Це болісно, ціна такого зізнання зависока, але після перемоги ані ментально, ані інституційно спортивна «вата» вже не матиме шансу знову подати голос в Україні.
Переоцінка цінностей
Природньо, що футбол завмер. Команди розпущені, хтось волонтерить, як Роман Зозуля. Хтось, як от вихованець «Динамо» Андрій Богданов, – у теробороні.
Чимало футболістів посприяли вивезенню за кордон вихованців футбольних академій та їхніх родин – це направду велика кількість людей. Їх прийняли колеги українців у Польщі, Австрії, Італії, Німеччині.
Імениті легіонери Андрій Ярмоленко, Олександр Зінченко та Руслан Маліновський збирають гроші для армії.
Боксери Усик та Ломаченко, які раніше товаришували з московськими попами, часто вирізнялися не тільки блискучими перемогами на рингу, але й проросійськими заявами (наприклад, про «Божий», але не український Крим) – тепер обидва в теробороні.
Як і Володимир Кличко, до слова. Молодший брат мера Києва записався в ТРО ще до 24 лютого.
Хоча сім’я, яка кажуть, не без виродків. Багаторічний капітан української збірної з футболу Анатолій Тимощук не зронив й пів-слова на захист своєї країни. Йому зручно у Пітері, на посаді менеджера «Зеніта», що його фінансує «Газпром». Тим часом у Луцьку в теробороні його батько Олександр пояснює сусідам і вболівальникам, чому погано виховав сина...
Тимощука українська футбольна влада фактично викреслила з усіх своїх реєстрів та історії.
Інша показова історія сталася у клубі Першої ліги «Агробізнес» (Волочиськ). Війна застала його гравців і тренерів на зборі у Туреччині. Президент клубу Олег Собуцький домовився про трансфер в Будапешт, а звідти- додому. Але до Волочиська повернулися тільки троєгравців, тренери та персонал. Решта футболістів залишилася в Європі.
Собуцький можливо й не оприлюднював цього факту публічно, але кілька футболістів почали постити в інстаграм фото з кафе в Іспанії – і це на тлі крові, руйнувань та злочинів рф в Україні. Тому президент «Агробізнеса» розірвав контракти з усіма «відмовниками».
Спортивний фронт
Якщо заперечити тезу про «спорт поза політикою», легко відповісти на запитання, чи є спорт під час війни? Упродовж першого місяця війни принаймні три виступи українців стали ефектною та ефективною трибуною для України.
Наша збірна вперше в історії виборола 29 нагород на Паралімпійських іграх у Пекіні, які стартували вже після атаки росії. На Паралімпіаді-2022 Україна виграла 11 золотих, 10 срібних та 8 бронзових медалей і в загальному заліку ми посіли друге місце. Крім того, українці вперше в історії виграли медальний залік Паралімпіади у біатлоні.
А чого вартував виступ пари з Харкова –- Олександри Назарової та Максима Нікітіна – на ЧС з фігурного катання у Франції!
Українці у лютому змагалися на Олімпійських іграх в Пекіні, після чого повернулися до Харкова, де зустріли початок війни. Назаровій вдалося виїхати з міста, проте Нікітін понад три тижні провів у Харкові під постійними обстрілами російських військ. Зрештою йому вдалося виїхати з міста. На чемпіонат Олександра та Максим добиралися вісім днів. У Монпельє вони виступили не лише без підготовки, але й у тренувальній формі - під ремікс пісні Джамали «1944» і «Ой у лузі червона калина» у виконанні Андрія Хливнюка («Бумбокс»).
Реакцією на справжній спортивний подвиг харків’ян стала кількахвилинна овація трибун.
Треба було бачити очі наших легкоатлеток Ярослави Магучих (Дніпро) та Марини Бех-Романчук (Хмельницький) перед вирішальними спробами на Чемпіонаті світу у Белграді. Яся застрибнула у висоті на перше місце, а Марина стала «срібною»у дебютному для себе виступі всекторі для потрійного стрибка. А ще за кілька днів до старту обидві й говорити не хотіли про поїздку на ЧС – як стрибати, коли ворог бомбить твою країну?!
Чому підтримка трибун важлива
Здавалося б – навіщо радіти масштабній підтримці українців, які й тепер змагаються за межами країни? Чи варто серйозно сприймати усі публічні знаки уваги й підтримки нашій країні, які стали правилом хорошого тону під час переважної більшості спортивних подій у Європі?
Але гігантські банери із українськими прапорами, капітанські повязки на руці гравців найкращих команд Європи, овації вдячності Україні на початку поєдинку, кожен антивоєнний плакатик на найвідоміших стадіонах континенту – усе це крапельки, які складають ріку, що прориває дамбу нерозуміння справжніх причин нападу росії на нашу країну. Тиск на європейські уряди – це й зміни у настроях вболівальників - поетнційнних виборців Шольца,Орбана, Макрона чи Джонсона.
Стосовно Джонсона, то українцям важко йому дорікнути. А от Шольц точно мусить дослухатися до німецьких фантів, які щосуботи нагадують йому про те, що спорт вже не поза політикою.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
