- Єднання нації, як ніколи раніше, відчувається саме зараз – у цей нелегкий для України час війни з російською ордою, що напала на нас.
Стверджують, що лихо об'єднує людей, і це справді так. Мужньо борються на передовий наші воїни, багато хто з них – молоді хлопці, якими сьогодні захоплюється весь світ. Вірю в нашу перемогу, і хочу якнайшвидше побачити цих хоробрих воїнів на трибунах наших стадіонів.
Сльози накочуються на очі, коли бачу наших убитих дітей. Адже ці хлопчики та дівчата у майбутньому могли стати успішними спортсменами, футболістами, гравцями збірної України – а головне – прекрасними громадянами своєї країни.
Наголошу і єднання в українській футбольній сім'ї. Гравці, які виступають у закордонних клубах, поповнюють благодійні фонди – за це їм велике спасибі. «Динамо» та «Шахтар» проводять благодійні матчі на різних стадіонах Європи. І нехай проведення цих ігор не завжди збігається з планами головних тренерів, вони чудово розуміють, що такі зустрічі необхідні, і допомагають поповнювати благодійні фонди нашої країни. Наприклад, матч у Варшаві між «Легією» та «Динамо» зібрав на трибунах стадіону аж 18 тисяч польських та українських уболівальників!
На жаль, не у всіх наших функціонерів є прагнення єднання української футбольної сім'ї в цей складний час. Це я про Мирона Маркевича. Після завершення досить активної кар'єри тренера він почав працювати у Федерації футболу України. Мені незрозуміло, чому Мирон Богданович так ставиться до київського «Динамо», за першої ж нагоди, навіть у нинішній нелегкий час, намагається «уколоти», «зачепити» київський клуб. А чи не краще йому всі свої зусилля зараз направити на нашу національну збірну, на яку 1 червня чекає складне випробування – матч плей-офф відбору на ЧС-2022 зі збірною Шотландії. Тим більше, у нашої головної команди країни проблем поки що не бракує…
Якщо Мирону Богдановичу чомусь не подобається «Динамо», його тренувальний процес, його наставники та керівництво клубу, моя порада – не дивитись ігри за участю киян, просто вимикати телевізор. А свої поради, побажання та критичні стріли він може залишити при собі. Нехай береже свою нервову систему, адже його думка не цікава ні керівництву клубу, ні тренерам, ні вболівальникам біло-синіх. «Динамо» і без нього знає, що і коли йому робити, і його підказок не потребує.
Краще направте, Мироне Богдановичу, свою невгамовну енергію на те, як відродити колишню популярність «Карпат», «Металіста», «Дніпра» - клубів, в яких ви працювали і які покинули нашу вітчизняну Прем'єр-лігу або взагалі зникли з футбольної карти. Адже президенти цих клубів – Петро Димінський, Олександр Ярославський, Ігор Коломойський – створювали вам, головному тренеру, всі умови для плідної роботи. А де зараз бразильці Марлос та Жуніор Мораєс, які отримали українське громадянство, чому свого часу ви активно сприяли?
В українському футболі і так дуже багато проблем, якими міг би зайнятися цей фахівець. Було б у нього бажання цим займатися, а не розганяти «зраду» і шукати «підводне каміння» там, де їх апріорі бути не може.
А київське «Динамо», до якого з великими «симпатіями» та «повагою» відноситься пан Маркевич, у травні відзначить своє 95-річчя. Славу, міжнародний авторитет найтитулованішому клубу нашої країни приносило не одне покоління динамівських гравців. Приносило і, вірю, приноситиме надалі.
Так хочеться, щоб скоріше над Україною знову було мирне небо і щоб футбол продовжував залишатися найулюбленішою грою українців.
Слава Україні!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
