Чотири думки після нічиєї збірної України з Боснією

Збірна України 13 Жовтня, 10:48 6198
Чотири думки після нічиєї збірної України з Боснією
Україна та Боснія і Герцеговина розійшлися бойовою нічиєю (1:1) у 7-му турі європейської кваліфікації на чемпіонат світу-2022.

Степаненко і Ярмоленко натякають все гучніше

Чи були перші 30 хвилин одним з найкращих якщо не в історії збірної, то за дуже багато років? Безумовно. Чи були тоді викрики Арени Львів «Пе-тра-ков», яка раніше схожим чином оспівувала «Шеву», заслуженими? Та звичайно! Але питання в тому, якою ціною це все діставалося. Яремчук і Ярмоленко помирали заради перемоги у Фінляндії. Сьогодні наших лідерів атаки вже банально не вистачало навіть на 60 хвилин. При цьому стоячий Ярмола із зарядом батарейок в 1% все ще здатен створити маленьке диво одним пасом. Чи здатні на щось подібне нинішні Булеца, Сікан і Зубков, питання ще те. То, може, не варто заганяти наших вожаків аж настільки?

При Петракові глядачі, звісно, отримують значно більше драйву, ніж при пізньому Шевченку. Тому багатьох накриває цими емоціями, ейфорією, свого роду кровожерністю. Але є реалії. Тут не аудиторію треба задовільняти, а використовувати всі методи для здобуття результату, який завалив і попередній тренерський штаб, безумовно, і нинішній. Якщо ми зі слів Петракова не Іспанія, щоб грати в тікі-таку, то так само і не Шотландія, аби носитися туди-сюди без шкоди здоров'ю і результату. Кожному хотілося б, аби Яр-Яр, Степаненко, Шапаренко могли витримувати по 90 хвилин у темпі тієї древньої АПЛ, де фізику гравців нещадно спалювали тренери, яким не цікаво було заглиблюватися у якісь там тактичні нюанси. Але вони у нас такі, які вже є. Тому постає питання, навіщо знову і знову заперечувати очевидні речі?

Степаненко натякає тонше, скидає все на психологію, наш менталітет сідати до штрафного, коли результат влаштовує, але наголошує і на величезній втомі команди. Ярмоленко говорить різкіше, його сигнали тренеру промовистіші. Обидва після матчу на диво відверті. Команда не витримує грати за тактичними переконаннями Петракова. Гравці хотіли б більше контролювати суперника, події на полі, домінувати і не відпускати так легко. Не сідати фізично на 55 хвилині. Шахтар Де Дзербі з тікі-таками якось витримував повний матч проти набагато вимогливішого Інтера. Так, іноді потрібне і «безцільне» володіння м'ячем. Яке принаймні дає змогу перевести подих, а не постійно втягуватися в легкоатлетичний розмін стінка на стінку. Команда Петракова здатна дарувати глядачам шоу, але далі з настанням перерви треба ну дуже вже багато молитися. Завжди є ризик, що стільки фарту, як потрібно, просто не встигнеш намолити.

Таких жахливих боснійців були зобов'язані перемагати

Це зараз вони були без П'яніча і ще кількох основних гравців. А ми дивилися, як просувають м'яч уперед цілком банальні футболісти з чемпіонатів Туреччини, Швеції і Росії. Які й близько не створювали нічого такого, що можуть наші. Через місяць Боснія буде значно сильнішою. Так, і ми не відчуватимемо втоми другого матчу тим же складом. Але якщо вони зіграють ще закритіше, якщо їм буде вигідно видати тактику, що спрацювала проти Франції, стане насправді важко. Навіть Шевченко, з усіма питаннями до розширення кадрової обойми за його каденції, не випускав ту саму основу на 2 матчі за кілька днів. Петракову можна було з чистою совістю пробачити Казахстан. Скинути на трагічну випадковість. Але сьогодні навіть в очікуваних голах ми були приблизно на рівні з суперником. На перемогу не награли. Наблизилися до неї лише на хвилин 30-40. Цього замало.

Ми взяли «статуетку» за явні шанси (3:1). У них призи за ударами з меж штрафного (9:7) та прицільними пострілами (5:2). Боснійці влучали у площину воріт Пятова з кожнї третьою спроби. Українці – з кожної п'ятої. Але це не про виконавський клас історія. Точніше не тільки про нього. Найбільше нам не вистачало свіжості ніг. Всі нагороди за боротьбу забирали до перерви і віддали у 2 таймі. Це ж не випадковість, не футболісти просто вирішують швидко здаватися. Так проходять усі другі тайми з цим тренером. Відсутність свіжості – той фактор, який не буде виправданням в останньому турі. Адже через місяць для нас тільки одна гра пан або пропав. Товариський матч з Болгарією знову можна віддати резервістам. Фінляндія показала, що Петраков за одну конкретну гру витискати максимум вміє.

