Топ-10 українських тренерів на цей момент

Футбол України 24 Серпня, 17:51 255
Топ-10 українських тренерів на цей момент
«Футбол 24» визначив десятку найкращих вітчизняних фахівців прямо зараз.

1. Сергій Ребров

Найуспішніший і найперспективніший український тренер водночас. У Реброва за спиною два вдалі клубні проєкти в УПЛ і за кордоном. Зробив кризове Динамо чемпіоном, виграв «золотий дубль» і вивів киян вперше за 15 років у плей-офф ЛЧ. Згодом повторив успіхи в європейському середовищі з Ференцварошем. Велику увагу приділяє не лише ігровому стилю, а й менеджменту. Ребров знає собі ціну і не готовий зраджувати принципам, коли дії клубу суперечать його баченню. Вояжі на Близький Схід можна вважати кроком назад чи тягою до легких грошей, але завдяки цьому Сергій взагалі не випадає з тренувального тонусу.

2. Андрій Шевченко

Ми поки що не знаємо, який Шевченко тренер, але знаємо, що Шевченко – класний менеджер. Він зібрав сильний штаб, з яким збірна України зробила кілька кроків вперед. Попри всі нюанси, чвертьфінал Євро – величезне досягнення. Збірна заграла в новий футбол, дивувала експериментами та перемагала топ-суперників. Шева-тренер заново закохав у себе країну, однак йому ще потрібно відповісти на важливі питання: на що він здатен без Малдери і Тасотті, як далеко готовий йти на компроміси зі своїми ігровими ідеями заради миттєвого результату, чи впорається з рутиною в клубному футболі.

3. Юрій Вернидуб

Вернидуб перетворив Зорю з аутсайдера УПЛ майже в третю силу. Звичайно, допомогли обставини в українському футболі, але його команда розпочала сходження ще в золоті часи, а потім регулярно обігрувала Динамо та Шахтар. Вернидуб подарував єврокубки, за які не було соромно. Він створив «мужиків», дав поштовх кар'єрам Маліновського, Караваєва, Петряка, Луніна. Завдяки йому Зоря почала заробляти на трансферах. А тепер Вернидуб пише історію з Шерифом. Головна претензія – невихід із зони комфорту за межі російськомовного простору. 55-річний фахівець активно вчить англійську та стажується в Іспанії. Після осені в Лізі чемпіонів чекаємо цього кроку.

4. Віктор Скрипник

Приніс в УПЛ ковток свіжого повітря: високий пресинг, непопулярна схема з «ромбом», цікаві ролі для посередніх футболістів. Скрипник – єдиний український тренер, який працював у топ-чемпіонаті. Нехай навіть не дуже вдало. Помітно, що він здобував футбольну освіту за кордоном. Дві бронзи з Зорею виглядають хорошим результатом, але відмова від боротьби за срібло у позаминулому сезоні ставить амбіції Віктора під сумнів. Насторожує тактична впертість Скрипника – потрібні свіжі ідеї, щоб той спалах на початку української кар'єри не став єдиним, а рутина УПЛ не замилила тренерський погляд.

5. Олександр Петраков

Тренерів збірних оцінювати важко, тренерів молодіжних збірних оцінювати неймовірно важко. Зажди є дилема, що важливіше: розвиток молодих футболістів чи результати. Якщо брати за основу друге, то Петраков – майстер. Він зробив Україну чемпіоном світу. Просто вдумайтеся в ці слова. Окрім тріумфального ЧС-2019, він виводив юнаків на інші престижні форуми, де виступи також були пристойними. А от щодо розвитку молоді є питання. Петраков ставить обережний (дехто каже – примітивний) захисний футбол, який не розкриває гравців. Успіх у молодіжних збірних Петракова не дає хлопцям додаткових перспектив у дорослому футболі. Погляньте, чого досягли наші чемпіони світу за 2 роки. Вже у національній збірній Петраков може позбутися половинчастих оцінок – результат понад усе, а він вміє досягати цілей.

6. Роман Григорчук

Григорчук випав з-під очей українського вболівальника, тренуючи в останні роки за кордоном. Щоправда, як і Вернидуб, він не вибрався за межі країн, в яких розуміють російську. Хоча результати свідчать про те, що час для цього настав. Григорчук двічі вивів Габалу в групу Ліги Європи через складну кваліфікацію, з Астаною і солігорським Шахтарем став чемпіон. У кожній новій команді Роман суттєво збільшує показник набраних очок у розрахунку за 90 хвилин. Як не згадати потужний Чорноморець Григорчука, який був п'ятим у найсильнішому чемпіонаті України та виходив у плей-офф Ліги Європи.

7. Олександр Рябоконь

Рябоконь пройшов з Десною шлях від Другої ліги до єврокубків. Команда постійно прогресує в плані стилістичної різноманітності – ускладнює свій футбол. Помітна робота Рябоконя, який не зациклюється на тому, що працювало кілька років тому, а шукає нові елементи. Рідкісна характеристика для українських тренерів другого ешелону. Для вищої позиції в рейтингу Рябоконю не вистачає яких-не-яких результатів у єврокубках. Поки що всі його здобутки обмежуються українським чемпіонатом.

8. Мирон Маркевич

Будь це 2016 рік, Мирон Богданович міг би претендувати і на трійку призерів. А так згадуємо фінал Ліги Європи та два виходи у кваліфікацію Ліги чемпіонів. Єдиний український тренер, який порушував гегемонію Динамо і Шахтаря у топ-2 УПЛ. Але міг досягти й більшого, зважаючи на солідний бюджет Металіста та можливості Дніпра. Ми не знаємо, в якій формі Маркевич – чи працював він над собою протягом контракту з УАФ, чи просто чекав призначення в збірну. Однак навіть зараз завдяки своєму досвіду та можливості зібрати сильний штаб Маркевич виглядає чудовим варіантом для середнього клубу.

9. Юрій Максимов

Один із найсуперечливіших персонажів у рейтингу. Максимов – хороший пожежний тренер. Коли треба швидко оживити команду, кращого варіанту не знайти. Пам'ятаємо короткі успішні періоди з Кривбасом і донецьким Металургом, свіжий приклад – Ворскла. Але на дистанції продовжити позитивні виступи йому не вдається. Команди впираються у стелю і зупиняються в розвитку, а сам Максимов провокує скандальні ситуації.

10. Володимир Шаран

Виграв для Олександрії бронзу та вивів команду в єврокубки. Шаран поставив впізнаваний і ефективний, нехай і дуже простий (анти)футбол. Естетичного задоволення мінімум, але стабільні результати – об'єктивний показник. Щоправда, зі зростанням бюджету амбітні завдання в Олександрії не зовсім потягнув.