Поразка Динамо від Спортінга в 1/8 фіналу Юнацької Ліги УЄФА не стала несподіваною. Ніякої спортивної боротьби у цьому матчі не було. Команди перебувають в різній фізичній та ігровій формі. Рахунок явно не відображає подій на полі. Кияни змогли запропонувати супернику тільки характер та бажання. Цього виявилося дуже мало для надії на вихід до чвертьфіналу.
Востаннє підопічні Костюка проводили офіційний матч на початку лютого. Випали два місяці. Команда проводила підготовку в Україні, а потім поїхала до Бухареста, але цього дуже мало. Перед цим були збори у Туреччині.
Це суто футбольна причина. Нікого не обманеш на футбольному полі. Але ця причина – не головна. У Динамо не було шансів, бо в Україні йде війна. У такий нелегкий час просто нереально думати про футбол, тактику, вивчення суперника. У кожного гравця залишилися вдома батьки, сестри, брати, дідусі, бабусі та інші родичі. Думками всі хлопці – в Україні.
Зараз багато спортивних журналістів пишуть у соцмережах, що не можуть дивитися футбол. Я зізнаюся, що з початку війни не бачив жодного матчу ЛЧ, ЛЄ чи навіть провідних чемпіонатів. Можливість була, а от бажання – ні. А тут мова про дітей, більшості з яких ще й двадцяти років немає. Зрозуміло, який емоційний у них стан.
Прикро, бо ця команда Ігоря Костюка була дуже цікавою та перспективною. На мою думку, кияни мали шанси на фінал чотирьох, за грою виглядали одними з фаворитів турніру. Всі мрії та надії зруйнувала війна...
Але цей матч був потрібен. Потрібен тому, що він дає надію на перемогу у війні та повернення до звичного мирного життя, де футбол знову буде мати увагу. Для молодих гравців простій може стати фатальним. Якщо вони у такому віці пропустять пів року, то вже можна не наздогнати втрачене.
Для керівників Динамо зараз дуже важливо зберегти свої таланти. Це головний актив клубу. Після нашої перемоги українському футболу буде несолодко. Економічні показники не дозволять запрошувати легіонерів, тож ставка робитиметься на власних гравців. У цьому поколінні динамівців реально три футболісти мають доволі серйозні перспективи на першу команду вже у найближчому майбутньому. По інших гравцях – потрібно відпускати і надати можливості розвиватися в інших командах.
Багато розмов про талант Руслана Нещерета. Для нього це вже третя Юнацька Ліга УЄФА, він встиг зіграти за першу команду, дебютувати в матчі ЛЧ проти Барселони минулого сезону, стати основним воротарем молодіжної збірної України. Але у Бухаресті він не виручив. Пропустив два необов’язкових м’ячі. Сьогодні Руслан не може конкурувати із Георгієм Бущаном. Перспектива – замінити Дениса Бойка у статусі дублера. Той же Бущан теж був талантом, але заграв лише в районі 25 років. Навряд чи Нещерет захоче стільки чекати. Потрібно виходити із зони комфорту та шукати можливості для ігрової практики. На рівні молодіжних команд Нещерет взяв усе що міг, а до першої він відверто не дотягує. Як на мене – це перший кандидат на вихід в оренду.
Назара Волошина називали «новим Андрієм Ярмоленком». Вінгер із хорошою технікою та ударом. Коли він перейшов з юнацького на молодіжний рівень, перевага у технічному оснащенні, роботі з м’ячем, швидкості почала нівелюватися. Мені історія Назара частково нагадує кар’єру Богдана Лєднєва. Він теж виділявся на юнацькому та молодіжному рівнях, але ближче до дорослого футболу виникли проблеми. Не вистачало різкості, фізичної міці, м'язів, без яких протистояти «дядькам» дуже важко.
Проблеми Лєднєва частково були вирішені орендою в Зорю, де він мав можливість працювати із Юрієм Вернидубом та Віктором Скрипником. Юрій Миколайович перевів Богдана з правого флангу на позицію атакувального півзахисника, де Лєднєв розкрився та певний час був навіть лідером Зорі. Так і Волошину потрібно себе шукати та реалізовувати. Зараз він не дотягує до першої команди. Це – кандидат №2 на вихід в оренду.
Про Самбу Діалло я писав на початку 2022 року. Від сенегальця зразка першої частини сезону нічого не залишилося. Він відверто провалив матч проти Депортіво. Певний час перебував у Франції та навряд чи серйозно готувався до Спортінга.
