З чим та навіщо Шевченко залишив збірну України

Динамо Київ 2 Серпня, 16:13 676
З чим та навіщо Шевченко залишив збірну України
Sport.ua - про сенсаційні зміни на тренерському містку головної команди країни.


Напередодні з'явилося повне відчуття, що на календарі не 1 серпня, а 1 квітня. Новина про відхід Андрія Шевченка з посади головного тренера збірної України спочатку сприймалася, ніби якийсь безглуздий розіграш. І не тому, що подібне не могло статися, а тому, що час події вибрано, м'яко кажучи, невдалий. Чому зараз? Чому не відразу після закінчення виступів «синьо-жовтих» у фінальній частині Євро-2020? Чому не на урочистій зустрічі національної команди з уболівальниками?

Питання, питання, питання... Їх ряд можна продовжувати до нескінченності, але суті це не змінить - Андрій Шевченко покинув пост головного тренера збірної України. Одна з ключових причин, про яку нині говорять в кулуарах - через фінансовий аспект. В УАФ хотіли знизити витрати на тренерський штаб, а ось наставник «синьо-жовтих» та його асистенти інакше бачили подальший хід подій. Саме тому контракт закінчився настільки раптово для всіх нас - сторони просто не домовилися про подальшу співпрацю, хоча мали до цього всі передумови.

Ще в середині липня Шевченко, даючи інтерв'ю іноземній пресі, зазначив, що після п'яти років у збірній хотів би обміркувати майбутнє і, можливо, порушити питання про роботу в клубі. Фактично це означало одне - Андрій Миколайович відкритий до торгів. І, перш за все, з Українською асоціацією футболу, чий керівник Андрій Павелко ще в травні говорив про відсутність передумов до того, щоб Шевченко пішов зі своєї посади раніше, ніж завершиться фінальна частина ЧС-2022.

І те, що рішення Шевченка стало настільки несподіваним для більшості фахівців і українських уболівальників також говорить на користь версії, що тренер та УАФ до останнього намагалися домовитися. Коли позиції в переговорах, вочевидь, розійшлися до непристойності, тоді й прийшов час оголосити про припинення співпраці офіційно. Цікаво, що реакція з боку УАФ на пост Шевченка в Instagram про відхід зі збірної до сих пір не надійшла... Останнє може свідчити як про те, що боси нашого футболу просто не сильно були готові до подібного, так і про те, що в кулуарах УАФ вже готується оголошення про наступника, через що там вирішили просто взяти невелику паузу, щоб потім все прояснити остаточно.

Як би там не було, але Шевченко дійсно виконав велику роботу за п'ять років у збірній. Важливо пам'ятати, в якому стані «синьо-жовті» дісталися новому наставнику - команда пережила катастрофічний для себе Євро-2016, на якому, як нині модно висловлюватися, пробила дно. Огидна гра, гнітюча атмосфера всередині збірної й повна невизначеність в питанні майбутнього - це те, що дісталося Шевченку після Фоменка. Так, можна згадувати, як Андрій Миколайович з'явився в тренерському штабі «синьо-жовтих», і наскільки та ситуація додала негативу навколо команди, але суті справи це не міняє - збірній України після Євро-2016 було потрібне кардинальне перезавантаження.

І Шевченко разом зі своїми асистентами, применшувати роль яких не можна в жодному разі, зумів знову зробити зі збірної України команду, якою пишалися вболівальники у всіх куточках нашої країни - від Львова до Донецька та від Чернігова до Севастополя. Разом із новим тренерським штабом «синьо-жовті» досить довго «намацували» свій шлях. Спершу команда не змогла кваліфікуватися до фінальної частини ЧС-2018, брати участь в якому, давайте будемо відвертими, не так вже й сильно хотілося, враховуючи територію, на якій проводилась фінальна частина турніру. А ось потім Україна постала у всій красі - в дебютному розіграші Ліги націй наша головна команда країни зіграла дуже добре, посівши перше місце в групі 1 Ліги В, і завоювавши путівку в світ елітарного футболу, який представлений Лігою А.

Але головною заслугою команди Шевченка став відбірковий турнір на Євро-2020 і те, як «синьо-жовті» пройшли дистанцію з восьми поєдинків. У групі В українці посіли підсумкове перше місце, обійшовши навіть явного фаворита і чинного на той момент чемпіона континенту збірну Португалії, якій ми не програли жодного разу (0:0 - на виїзді та 2:1 - в рідних стінах). А тріумфальна перемога 5:0 над Сербією у Львові, мабуть, надовго відкарбувалася в пам'яті переважної більшості фанатів збірної України. У підсумку 2019-й та 2020-й роки команда Шевченка закінчувала на найвищому для себе за останні сім років місці в рейтингу ФІФА - 24-му, що також про щось, а й говорить.

