається у Чернігові, — трагедія. Це одне із найбільш постраждалих міст України. Там найважча гуманітарна ситуація.
Мені здається, зараз це головне, що ми, футболісти, можемо зробити для країни та армії. Хотілося б, щоб клуб виплатив хоча б те, що винен за минулий рік, і те, що не виплачено до початку вторгнення. Щоб ми могли ще більше фінансувати нашу армію та допомагати людям.
Якщо доведеться взяти автомат до рук — візьму.
«Події розвивалися так, що я не щодня встигав почистити зуби»
— Якийсь час обстановка в Запоріжжі була більш-менш нормальною. Але потім почала надходити інформація про страшні речі в області. Зокрема, у тому самому Енергодарі. Ми поїхали одразу ж, як тільки почали бомбардувати ЗАЕС.
Події розвивалися так, що я не щодня встигав почистити зуби. Бігав із квартири до бомбосховища і назад. Про те, що мій брат Артем забив м'яч у чемпіонаті Угорщини, я дізнався через три дні.
До Буковини добиралися фактично чотири доби.
У цьому нам дуже допоміг ФК Олександрія. Велика їм подяка: дали притулок, нагодували. При тому, що до цього клубу я не маю жодного стосунку, але вони вчинили по-людськи.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