Луческу не взяв Самбу на збори. Незрозуміло: це було виховання від досвідченого тренера, чи просто зіркова хвороба норовливого африканця. Спілкуючись зі скаутами з різних країн, знаю, що вони дуже ретельно ставляться до талантів з Африки. Знайти нового Садьйо Мане за особистими якостями непросто. Перші великі гроші псують африканців, вони починають не так ретельно ставитися до футболу. Ігор Костюк казав в інтерв’ю, що із Самбою не все ОК. Потрібен вплив агента та зміна ставлення до футболу.
З конкурентів пішов Де Пена. Вітінью та Вербіч – в оренді. От він – шанс? Але Діалло був у Франції, а не працював із першою командою Динамо у Дрогобичі чи потім у Румунії. Не дуже віриться у перспективи Самби, поки командою керує Луческу.
Поки Самба перебуває в шорт-листах провідних клубів, потрібно вирішувати його долю. Просто так він у першій команді грати не буде. Це потрібно заслужити, проявити терпіння. Якщо він не хоче працювати та досягати цілей, то має принести Динамо хоча б фінансову користь. Тут мова може йти не тільки про оренду, але й спільне володіння або повноцінний трансфер з подальшим відсотком, якщо буде запропонована хороша сума.
Тепер трохи про тих, хто реально вже може претендувати на першу команду і з наступного сезону грати на рівні УПЛ. Не можна сказати, що ці гравці якось суттєво виділяються на молодіжному рівні, чи вже готові до нових викликів. Просто, насамперед, ці позиції проблемні у першій команді.
Дуже імпонує Олександр Яцик. Фактурний, довгоногий хвилеріз. Здатен закривати опорну зору. Добре готовий фізично, хороший у відборі, пресингу, розуміє футбол, бачить поле. Але головне – має лідерські якості. Саме він зрівняв рахунок у Ла-Коруньї в матчі 1/8 проти Депора, коли кияни грали в більшості, але ніяк не могли забити гол. Яцик ризикнув атакою та забив красивий гол дальнім ударом. У Бухаресті він реалізував пенальті. Хлопець готовий брати відповідальність на себе. Все інше можна наростити.
Не забуваємо, що Сергію Сидорчуку вже 31 рік. Про посилення цієї позиції багато говорилося навіть тоді, коли Сидорчук перебував у найкращих своїх футбольних роках. Зараз уже потрібно думати про заміну. Шепелєв чи Андрієвський – гравці не такого плану. А от Яцик – пряма заміна капітану Динамо.
Антон Боль слабко виглядав на передсезонних зборах з першою командою. Десь аналогічне враження було від Забарного, коли той тільки прийшов. Думалося, що Мірча став відвертим авантюристом, довіривши місце у складі відвертому юнаку. У контрольних матчах серпня-2020 в Іллі не все виходило, вистачало помилок – зокрема і гольових. Здавалося, що краще нехай грає Кендзьора. Але під час офіційних матчів Забарний почав додавати з кожною грою.
Так і з Антоном. За потенціалом та талантом він не гірший від Забарного. Луческу звернув на нього увагу після приходу до команди, але потім сталася важка травма. На зборах-2022 Боль багато помилявся, бо вчився, його перебудовували до дорослого футболу. Зрозуміло, що процес – не безболісний. Луческу його вчив, міняв, формував, а не просто використовував таланти чи сильні сторони, як це було на юнацькому рівні.
Потрібно розуміти, що українським клубам після перемоги належить вміти заробляти. Робити систему виховання та продажу гравців. Приклад Миколенка доводить, що Динамо готове продавати за хорошої пропозиції. Період «золотих кліток» завершився. Платівка Циганкова вже заїжджена. Головні активи Динамо – Забарний та Шапаренко. Трансфер першого влітку чи після виступу збірної в Катарі не стане несподіваним. Боль – потенційна заміна без втрати якості.
Позиція лівого захисника у Динамо ще поки не залагоджена після продажу Миколенка. Повернули Дубінчака, але він у СК Дніпро-1 грав у Йовічевіча в зовсім інший футбол, де скоріше був латералем, ніж захисником. Для Луческу надійність у захисті важливіша за вміння атакувати. Власне тому Тимчик, при всіх своїх талантах, програвав конкуренцію Кендзьорі. Залишається Олександр Караваєв – універсальний солдат, може закривати всі позиції на фланзі у захисті та півзахисті. Через втрату Вербіча та Вітінью до літа саме Кара зараз буде використовуватися у півзахисті на рівні з Циганковим, бо більше варіантів немає.
От він – шанс для Вівчаренка закріпитися у першій команді. Збори показали, що йому важкувато у дорослому футболі, але потрібно звикати, набиратися досвіду. Зараз для Кості гарна можливість під час товарняків отримати практику і стати повноцінним лівим захисником команди вже у наступному сезоні.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
