Сезон 2000/01: Каладзе в «Мілані», справжні «інтуристи» в Києві, золотий гол Несмачного

Динамо Київ 1 Грудня, 21:47 477
Сезон 2000/01: Каладзе в «Мілані», справжні «інтуристи» в Києві, золотий гол Несмачного
Дев’яте поспіль чемпіонство, спільний рекорд «Динамо» та «Шахтаря», Каладзе переїжджає до Шевченка, Деметрадзе шукає себе в Іспанії, «Динамо» відкриває балканський і африканський вектор. Про все це – в розповіді про золотий сезон 2000/01 в історії київського «Динамо».

Dynamo International

На прикладі Роналдо, Ширера та Верона Валерій Лобановський показував журналістам своє розуміння сучасного футболу. Не команда зірок, команда-зірка. Не підпорядкування колективу випукло вираженим вмінням одного гравця, а підпорядкування гравців під загальнокомандний стиль і тактику. Довгий час частиною цієї філософії була перевага молодим гравцям, до 25 років максимум, і ще й вихідцям із колишньої спільної країни – які не потребують вербальної, ментальної чи кліматичної адаптації.

Певний час «Динамо» уникало виходу на світовий ринок і шукало новачків саме в пострадянських національних чемпіонатах. Після Шацьких, Мамедова, Кормільцева, Серебренникова та Яшкіна в минулий рік-два пошук зайшов у глухий кут – як тільки клуби-конкуренти з числа російських грандів чи українських переслідувачів чули, що тим чи іншим маловідомим гравцем зацікавився Лобановський, його тут же перехоплювали. Спритні ділки під такою «димовою завісою» встигли провернути кілька відверто смішних трансферів…

Проте Лобановський, як тренер-новатор, був відкритий до змін – саме тому, напевно, саме в Мілленіум, у пошуках оновлення команди після відходу Шевченка, Реброва, Лужного та Каладзе, Валерій Васильович дав згоду на прихід перших легіонерів із так званого «дальнього зарубіжжя».

Ще влітку преса «сватала» в «Динамо» болгарина Светослава Петрова з ЦСКА (Софія), литовця Рімантаса Жвінгіласа з «Торпедо», молдованина Станіслава Іванова з «Шерифа». Двоє – півзахисники, Жвінгілас – форвард. Кілька чуток керівництво «Динамо» спростувало. Натомість, уже після початку чемпіонату, в перші дні осені, в складі «Динамо» з’явився 21-річний нападник Владімір Кузьмічов, гравець молодіжної збірної Росії з новоросійського «Чорноморця».

На внутрішньому ринку локальною сенсацією стало придбання та кандидата в збірну України Геннадія Мороза. Колишній конструктор атак «Кривбасу» в п’ятому для себе клубі конкуренції на місці атакувального півзахисника не витримав, найкращі матчі відіграв скоріше в центрі захисту. Через півтора роки Мороз повернувся до рідного «Дніпра».

А найбільшим і найважливішим придбанням літа став угорський захисник Ласло Боднар із «Дебрецена», якого кияни «вели» більше року, підписав угоду з «Динамо». 21-річна заміна Лужного відіграє в Києві чотири роки, після чого перейде в нідерландську «Роду». Забігаючи наперед, відзначимо, що правий фулбек із гарматним ударом стане автором першого голу «Динамо» від легіонера з т.зв. «дальнього» зарубіжжя.

Досить цікаво було, як «Динамо» розпоряджатиметься своїм величезним ростером – зокрема, тими, хто в склад не проходить. Великим досягненням була відправка в австрійський «Штурм» Раміза Мамедова – не юний оборонець явно не вписався в гру динамівців, екс-спартаківець запам’ятався більше автоголом у матчі Ліги чемпіонів з «Лаціо». Півзахисника збірної України, вихованця російського футболу Сергія Кормільцева відправили в оренду в «Торпедо» (Москва). Захисник Володимир Єзерський після оренди в «Кривбасі» продовжив виступи в «Дніпрі». Півзахисник Ігор Костюк повернувся в «Ворсклу». А нападник Сергій Ребров ще під кінець сезону 1999/00 відбув у розпорядження «Тоттенхем Хотспур».

Єдиний контрольний матч, який «Динамо» встигло провести за час куцого міжсезоння, виграло – 3:0 у маріупольського «Металурга» Миколи Павлова. Забивали Серебренников, Шацьких і Федоров.

Почесний знак МВС України – полковнику Лобановському

Бойовий дух динамівців підняла цікава новина з Міністерства внутрішніх справ – спеціальним наказом міністра Валерію Лобановському було присвоєно найвищу міліцейську відзнаку. Проте робочих турбот у наставника провідної команди країни було так багато, що нагорода лише ненадовго відволікла напередодні старту нового сезону. В нього «Динамо» входило без кількох донедавна провідних гравців – після трагедії з голом словенця Ачімовича Шовковського переслідували травми, зокрема – розрив сухожилля. На тренуванні зазнав ушкодження Косовський. Поруч у лазареті опинилися Кардаш із Коноваловим. Лише індивідуальні заняття, легкі пробіжки, проводив Каладзе. Пізніше «вилетів» і Гусин.

