До 95-річчя «Динамо». Іван Яремчук: «Одного разу проспав установку Лобановського…»

Динамо Київ 12 Травня, 12:06 544
До 95-річчя «Динамо». Іван Яремчук: «Одного разу проспав установку Лобановського…» Фото: ФК Динамо Київ
Колишній півзахисник київського «Динамо» Іван Яремчук, без якого неможливо уявити команду другої половини вісімдесятих років ХХ століття, згадав яскраві моменти своєї ігрової кар'єри, поділився враженнями від гри киян у поєдинках благодійного європейського турне та висловив побажання уболівальникам нашого клубу.

…Війна застала Яремчука у Мархалівці під Києвом - там він жив по сусідству з іншим екс-динамівцем Олегом Кузнєцовим. Знаменитий футболіст записався до місцевої самооборони, патрулював з односельцями околиці, рив окопи.

Ворожа ракета прилетіла в село, на щастя, не зачепивши хату Івана Івановича і лише вибивши вікна вибуховою хвилею, коли він поїхав з рідними на Закарпаття. Там відзначив у скромному сімейному колі 60-річний ювілей, відклавши масштабні урочистості до перемоги. А у квітні на запрошення друга перебрався до Німеччини, де грав на початку 1990-х за берлінський «Блау-Вайсс».



- З'їздив два тижні тому до Дортмунду на благодійний матч київського «Динамо з «Боруссією», - розповідає Яремчук. – Атмосфера неймовірна, 35 тисяч глядачів, серед яких більшість – українці із синьо-жовтими прапорами. Гра вразила: не очікував, що динамівці, які не мають стабільної ігрової практики та проводять лише товариські поєдинки, зможуть так здорово зіграти проти, на хвилиночку, другої команди бундесліги. Кияни показали гарний комбінаційний футбол із швидким переходом із оборони в атаку, але головне – результативну гру.

- Два голи на рахунку 20-річного Владислава Ваната, який також зробив дубль у зустрічі із загребським «Динамо». Чи хлопець вразив?

- У цих іграх – безперечно. Але слід, гадаю, робити поправку на вік: час покаже, чи зможе він розкритися по-справжньому у дорослому футболі та демонструвати класну гру на довгій дистанції. Загартуватися фізично, але насамперед ментально.

– Чи зустріли на стадіоні старих друзів?

- Впізнаваних осіб на матчі та безпосередньо у нашій ложі було чимало. А з друзів – поспілкувався з Андрієм Вороніним, який тепер живе недалеко від мене, у Дюсельдорфі. Він приїхав на гру в Дортмунд як коментатор і експерт. Був завантажений роботою, але, побачивши мене, піднявся вгору привітатись і обмінятися враженнями.


***

- Ювілей цієї весни не лише у вас, а й у рідного клубу. Які події міцно пов'язаної з «Динамо» ігрової кар'єри згадуються насамперед?

- Перші мої динамівські сезони, звичайно ж – 1985 та 1986 рік. Ми прийшли разом із майбутнім володарем «Золотого м'яча» Ігорем Бєлановим – і вийшло так, що у складі я закріпився ще зі зборів, минаючи дубль. Без зайвої скромності: на ті часи це було унікальним випадком – Олексію Михайличенку та Василю Рацу, приміром, довелося якийсь час доводити своє право на місце в основі. А мені пощастило: у перший же рік у різних турнірах провів за клуб 33 матчі.

Ті два сезони були надуспішними для «Динамо». Разом із командою я двічі виграв чемпіонат Союзу, Кубок країни, Кубок кубків. Розірвали мадридський «Атлетіко» у фіналі єврокубку! А коли грали на Республіканському стадіоні з «Рапідом» у мій день народження, 19 березня 1986 року – забив два м'ячі та був визнаний найкращим гравцем матчу.

- Проте грати в цю дату ви, знаю, дуже не любили – двічі отримували у «подарунок» тяжкі травми…

– Ця неприємна тенденція утворилася пізніше, причому «ламали» мене на старті двох сезонів поспіль. У першому ж домашньому матчі 1988-го Юрій Секінаєв із «Чорноморця» вивів з ладу без жодного злого наміру, у суто ігровому епізоді. Через рік перелом я заробив уже напередодні дня народження в поєдинку з «Араратом» - святкувати довелося на милицях.

- «День народження – сумне свято», як співається у відомій пісні…

- А ми, кому припало народитися у розпал сезону, на той час іменини і не святкували – на базі нас збирали за два дні до гри. Якщо день народження випадав на цей період, а інших між міжсезоннями у нас і не траплялося, Валерій Васильович міг на зарядці про це оголосити, а хлопці - імениннику поаплодувати. Тортів не виносили і крізь ряд партнерів по команді, як це, бачу, відбувається в сучасних командах, не пропускали.

