«Шахтар» втратив свою головну фішку. Доведеться шукати нову

Футбол України 21 Квітня, 13:50 873
«Шахтар» втратив свою головну фішку. Доведеться шукати нову
Ставка на бразильців має відійти в історію. По-іншому ніяк…

Два десятиліття тому, вже у досить далекому 2002 році, донецький «Шахтар», який тоді не мав настільки значних трофейних досягнень, як нині, зробив, як виявилося, черговий і дуже важливий крок у своєму розвитку – підписав першого бразильського легіонера. Ним став центрфорвард Брандао, гра якого часом змушувала засумніватися в тому, що цей легіонер справді є представником такої технічної футбольної нації, як бразильська.

Після Брандао бразильці почали з'являтися у «Шахтарі» буквально «пачками», особливо коли головним тренером команди було призначено румуна Мірчу Луческу. За нього в стані «гірників» південноамериканських легіонерів справді ставало з кожним роком дедалі більше, і хто знає, до якої межі балансу між місцевими гравцями та бразильцями дійшов би донецький клуб, якби не введений у 2004 році, а згодом зроблений дещо жорсткішим, у чемпіонаті України ліміт на легіонерів.

Якоїсь миті бразильці стали символом «Шахтаря», якщо не сказати – його «фішкою». Саме завдяки яскравим латиноамериканцям «гірників» без особливих проблем були впізнаваними для багатьох вболівальників із Західної Європи, коли українській команді доводилося зустрічатися у Лізі чемпіонів із черговим грандом. Бразильці справді дуже допомогли «Шахтарю» зробити крок нагору у своєму розвитку. Від продажу найкращих із них «гірники» отримали колосальні за мірками футбольної України кошти, які було пущено у розвиток інфраструктури та оновлення команди. Крім того, у 2009 році саме голи бразильців Луїса Адріано та Жадсона допомогли «Шахтарю» здобути у Стамбулі заповітний Кубок УЄФА у фінальній дуелі з німецьким «Вердером».

Навіть війна на Донбасі, яка розпочалася у 2014 році, не призвела до згортання бразильського вектору у житті «Шахтаря». Клуб на кілька років вирішив відійти від активної роботи на трансферному ринку, через що пропустив чергову фазу з перебудови команди і згодом потрапив у кризу, але в якийсь момент знову почав купувати легіонерів саме з Бразилії, причому ще молодших, ніж раніше. Ставка на такий «футбольний товар» виглядала абсолютно виправданою, адже умовні Тете та Додо на ринку Європи ще нещодавно виглядали дуже, якщо так можна висловитися, «кошерно».

Проте повномасштабне військове вторгнення росії, що трапилося в ніч на 24 лютого, остаточно змінило життя всієї України на «до» та «після». Футбол відійшов глибоко на задній план, і поки що невідомо, коли і в якому вигляді він взагалі повернеться на вітчизняні поля. Але для «Шахтаря» ці події стали очевидним ознаменуванням необхідності закінчувати «епоху самби». Далі «гірники» мають шукати собі нову, вже не бразильську, «фішку».

Війна призвела до того, що всі без винятку бразильські легіонери «Шахтаря», яких на момент вторгнення росії було 13 (Марлон, Ісмаїлі, Додо, Вінісіус Тобіас, Вітао, Маркос Антоніо, Майкон, Алан Патрік, Давід Нерес, Педріньо, Тете, Фернандо, Жуніор Мораес), покинули територію України. Поїхав навіть Жуніор Мораес, котрий встиг раніше отримати український паспорт, зіграти за національну збірну країни і багаторазово вирізнявся гучними патріотичними висловлюваннями – наприклад, він називав Україну своїм домом.

Усіх їх не стало, як тільки по-справжньому прийшла біда, в якій, як відомо, пізнаються друзі. Генеральний директор «Шахтаря» Сергій Палкін справедливо відзначив, що це не їхня (бразильців) війна, але, з іншого боку, в словах одного з керівників донецького клубу виразно проглядалася своєрідна образа: за стільки років клуб та Україна дали бразильцям неймовірно багато – від можливості заявити про себе у Європі до гігантських, за мірками їхніх колишніх рівнів, особистих доходів.

На це бразильці (зрештою, навіть не всі!) відповіли лише постами у соцмережах з підтримкою на адресу України та українців, а через пару днів після повернення на батьківщину почали замислюватися над подальшими варіантами продовження кар'єри. А могли хоча б провести з командою низку благодійних матчів, якими зараз «гірники» намагаються привернути додаткову увагу та фінансування до проблем нашої країни.

З усіх згадуваних вище тринадцяти бразильців із «Шахтарем» зараз тренується лише Марлон. Та й той приєднався до «гірників» лише напередодні. Є припущення, яке, напевно, дуже близьке до істини, що бразильський центрбек приїхав до Туреччини і приєднався до «Шахтаря» виключно через давні добрі стосунки з Роберто Де Дзербі, завдяки якому, власне, і перебрався влітку минулого року з «Сассуоло» в Україну.

Тому у благодійних матчах проти «Олімпіакоса», «Лехії» та «Фенербахче» вболівальники «гірників» змогли побачити на полі Коноплю, але не Додо; Булезу, але не Ісмаїлі; Фарину, але не Вітао; Сігеєва, але не Алана Патріка чи Майкона. Власне, коли російсько-українська війна нарешті завершиться, і наша країна почне відновлюватися і приходити до тями, «Шахтар» має робити ставку саме на вчорашніх резервістів і дублерів, прізвища багатьох з яких переважна більшість українських уболівальників поки що не встигла вивчити.

Бразильці – це важлива та корисна сторінка в історії «Шахтаря», але її час перевертати. У команді більше не має бути десятка легіонерів із цієї країни. Просто тому, що для цих хлопців будь-яка війна – не їхня. І мова навіть не про буквальне розуміння нинішньої ситуації, коли злякалося багато людей, хоча ще більше витримали і продовжують боротися щодня, а й про деякі «історичні матчі». Наприклад, чи багато користі було від бразильців, коли «Шахтар» безвільно програвав «Боруссії» з Менхенгладбаха (0:6 та 0:4) позаминулого року? Чи, можливо, бразильські легіонери команди виявилися єдиними, хто не кинув грати після катастрофічного початку поєдинку у відповідь з «Баварією» (0:7) у плей-оф ЛЧ-2014/15? І це не кажучи вже про колишні провали, коли «Шахтар» з безліччю бразильців на полі в якийсь момент, усвідомлюючи, що позитивний результат вже недосяжний, буквально розсипався на полі, як проти «Арсенала» (1:5) в Англії, «Барселони» (1:5) в Іспанії, «Байєра» (0:4) у Німеччині… Усі ці матчі досі в пам'яті багатьох уболівальників «гірників» просто тому, що в якийсь момент на полі не ставало команди, а була лише купка гравців, котрі намагалися до останнього щось змінити, і тих, хто відверто кинув навіть спроби чинити опір. Тому що все це теж була не їхня війна...

Втім, як відомо, навіть після найтемнішої ночі настає світанок. І одного разу ми знову матимемо радість бачити «Шахтар» на полі у матчах Ліги чемпіонів. Це буде зовсім інша команда. Ймовірно, без гучних імен, багатомільйонних цінників у профілях на Transfermarkt, але важливо – щоб обов'язково із колективним прагненням перемагати за Україну та заради українців. Віддаватися до останнього. І буде дуже круто, якщо саме це стане новою «фішкою» вже оновленого «Шахтаря».

Олексій Сливченко