Він з дитинства колекціонує ігрові футболки різних клубів з різних країн, а також працює у футбольній агенції Alik Football Management, але коли почалась війна він зосередив всі сили на допомозі армії та Україні.
– Діма, ти один з перших, хто під час війни почав виставляти майки футболістів на аукціони. Як виникла ця ідея?
– Почалась війна, у четвер 24-лютого. Приїхав додому, подумав, що у мене дуже велика колекція футболок, і що можна спробувати виставити на аукціон. І щоб всі гроші пішли на допомогу ЗСУ, мені хотілось допомогти людям. Почалось з того, що у липні Саня Кісткін, один з адміністраторів збірної України привіз мені з Глазго футболку Артема Довбика, у якій він забив переможний м’яч Швеції. Так вийшло, що я працюю в одній агентській компанії з Олексієм Люндовським – Alik Football Management. Він ще тоді підписав у Довбика цю футболку і прислав мені. Я вирішив, що варто почати з неї. Ми зробили аукціон спільно з моїм другом Ендрю Тодосом з Англії. Думав, що за 500$ продамо і буде нормально. Люди почали з 100$ і закінчилось все тим, що одна людина заплатила 100 тисяч гривень за цю футболку. Я зрозумів, що ми реально можемо допомагати Україні і ось так все почалось.
Потім виставили футболку Зінченка з матчу з Англією з Євро. І ми зробили так, що кожен скидає по 10-15 євро за футболку і отримує чек, і хто більше відправить – той і переможе. Таким чином ми зібрали близько 40 тисяч гривень.
– Були якісь фантастичні історії?
– Мій друг Саня Власенко з Киева – теж колекціонер, він на початку війни виставив на аукціон футболку Бензема з матчу Україна-Франція, коли Шапаренко забив у дев’ятку і зіграли 1:1.
Так вийшло, що у Сані дружина була вагітна, як раз почалась війна, вони під бомбами евакуйовувались на Захід і вона народила йому сина, і через тиждень вони продали футболку за 84 тисячі гривень.
– Футболісти вам допомагають з футболками?
– Дуже допомагають зараз. Хтось віддає свої футболки, а інші допомагають фінансово. Я познайомився з Сергієм Вороніним, він віддав футболку Ярмоленка з власної колекції, яку ми продали за 12 тисяч гривень. Богдан Сарнавський віддав футболку Дугласа Кости на аукціон. Багато футболістів допомагають, всіх не згадаєш.
Колекціонери об’єднались зараз і віддають свої футболки: лише Володимир Ятців віддав футболку Чигринського, Селезньова та Ярмоленка на аукціон.
– Ви допомагаєте тільки ЗСУ чи буває, що комусь конкретно?
– Бувають, що звертаються люди, щоб ми допомогли комусь конкретно. Наприклад, написали з Черкас, що необхідна допомога, продали за 50 тисяч гривень футболку Яремчука. Це дуже великі гроші за футболку. Але багато людей готові купити, щоб допомогти нашій країні.
Багато грошей перечислюємо моєму колезі по агентській діяльності Жені Шаповалу, який у Харкові з перших днів війни. А також багатьом організаціям, які купляють бронежилети для ЗСУ та тероборони.
Організація «Балкон» (група фанатів Динамо Київ) дуже сильно багато допомагає, у них все прозоро, повна звітність, куди і на що пішли гроші, фото, футболісти навіть відео записують зі зверненням, щоб було підтвердження, що футболки їхні.
– Згадаєш якийсь реально унікальний лот?
– Цікавий лот був, коли Ігор Коцюмака віддав свою медаль та футболку з фіналу Кубка України за Інгулець. Він не грав у тому матчі, але це пам’ять на все життя і він віддав дуже важливу річ зі своєї кар’єри. Пацани з організації «Балкон» продали її на аукціоні за 24 тисячі гривні. А купив цю медаль Роман Метрик з Запоріжжя, оскільки той фінал Інгулець-Шахтар був там, він захотів, щоб медаль та футболка були у цьому місті на стадіоні Славутич. Футболку з автографом Андрія Шевченка за Динамо Київ продали за 30 тисяч, продали футболку Тайсона за Металіст, коли він забив Русенборгу за 11 200 гривень.