Втім, Бог з ними, з рейтингами. Набагато важливіше, що збірна України за керівництва Шевченка дійсно змінилася. Наша команда нарешті навчилася грати у футбол, а не виключно «танцювати від печі», намагаючись ловити суперника на помилках. На гру «синьо-жовтих» стало приємно дивитися, хоча від несподіваних провалів на кшталт 0:4 від Іспанії або 1:7 від Франції команда нікуди не пішла. Але до початку пандемії коронавірусу збірна України видала приголомшливий відрізок з 11 поспіль матчів без поразок (7 перемог, 4 нічиї). Здавалося, до фінальної частини Євро-2020 дружина Шевченка підходить в чудовому стані, але потім трапилося перенесення турніру, після якого «синьо-жовті» грали вже не настільки впевнено та яскраво.

Очевидно, десь в цей відрізок часу і трапився кардинальний перелом у відносинах Шевченка та збірної. Напевно тренер із самого початку планував покинути свій пост після чудового виступу на Євро-2020 у 2020 році. Коли ж стало зрозуміло, що чемпіонат Європи перенесений на 2021-й, то довелося залишатися, тому як ніхто б не зрозумів Шевченка, якби той кинув справу на півдорозі, та й для самого тренера можливість зіграти з командою на Євро значить дуже багато.

Давайте не будемо забувати, що до роботи у збірній України Шевченко-тренер був абсолютно ніким. Його видатні досягнення залишилися в минулому, коли він ще виходив на поле в якості футболіста, але на тренерському містку доводилося починати все заново. І збірна України стала прекрасним плацдармом для подальшого шляху нагору. Починати із якихось клубних середняків Шевченку, мабуть, не дуже-то й хотілося, через що він із задоволенням прийняв запрошення від УАФ очолити національну збірну.

І тут ми підходимо до важливого моменту - в 2016-му збірна України та Андрій Шевченко були потрібні один одному. Перша перебувала в жалюгідному стані після катастрофи на Євро-2016, другий був повним ноунеймом у тренерській справі, а тому тільки хотів почати заявляти про себе на повний голос. Коли диспозиція змінилася, то сторони, ймовірно, почали оцінювати взаємне співробітництво з різних площин. В УАФ могли вважати, що збірна знаходиться на високому рівні, що дозволить запросити на зміну Шевченку фахівця, котрий не поступається у кваліфікації. Сам Андрій Миколайович, ймовірно, вважав, що заслуговує більшого, і якщо вже в топ-клуби його не кличуть, то як мінімум з питаннями платні в збірній проблем виникати не повинно.

Тому новина про відхід Шевченка зі збірної після Євро-2020 в цілому виглядає логічною. Незрозуміло тільки, чому сторони затягнули з цим рішенням, вважаючи за краще чекати закінчення контракту тренера, а не потиснути один одному руки дещо раніше, що дозволило б УАФ підшукати нового наставника швидше, адже через місяць у нас вже поновлюються матчі відбіркового циклу на ЧС-2022. Але і тут, мабуть, все пояснюється досить просто - Шевченко та УАФ встигли досить сильно «прикипіти» один до одного, а тому до останнього сподівалися домовитися, не бажаючи визнавати, що кожна зі сторін вже «виросла із дитячих штанців».

Що далі? Це питання дуже цікаве, причому як в аспекті майбутнього Шевченка, так і в аспекті нового рульового для збірної України. І якщо екс-коуч «синьо-жовтих» ще якийсь час може посидіти без роботи, оцінюючи варіанти, то керівництву УАФ діяти доведеться куди оперативніше. Зараз перед Павелком та його радниками стоїть непросте завдання - обрати наставника, який би продовжив і примножив напрацювання Шевченка. Ламати і починати будувати все заново, як колись доводилося робити тренерському штабу тепер уже екс-коуча, в нинішній ситуації вкрай недоцільно. Тому серед усіх можливих варіантів доведеться обирати найбільш підходящий.

Хто стане новим тренером збірної України? У пресі вже говорять про Реброва, Маркевича, Скрипника, хтось навіть згадує Блохіна... Але перший нещодавно поїхав в «Аль-Айн» і допустив можливість роботи зі збірною лише через пару років, а інші не факт, що зуміють продовжити шлях в тому ж напрямку, який був заданий Шевченком та його асистентами.

Можливо, зараз для збірної України настає історичний шанс звернути погляди на ринок іноземних тренерів. Причому не на «збитих льотчиків» старої формації, яких в попередні часи інколи сватали в стан «синьо-жовтих», а на когось із прогресивних фахівців, які прагнуть розвиватися. Давайте будемо щирими перед собою, що і Андрій Шевченко в певній мірі був для нас іноземцем - погляньте хоча б, якою мовою він спершу попрощався зі збірною України у своєму зверненні в Instagram...

Але Шевченко свій вибір зробив. Тепер слово за УАФ...