Так що 12 липня 2000 рокуна «Метеорі» в місті Дніпрі (тодішній Дніпропетровськ) киянам несподівано важко далася гра з господарями. Це пізніше, докоряючи журналістам за приниження українського чемпіонату, Лобановський як приклад сенсації та інтриги наведе переродження «Дніпра» ‒ недавні аутсайдери в цьому сезоні під керівництвом Миколи Федоренка перетворилися в реальних претендентів на медалі. І вже на 8-й хвилині новачок господарів Полтавець перехопив передачу Несмачного на Головка, вирвався на Кернозенка й відкрив рахунок. Хоча вже через півтори хвилини Гусин (найкращий гравець попереднього чемпіонату за версією ПФЛ) забив після скидки Шацьких з кутового, гра гостей виглядала дещо розладнаною і завершилася нічиєю – 1:1.

Підніжка від дніпрян стимулювала «Динамо» ‒ у наступному турі, здобуваючи 200-ту перемогу в чемпіонатах України, кияни розгромили «Таврію» Іщенка (3:0), потім переграли запорізький «Металург» Маркевича (2:1). Але в наступному ж виїзному матчі шокували всіх неочікуваним – саме тоді, 30 липня, на стадіоні «Україна» сталася перша поразка «Динамо» в Вищій лізі з не мінімальним відставанням у рахунку. В дощовий вечір у Львові голи Толочка та Покладка принесли «Карпатам» перемогу над чемпіоном – 2:0. Завершилася 33-матчева безпрограшна серія киян у чемпіонаті України (починалася вона також після поразки від «Карпат»).

Надалі підопічні Лобановського виграли чотири матчі поспіль (особливо запам’яталася перемога 7:3 у Тернополі з покером Деметрадзе), аж поки не настала пора нових невдач. Спершу – невдалий старт у Лізі чемпіонів, куди кияни пройшли, вибивши за двома нічиїми «Црвену Звезду» (0:0 вдома, 1:1 в гостях). Ведучи в рахунку в Ейндховені після раннього голу Шацьких, програли на виїзді (ПСВ – 2:1). Через три дні перетасованим складом вирушили в Суми, де по пенальті вилетіли з Кубка України від аутсайдера першої ліги – місцевого «Спартака». 5 тисяч глядачів зайняли 5 тисяч місць на стадіоні «Авангард» і побачили, як підопічні Козеренка вистояли 120 хвилин (0:0) і по пенальті завдали поразки «Динамо» з Близнюком, Боднаром, Герасименком, Максим’юком, Каладзе, Коноваловим, Яшкіним і ще кількома збірниками. А після цього кияни вирушили в Донецьк. Там «Шахтар» Прокопенка, який восени вперше в історії пробився в груповий етап Ліги чемпіонів, зміг дати справжній бій «Динамо» ‒ на красивий гол Боднара дальнім ударом після перерви відповів Воробей, шикарно виконавши штрафний за фол Головка проти Бєліка. За кількістю ударів (у тому числі в площину воріт) «гірники» того вечора перевершили гостей…

«Ми – не найкраща команда в Європі, як дехто вважає, але ми намагаємося такими стати. Ми створюємо нову команду, й на це потрібен час».

Валерій Лобановський, із післяматчевих бесід із журналістами, осінь 2000 року.

Весна на тяжкі роздуми

Лобановський виявився правим, коли акцентував увагу журналістів на підйомі конкуренції в чемпіонаті України – другий сезон поспіль «Динамо» перебувало під тиском переслідувачів. Кілька разів по ходу сезону «Шахтар» і «Дніпро» виривалися вперед, після нульової нічиєї в гостях у донецького «Металурга» кияни ризикували зимувати не першими, та все ж забезпечили «зимове чемпіонство» перемогою в Кривому Розі над «Кривбасом», який суттєво втратив свої позиції. За рівності очок із «Шахтарем», але при перевазі додаткових показників.

Найгірше ж – вперше після повернення Лобановського «Динамо» «провалилося» в єврокубках. У групі з «МЮ», «Андерлехтом» і ПСВ Ейндховен кияни залишилися останніми з чотирма очками. Хоча шанси пройти в другий груповий етап були, і навіть в останньому турі кияни могли залишити за бортом Ліги чемпіонів «МЮ». На «Олд Траффорд» при мінімальній перевазі господарів прямо перед воротами опинився Деметрадзе, проте пробачив чемпіона світу та Європи Бартеза. «Досі не можу отямитися, як із кількох метрів не влучив у ворота?», ‒ бідкався майбутній гравець «Реал Сосьєдаду».