Багато лотів було по 5-10 тисяч гривень за футболку. Допомогли Ромі Бебеху організувати аукціон з медаллю чемпіона світа ю-20. Виставили на Ebay, зараз дають 2 тисячі фунтів, але сподіваємось, що буде більше.
– Рахували, скільки грошей вже перевели на допомогу армії та Україні?
– Важко сказати, скільки ми вже грошей зібрали на футболках, але якщо взяти всіх колекціонерів – то точно більше 300 тисяч гривень.
– Розкажи, як починалась твоя кар’єра колекціонера?
– Все почалось з того, що я з дідом у дитинстві дивився футбол, потім я почав грати у Криму, недалеко у Сімферополі. Часто ходив на матчі Таврії та Кримтеплиці. На вихідних їздили по секондхендам, нам по 14 років було, і я почав тоді купляти футболки гравців. Особливо тоді не розбирався, дивився на емблеми та бренди, аля найк, адідас, умбро.
У мене не вийшло стати футболістом, я повернувся у своє рідне місто і ми з хлопцями-фанатами почали їздити на матчі Дніпра. Пацани збирали автографи футболістів, я теж розпечатав купу, були розписи Коноплянки, Калінича, Бойка, Селезньова та інших. І я почав їздити у аєропорти, коли вони літали на виїзні матчі у Лізі Європи.
– А футболки коли почав збирати?
– Я познайомився близько з Віталіком Мандзюком, так вийшло, що я закінчував те саме училище у Криму, що і він. Ми стали друзями. Я попросив у нього ігрову футболку. А для футболістів – це важке питання. У них одна ігрова футболка після матчу, а у них просять їх і друзі, і фанати, і родичі. Але мені він привіз. Потім я попросив Женю Чеберячко, він теж привіз. Ось так я і почав збирати футболки. Підходив після матчу, просив. Зараз це смішно, а тоді я був хлопчиськом, мені тоді було 17-18, мені хотілось збирати їх. Потім я зарегався у Фейсбуці і почав спілкуватись з іншими колекціонерами, десь купив, іншу продав, якусь обміняв. Їздив по Дніпру по секондхендам. Там було мільйон підробок, але вдавалось знайти оригінальні футболки клубів АПЛ, Італії та Німеччини. І це були реально ексклюзиви для колекціонерів.
Я почав цим серйозно займатись, почав продавати, купляти, і вийшло відкладати гроші. І вже минуло 10 років і я досі цим займаюсь. Дуже багато футболок я отримав після матчів у єврокубках, коли Динамо, Шахтар, Дніпро та Металіст там грали, а також після матчів нашої Збірної України.
– З колекціонерами з Європи та інших країн спілкуєшся?
– Так, авжеж. Була цікава історія, про бразильця Марсела Феррі, який колекціонує футболки Андрія Шевченка. У нього було сотні футболок Шеви, але не було жодної з його автографом. І я вирішив, що хочу зробити йому подарунок. Зв’язався з Сашою Кісткіним, він якраз працював у Збірній. Після якогось з матчів він взяв автограф у Шевченка, і ми відправили Марселу у Бразилію, він був дуже радий.
– Яка найбільш унікальна футболка у твоїй колекції?
– Моєю найбільшою гордістю була футболка англійського Міллволл сезону 1967/68, невідомо, який саме гравець грав під другим номером тоді, а продав я її дуже непогано. Зараз мені цікаві більше футболки з 90-х та 2000-х, ретро стайл, це історія! Їх важко знайти і вони коштують дорого, але головне бажання. Важко сказати, скільки футболок пройшло повз мої руки. Більше 5 тисяч, це точно. Було багато футболок з 80-90-х, тоді не було навіть прізвищ на футболках. Спілкувався з колекціонерами, вони допомагали дізнатись, що це за футболісти. Я кайфую від цього.
Мій друг Саня Власенко взагалі любить брудні футболки. У нього є певна колекція саме з брудних футболок. У нас вийшло знайти майку Миколенка після матчу з фінами, коли він отримав вилучення, а ще у мене була футболка Ярмоленка, коли ми обіграли Іспанію 1:0 у Києві, ще є брудна футболка Яремчука з матчу з Францією у Парижі, коли 1:1 зіграл. Власенко кайфує саме від брудних, це цінується у колекціонерів.
Сподіваюсь, що ми ще багато допоможемо нашій армії.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
