Петраков – уже герой, навіть якщо не виведе Україну на ЧС-2022: самопожертва, Маліновський і відмова від конспектів Шеви

Збірна України 8 Вересня, 12:30 1097
Петраков – уже герой, навіть якщо не виведе Україну на ЧС-2022: самопожертва, Маліновський і відмова від конспектів Шеви
Сергій Тищенко пояснює, чому новим наставником збірної України потрібно захоплюватися, якщо ви досі цього не зробили.

Для мене Олександр Васильович Петраков – дуже смілива людина, яка погодилася у непростий момент реально виручити національну команду. Здавалося, що Андрій Шевченко тут надовго. Тренер вивів збірну на Євро-2020, де дійшов до історичного чвертьфіналу. Перед тим були виступи в Дивізіоні А Ліги націй. Вже створювалася певна система під головного тренера.

Відхід Андрія Миколайовича став справжньою сенсацією. Є різні точки зору на те, що відбулося. У кожного своя правда. Суть в іншому: за місяць до поєдинків відбору ЧС національна команда опинилися без тренера. Попахувало повною катастрофою.

Новому наставнику збірної належало вивчити потенціал наявних футболістів. Зрозуміти, що вони можуть та в який футбол здатні грати. Краще починати із коротких зборів (як вчинив Шева у 2016 році, коли став тренером), або товариських матчів. Такої можливості не було. Тільки розвідка боєм, коли на збірну чекав важкий виїзд до Казахстану та прийом чинного чемпіона світу – збірної Франції.

Україна дійшла до нового циклу. Відбувається зміна поколінь. Марлос вже попрощався. Навряд чи хтось розраховував на Мораєса. Багаторічний провідний гравець збірної – Коноплянка – не вилазить із травм. Ціла плеяда виконавців перебуває на останньому етапі своєї кар’єри в національній команді – Ярмоленко, Степаненко, Кривцов. Потрібно награвати новий колектив та довіряти молодим гравцям. Це завжди позначається на результатах.

Лідери збірної підходили до вересневих матчів не в найкращих кондиціях. Руслан Маліновський слабко виглядав на Євро (якщо не провалив його). В Аталанті витиснули з нього всі соки протягом сезону. На чемпіонат Європи приїхав втомлений та не зовсім здоровий гравець. Як наслідок, після турніру Руслан ліг під ніж, щоб вирізати грижу. Він пропустив усю підготовку до сезону. У стартових матчах Серії А не переконав. Будувати гру збірної України навколо Руслана зараз дуже ризиковано.

Інший провідний виконавець – Олександр Зінченко – важко входить у сезон. Минулий розіграш для гравця Ман Сіті став найдовшим серед клубних команд. Та й народження доньки відібрало багато емоцій.

Віктор Циганков майже не грав на Євро. Наразі тільки набирає форму в складі Динамо. Це зовсім не той Циганков, якого ми хочемо бачити.

А відбір до чемпіонату світу вже ж розпочався! Збірна України опинилася в статусі того, хто наздоганяє. Про перше місце мова не йде. Потрібно вигравати друге і сподіватися на стикові матчі. Якщо нічия із Францією у Парижі – великий плюс, то нічиї з фінами та казахами серйозно вдарили по амбіціях стати другими. Тепер втрачати очки вже вкрай небажано.

Охочих очолити збірну в таких умовах було небагато. Головний кандидат – Сергій Ребров. Але сьогоднішній тренер Аль-Айна – не чарівник. Він не здатен в одну мить перетворити збірну в Попелюшку. Потрібен час і терпіння. Недарма йшлося, що Сергій Станіславович підпише контракт на два цикли і працюватиме до Євро-2024.

Домовитися з Аль-Айном про розірвання контракту не вдалося. Наскільки розумію, Сергій Станіславович очолить збірну з наступного сезону, коли завершиться термін його угоди, щоб не довелося платити. Так би мовити, з чистого аркуша.

Тож потрібно було знайти таку людину, яка візьме на себе весь негатив невдачі у відборі на ЧС, враховуючи деталі, описані вище. Особливо на фоні вдалого виступу на Євро-2020, будь-які невдачі збірної сприйматимуться дуже боляче.