- Найскладніша ваша травма трапилася, втім, не в день народження, а у серпні 1986 року у фіналі Кубка Сантьяго Бернабеу із «Реалом». Хорхе Вальдано залишив вас без футболу на вісім місяців!

- Вальдано виявився хлопцем порядним: разом із представником мадридського клубу прийшов до лікарні, куди мене відправили відразу після матчу, подарував позолочений годинник з емблемою «Реала». Шкода, що пізніше хтось їм «ноги приробив» у київській квартирі, де в мої молоді роки гості не переводилися.

А травма – так, виявилася непростою. Перелом малогомілкової кістки виявили на місці, наклавши гіпс. Але вдома, коли згодом спробував повернутися до тренувань, гомілковостоп почав запалюватися. Володя Безсонов порадив звернутися до доктора Лінька – знаменитого фахівця, через руки якого пройшли практично всі наші футболісти. Виявилося, що до всього у мене ще й розрив зв'язок.

***

- Травми такого роду часто накладають відбиток на всю подальшу кар'єру...

- Вони позначаються і на здоров'ї, і на впевненості гравця, який мимоволі починає боятися стиків і уникати боротьби. Траплялося, людина заробляла пошкодження меніска - і з футболом закінчувала. Втім, це не мій випадок - я зі своїм бійцівським характером, виходячи на поле, про травми наявні і потенційні миттю забував. А якщо траплялося що – доктор Володимир Малюта та масажисти Валера Євлантьєв та Паша Швидкий ставили нас на ноги у рекордні терміни.

- Ви поверталися у футбол після безлічі різних травм. Але Лобановський пізніше згадував, що з тих восьми місяців після Мадрида шість – «на совісті Яремчука, який не поспішав відновлюватися»…

- Він написав це у своїй книжці, але мені, чесно кажучи, не дуже зрозуміло, що він мав на увазі. Будь-який футболіст, якщо має характер, хоче якнайшвидше повернутися до ладу. У мене два меніски були травмовані, дві хрестоподібні зв'язки – але я до 36 років грав у великому футболі, досі за ветеранів як мінімум тайм проводжу. Хоча останні хрести мені довелося оперувати вже після сорока. З такою медичною картою люди молодші ходять насилу, а я - ще бігаю.

- Лобановський, тим часом, завжди був до вас схильний. Якого ще гравця він випустив би на чемпіонаті світу після того, як той проспав установку!

- Ми з Пашею Яковенком справді прийшли під кінець, коли Васильович уже розповів, що кому належить робити на полі. І найцікавіше: не помітив, що нас у залі нема. Оголосив склад та поцікавився: «Питання є?» А тут ми з'являємось на порозі. Врятували нас, зважаючи на все, дві обставини. По-перше, не ми установку проспали – нас забули розбудити відповідальні за це люди. Ну, а по-друге – не викреслювати ж із уже розробленого плану залізобетонних гравців основи! (Усміхається).

- Прізвище Яремчук зараз на слуху завдяки Роману, який грає в «Бенфіці» та збірній України. Чи часто запитують, чи це не ваш син?

- (Сміється). Дуже часто! Відповідаю зазвичай фразою з анекдоту: «Навіть не однофамілець…» А якщо серйозно, познайомився якось на матчі «Колоса» зі «Львовом» із батьком Роми – Олегом. Обмінювалися координатами – з того часу іноді телефонуємо, обговорюємо футбольні справи.


***

- Збірна України готується до червневих матчів. Чи є шанс обіграти Шотландію та Уельс - і потрапити на чемпіонат світу?

– Питання, в якому стані підійде команда до цих ігор. І тут дуже важливо, що «Динамо» та «Шахтар» проводили товариські матчі, тепер будуть спаринги у збірної. У добрій формі приїдуть на збір легіонери, на яких Олександр Петраков робить ставку – Андрій Ярмоленко, Віталій Миколенко, Олександр Зінченко, той самий Рома Яремчук…

Але я завжди говорив і готовий повторити: найважливіше у футболі – реалізація моментів. Можна грати красиво, «возити» суперника, перевершувати по безлічі статистичних показників, але якщо не заб'єш, а супернику це вдасться, вся командна робота піде нанівець. Проте я в нашу збірну таки вірю.

- Що побажаєте на завершення нашої бесіди динамівським уболівальникам?

- Мирне небо над головою. Щоб війна якнайшвидше закінчилася, і ми могли відновити нашу країну. А з нею і футбол.

Дмитро ІЛЬЧЕНКО, спеціально для fcdynamo.com