Особливість Петракова, яка лякає

Маліновський, Караваєв, Довбик. Хто наступний? Ніхто не помічає, як легко головний тренер збірної України розкидається кадрами, караючи гравців у тонусі та зі стабільною ігровою практикою на солідному рівні? Зате обожнює ставити знову і знову футболістів без досвіду чи тієї самої практики. А потім нарікати на посередній рівень чемпіонату і відсутність кадрів. Ось чому так? Хай буде Маліновський таким поганим для певної публіки і тренера, що не змовчав і висловив свою версію подій. А, ну і ще він повинен, як Роналду, забивати по 2 голи в кожній грі. Хоча ваш автор переконаний, що замінити Шапаренка на хвилин 20-30, аби гра і просування м'яча вперед не настільки просідали, Руслан цілком міг би.

Але ж Караваєв і Довбик сиділи тихо. Не останні люди у 2021 році для збірної України та своїх клубів. Так, один двічі помилився в Казахстані, а інший не добив фінів. Але чомусь в системі гри Луческу Караваєв після того матчу став одним з найкращих проти Шахтаря – команди, суттєво вищої за рівнем, ніж ці боснійці без П'яніча і компанії. А Довбик значно краще за Сікана став би у пригоді проти таранних оборонців, які били ногами і руками наших хлопців увесь матч. Є підозра, що Петракову просто властиво звалити всю відповідальність за провал результату на окремих гравців.

Образитися і надто легко стати бранцем своєї гордості. Зробити цапами-відбувайлами і відвести всі підозри від власних прорахунків. Не дати ані тіні шансу виправитися за помилки, довести тренеру і фанатам, що висновки зроблені. Петраков аж надто щирий у всьому, що робить і відчуває. Але досвідчений тренер відчуває, що краще захистити своїх гравців і вичитувати їх скільки завгодно за межами камер, ніж принижувати публічно. Можна доводити свою правду, можна висловлювати своє бачення, критику в коректній формі, але ж не підтримувати хіхікання одіозних осіб на телебаченні, які так солодко смакують кожну помилку футболістів, ніби самі ніколи не припускалися їх.

Диво стукає нам у двері, а ми його проганяємо, проте другий шанс буде

Ми класно створювали свої моменти, а ледь не головним нашим плеймекером став опорник Степаненко. Це спрацювало і дозволило диву статися. Боснійці, що приїхали сидіти в обороні і відстоювати нічию, на якій наполягали найбільше, пішли в атаку. Ми ловили і ловили їх на контрах. Склався просто ідеальний сценарій. І ми його бездарно пустили в небуття. Яремчук змушував боснійські тили тремтіти, Сікан фізично не може цього робити. Якщо у суперника і була перевага над Україною, то в силовому плані. Кожна втрата такого борця, як Роман, віщувала великі проблеми, додаткове навантаження на оборону.

Заміни Петракова стали не актуальними вже через 5 хвилин після виходу другого опорника і форвада, який мав вибігати у контратаки. Далі вже була агонія. Нам потрібно було забивати, але вийшли «підсилювати» абсолютно беззубі на сьогодні гравці, які не показали необхідного характеру, не були готові битися з нахабними гостями. Та просто банально ніби не отримали жодної тренерської установки, як дотискати суперника. Аж 2 виграні дуелі на 3 футболістів атаки, які мали замінити лідерів, коли ті підсіли.

Незважаючи на все розчарування, ми знову отримали шанс вірити до останнього. Сподіватися на інших, як було з дивовижним виходом в 1/4 Євро-2020. Шевченку пощастило. Може, пощастить і Петракову? Наші шанси відверто зростуть, якщо фіни і боснійці зіграють внічию. Хоча логіка підказує, що обоє повинні ризикувати і грати на перемогу. За нічийного розкладу нас цілком влаштує і ще одна мирова. Якщо Франція не програє у Фінляндії. Якщо боснійці переможуть суомі, нас влаштують 3 очки у вирішальній битві. У разі тріумфу фінів треба буде з острахом озиратися на їхній матч з лідером групи.

Тарас Котів