Мирон Маркевич хотів працювати зі збірною, але не ризикнув взяти на себе відповідальність за дуже ймовірне фіаско. Він би попрацював із перспективою Євро-2024, а от брати відповідальність негайно і псувати свою репутацію відмовився, тож узагалі покинув УАФ.

Роль тимчасового тренера могли взяти на себе Олег Блохін та Олексій Михайличенко. Останній не так давно мав схожий досвід у Динамо, коли замінив Хацкевича. Я так розумію, що він не виявив бажання стати тренером на осінні матчі. Уболівальниками призначення Михайличенка сприймалося б негативно – на фоні його роботи з Динамо. Це була б іміджева втрата для УАФ. Так би мовити, відмова від амбіцій поїхати в Катар.

Олег Блохін – прекрасний психолог, мотиватор, легенда футболу. Але, вочевидь, у нього вже немає амбіцій працювати тренером. Він не готовий брати на себе відповідальність за результат і чути порівняння з роботою попередника – Андрія Шевченка.

Мабуть, у такому випадку логічною була б кандидатура наставника молодіжної команди Руслана Ротаня. Але справи у «молодіжки» йшли не так добре, як того б хотілося. Команда Ротаня не може записати собі в актив попередній відбір. Руслану Петровичу дістається багато критики. Його призначення було б іміджевою втратою для УАФ та Павелка.



Що робити в такій ситуації? До матчів залишалося буквально два тижні. Потрібно було рятувати ситуацію. Таким рішенням стало призначення Петракова, який пішов на всі вимоги УАФ, не отримав довгострокового контракту і ризикує втратити роботу в будь-який час, коли звільниться Ребров. Просто треба було рятувати ситуацію, рятувати країну.

Петракову також є що втрачати. Він тренер, який привів збірну України U-20 до перемоги на чемпіонаті світу. Репутація у нього дуже серйозна. На юнацькому рівні ніхто не досягав більшого. Я не думаю, що питання грошей для Олександра Васильовича стоїть дуже гостро. Особливо після перемоги в Польщі. Не захотів би піти в національну збірну – не пішов би. Тим паче, була ситуація, коли Петракову не довірили молодіжну збірну. Знайшов би тисячу відмазок. Але ж прекрасно розумів, що зобов'язаний підставити плече. Якщо не він, то більше нікому. Так би мовити, пожертвував собою на благо держави.

Петраков хотів спробувати себе на рівні національної команди та дорослого футболу. За стільки років накопичилося багато знань, які потрібно реалізувати. Такий шанс випадає раз у житті. І не важливо, у скількох матчах довірять покерувати збірною.

Поєдинки проти Казахстану та Франції показали, що Петраков не зраджує власним принципам. Було б дуже легко не відступати від тієї філософії, що була у Шевченка. Плюс-мінус склад зіграний, є якийсь кістяк. У такому форматі підходити до матчів відбору, бо часу на зміни вже не залишалося. Або ж зробити ставку на динамівський склад + Яремчук і Ярмоленко. Ризиків було б менше. Але ж ні, Петраков пішов своїм шляхом. Збірна України – це його уявлення та розуміння гри: три центральні захисники, самовіддача, бажання, силовий футбол.



Маліновський – один із найкращих українських гравців сучасності. Минулого сезону став найкращим асистентом Серії А. Посадити такого футболіста на лавку зможе далеко не кожен тренер. Просто імена та назви клубів для Петракова нічого не означають у порівнянні з ігровою формою і власним баченням футболу. Свого часу в юнацькій збірній України не було Михайла Мудрика, про якого вже тоді дуже багато говорили.

Я не вірю, що збірна України поїде в Катар. Чудес у футболі майже не буває. Дуже багато втрачено у весняних матчах, а новому тренеру щось змінити за короткий час – просто неможливо. Навряд чи ми візьмемо 9 очок в останніх трьох турах і посядемо друге місце в групі. Але Петракову все одно варто подякувати за безкорисливість, за любов до футболу, за те, що у найскладніший момент інтереси національної команди він поставив вище, ніж свої власні.

Сергій Тищенко