«Я прокинувся і отримав текстове повідомлення від моєї дівчини: «Дорогий, у моєму місті вибухи». Я подумав: «Якого біса...». Прочитав новини і побачив, що міста дійсно бомбять. Я пішов у ванну і плеснув холодною водою в обличчя. Потім у двері моєї кімнати в готелі постукав менеджер і сказав, що почалася війна. Через 50 років, коли говоритиму зі своїми дітьми, то скажу, що це були найгірші слова в моєму житті».
«У клубі сказали, щоб я повертався додому. З тих пір жодних контактів з ним не було. Майже кожен день пишу своїй молодшій сестрі та рідним. Запитую, чи в порядку вони, чи є у них їжа та вода. Мені страшно, але мої друзі не бояться. Не впевнені, що ми виграємо у цій війні».
«Свого часу мені довелося покинути Донецьк і переїхати до Києва, де я почав нове життя. Я жив там протягом восьми років, і тепер усе повторюється. Щодня помирають українці. - Діти, жінки, бабусі та жінки. Як таке може статися у 21 столітті? Щодня нас бомбять міста сотнями ракет».
«Тренуватися з «Боруссією» Д U-23 для мене великий досвід. Сподіваюся, що в Дортмунді залишаться задоволені мною. Я хотів би, щоб Німецький футбольний союз дозволив гравцям з України, які перебувають у Німеччині, грати тут. Хто знає, що готує нам життя? Можливо, скоро мені доведеться вирушити кудись ще. Або я отримаю контракт у Дортмунді. Поки ж я просто щасливий, що можу бути тут. Життя - божевільна штука», - наводить слова Ауссі Bild.
Хочеш допомогти ЗСУ 🇺🇦?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
