У 2014-му в Шахтаря виникли серйозні проблеми. Команда була змушена покинути рідний Донецьк у пошуках мирного існування. Звичайно, що події на Донбасі не могли не відбитися на житті «гірників». Клуб переїхав до Києва. Спочатку проводив матчі у Львові, потім у Харкові, аж врешті почав ділити НСК Олімпійський з Динамо.
Удар по роботі Шахтаря був величезним. Система витримала. Перший рік видався скрутним, але з часом команда змогла пристосуватися до нових реалій та вибудувала власну філософію життєдіяльності в умовах життя поза Донецьком.
Суттєво клубу допоміг трансфер Марлоса із Металіста. Донеччани намагалися не витрачати великих коштів, формували склад із гравців чемпіонату України. У 2019-му почали готуватися до зміни поколінь, запрошуючи молодих гравців та витрачаючи кошти на посилення. Розуміли: час Тайсона, Марлоса, Ісмаїлі вже минув. Від загальної філософії, яка існувала до 2014 року, «гірники» не відступили. Продовжували робити ставку на талановитих виконавців із перспективою їхнього розвитку та подальшого продажу. Власне, для цієї місії із Бенфіки запросили Жозе Боту. Португальський спеціаліст був скаутом у Лісабоні, йому приписували знахідку ряду зірок «орлів». У Шахтарі він почав курувати всю трансферну політику.
Логіка у цьому є. Гроші потрібно витрачати з розумом. Потрібна людина, яка допоможе правильно побудувати трансферну політику і вміє підбирати гравців. Для команд-трамплінів типу Бенфіки, Аякса, Порту та Шахтаря дуже важливо мати якісну селекцію, щоб не тільки підписувати талановитих гравців, але й розуміти їхній потенціал.
Мені дуже сподобалася ідея із запрошенням португальських тренерів. Здавалося, після відходу Луческу Шахтарю потрібно щось змінювати у стратегії розвитку. Запрошення португальців – у самісіньке яблучко. Вони спілкуються з бразильцями однією мовою.
Шахтар повністю домінував у чемпіонаті України. Грав у ЛЧ, футболісти набиралися досвіду. Соломон, Додо, Тете привертали увагу європейських клубів. Рано чи пізно вони повинні були продатися за хороші суми. Існувала зрозуміла система роботи та конкретні цілі клубу.
Все змінилося з приходом до керівництва Даріо Срни. Хорват був легендою Шахтаря, як гравець. Після допінгової справи покинув команду. Рік пограв у Серії А, після чого повернувся до України, де спочатку був асистентом тодішнього тренера команди Луїша Каштру і отримав трохи дивну посаду – директор з футболу.
Перший сезон Каштру був успішним. Команда доволі неочікувано дійшла до півфіналу ЛЄ. В Україні не мала серйозної конкуренції. При тому, що ніякого посилення у Каштру не було. Клуб не виділяв йому кошти на новачків. Після приходу Срни у тренерський штаб португальця «гірники» почали сипатись.
Склалося враження, що важіль впливу у команді змістився в напрямку не головного тренера, а одного з асистентів. Гравці зрозуміли, що перспектив у Каштру немає, тому тренер втратив авторитет у роздягальні. Срна почав посилювати власні позиції – запросив до команди Карло Ніколіні, колишнього помічника Луческу. Таке розбалансування нічого хорошого не дало. Бачення футболу та розвитку клубу у Срни та Каштру виявилось різним.
Думалося, що влітку 2021 року Даріо стане новим головним тренером Шахтаря, а в особі Ніколіні він формує власний тренерський штаб. Але вийшло так, що Срна фактично отримав всю владу у донецькому клубі, перебравши функції управління. Покинув свою посаду головний селекціонер Жозе Боту.
Це вже не секрет, що за запрошенням Де Дзербі стоїть саме Срна, який грав проти Роберто в Італії. Клуб відійшов від практики підписання молодих гравців, яка існувала з 2008 року, почав витрачати серйозні кошти на вже сформованих виконавців. Срна вирішив не чекати, поки молодь набереться досвіду. Він відразу хотів бачити результат у Європі та якісну гру команди.
Де Дзербі зарекомендував себе у Серії А атакувальним стилем футболу. Його сватали у ряд команд не тільки з Італії. Зрозуміло, що просто так він обрати Шахтар не міг. Не кожен зважиться на переїзд із топ-ліги у Східну Європу, особливо у 41 рік. Потрібно було надати бюджет на підписання нових гравців, хороші особисті умови Де Дзербі та його численному тренерському штабу. Це дуже серйозні гроші.
Влітку клуб витратився на новачків. За 18 млн із Бенфіки підписали атакувального півзахисника Педрінью. Із Сассуоло прийшов важливий для ідей Де Дзербі захисник Марлон за 12 млн. Ще 8 млн – на форварда Аякса Лассіну Траоре. Тобто, за короткий проміжок часу Шахтар позбувся майже 40 млн.
Під час зимового трансферного вікна не зменшив апетити попри виліт із єврокубків. За 12 млн до команди приєднався екс-зірка Аякса Давід Нерес. Отже Срна на новій посаді за чотирьох футболістів виклав 50 «лимонів». Не забуваймо, що у кожного гравця є своя зарплата. Впевнений, що вона точно не менша, ніж у попередніх клубах. А ще ж є підйомні.
Нагадую: Шахтар мав свою філософію, яка була однією із найкращих у Східній Європі. «Гірники» постійно грали у єврокубках. Причому можуть похвалитися навіть виходом в 1/8 ЛЧ та півфінал Ліги Європи. Донецький клуб не витрачав великих грошей на новачків. Дорого продав Фреда та Алекса Тейшейру. Єврокубки і трансфери приносили серйозні прибутки. Можливо, ця система не була досконалою та потребувала точкових змін. Проте все різко ламати і відразу будувати щось нове – не найкраще рішення. Тут дуже багато ризиків.
Другий і головний момент – велика війна. Про те, що вона можлива, говорили ще від 2014 року. Останні два роки було зрозуміло, що оминути її буде важко. З минулої осені росіяни вже накопичували свою орду біля кордонів України.
Срна перебував у Шахтарі, коли відбулася анексія Криму та часткова окупація Донбасу. А набагато раніше пережив аналогічні події на Балканах. Тож для нього агресія від РФ не мала стати чимось далеким і незрозумілим. Фактор масштабних воєнних дій мав обов'язково враховуватися, коли витрачалися такі величезні гроші.
Що маємо зараз? Гроші великою мірою втрачені. Про відновлення чемпіонату України мова не йде. Є надія, що після нашої перемоги футбол воскресне з нового календарного року. Але рівень УПЛ неминуче впаде.
Зрозуміло, що втримати гравців у повоєнному стані буде дуже важко. Нереально компенсувати витрачені за останні півтора року гроші. Шахтар не мав ніякого успіху в ЛЧ. Крім того, фактор війни надає клубам спокусу підписувати «гірників» за менші суми. Траоре взагалі неліквідний товар, бо оговтується після важкої травми, до літа проходитиме реабілітацію.
У сучасному футболі поняття трансферу розтягнуте в часі. Клуб не платить відразу всю суму, а має розстрочку на певний період. Для прикладу, Шахтар підписав Педрінью за 18 млн. Самі португальці за таку суму купили футболіста у Греміо, платили упродовж трьох років по 6 млн. Шахтар компенсував Бенфіці витрати, взяв на себе зобов’язання, які зараз стали справжньою обузою. Бенфіка, Аякс чи Сассуоло не будуть зважати на війну, а прагнутимуть отримати свої гроші.
Продати цих легіонерів за еквівалентні суми дуже важко. Тут аби половину витрачених грошей відбити. Для виплати боргів трансфери життєво необхідні. Звідси переходи Тете, Вінісіуса та навіть розмови про виїзд Мудрика в АПЛ. Зрозуміло, що легіонери не хочуть повертатися в Україну. Завдяки агентам «вламують» клуб у питаннях трансферів. Хочуть узгодити для себе найкращі умови відходу з Шахтаря.
Підсумуємо. Повернення Срни у Шахтар на адміністративну роботу не принесло користі команді. З Каштру у нього були різні погляди на футбол. Це призвело до протистояння всередині колективу. Луїша не можна назвати слабким тренером. Інакше «гірники» не дійшли б до півфіналу ЛЄ, не перемагали б Аталанту, не зіграли б у гостях внічию з Ман Сіті. Варто було трохи посилити команду та позбутися непотрібних португальцеві ветеранів. Підтримати, а не встромляти йому палки у колеса.
На посту директора з футболу Срна обрав варіант швидкого розвитку завдяки вливанню грошей. Хоча у Шахтарі вже відбувалася зміна поколінь, а молоді гравці почали себе проявляти. Клуб неочікувано взяв курс на закупівлю. Швидкого прориву не відбулося – ні в ЛЧ, ні в УПЛ.
Та й сама посада – «директор з футболу» – виглядає дивною. Я не чув, щоб такі посади були в інших клубах. Це десь порушує систему роботи, яка має функціонувати між спортивним / генеральним директором та тренером.
Після перемоги у війні Шахтарю потрібен поступовий розвиток. Маленькими кроками. Нічого іншого не залишається – тільки робити ставку на українських футболістів, власну молодь. Клуб навряд чи може розраховувати на фінансові вливання. У такій системі координат місця для Срни немає. Ні в адміністративній роботі з формування команди (суттєвих трансферів найближчими роками чекати не варто), ні на посаді головного тренера (потрібен спеціаліст із досвідом, який вміє формувати молодь та тримати планку результату).
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