Команда ж із тяжкими думками йшла на зимову перерву. Не втрачали часу селекціонери «Динамо» ‒ ще в листопаді болгарська та українська преса повідомила про перегляд правого півзахисника «Локомотива» (Софія) та збірної Болгарії Георгі Пеєва. Ще рік тому в складі своєї національної команди він грав проти України, тепер же був придбаний «Динамо». Гравця, дані на якого запрошував також «Мілан», болгари оцінювали в 3 млн. дол., тоді як, за інформацією ЗМІ, підсумковий компроміс виявився 2,2 млн.

18 грудня після майже місячної відпустки динамівці зібралися на Конча-Заспі, запланувавши участь клубного резерву в Кубку Співдружності, а також Меморіалі Макарова. Селекціонери «Динамо» запланували роботу в п’яти країнах – Румунії, Югославії, Болгарії, Ізраїлі та Нігерії, невдовзі надійшли й перші результати.

У полі зору «Динамо» опинився нігерійський форвард Якубу Аєгбені. В свої 18 років він встиг стати найкращим бомбардиром чемпіонатів Нігерії та після короткого виступу в «Хапоелі» (Кфар-Сава) заслужив інтерес ізраїльського гранда ‒ «Маккабі» (Хайфа). В січні Якубу нібито навіть відвідував клубну базу киян, а наставник «Маккабі» Авраам Грант навіть сказав наступне: «Нігерієць має пропозиції від багатьох клубів, але ми з величезною повагою ставимося до тренерського хисту Лобановського, тож «Динамо» ‒ фаворит у боротьбі за Аєгбені».

Зважаючи на стрімкий успіх Агахови в «Шахтарі», було б дуже цікаво глянути на Якубу в «Динамо», проте трансфер гравця, якого на той момент оцінювали в 4 млн. дол., так і не відбувся. В Ізраїлі за кілька років Аєгбені забив у 77 матчах 49 м’ячів і відправився в АПЛ. В Англії пограв за «Портсмут», «Мідлсбро», «Евертон», «Лестер», «Блекберн» і «Редінг». У складі Нігерії забив 21 м’яч, взяв участь у чемпіонаті світу, Олімпіаді та зібрав кілька медалей Кубка націй. Навряд чи Якубу залишився невдоволеним кар’єрою.

А от честь стати першими африканськими легіонерами «Динамо» випала 18-річному захиснику «Маккабі» Харрісону Омоко та 19-річному нападнику «Івуаньянву» Лакі Ідахору. Хлопці вже на представленні вразили журналістів антропометрією – під два метри кожен, а Ідахор тим, що вибрав «Динамо», а не «Спартак», який теж ним цікавився.

Із бухарестського «Динамо» прийшов 20-річний Флорін Чернат, із югославських «Чукаричок» ‒ 22-річний Горан Гавранчич і трішки старший його земляк Зоран Кулич із «Младості». А от форвард «Брашова» Васіле Гіндару обмежився тривалим переглядом, як і низка інших бразильців, грузинів, росіян, яких чутки відправляли в «Динамо». Залишилися вдома й молоді хавбеки збірної Югославії Саша Ілич («Партизан») і Бранко Бошкович («Црвена Звезда»), яких чутки відправляли в Київ. Як і Гонзо Іванов – грізний форвард «Левскі», який пізніше пробував сили в Франції. Сам же Лобановський більшу перспективу вбачав у місцевій молоді – ще раніше ввірвався в першу команду Несмачний, за ним ‒ Лисицький. Очоливши збірну, Лобановський оголосив розширений список кандидатів і постійно підтягував новачків у національну команду. Одного з них пригледів прямо під час спарингів збірної в новенькому манежі Конча-Заспи – і саме Олександр Мелащенко, 22-річний нападник «Ворскли», на той момент став найголовнішим придбанням команди.

Щодо втрат, то головною став Каха Каладзе. Спершу чутки про «Мілан» заперечувалися, потім повідомлялося, що це буде не зараз, але ранній виліт із єврокубків дозволив «россо-нері» забрати грузинського універсала вже під час зимового антракту. За суму більше 17 млн. дол., яку озвучила преса, він долучився до Шевченка. Інші гравці пішли внаслідок малої кількості ігрової практики: «Ростсільмаш» задіяв воротаря Іллю Близнюка та півзахисника Сергія Даценка, «Дніпро» ‒ продовжив захисника Єзерського, орендував півзахисника Романа Максимюка та нападника Сергія Коновалова, яким цікавилися в Китаї та Ізраїлі. Єзерський, Максимюк і Володимир Мазяр із третього складу в підсумку стали дніпрянами на повноправних тривалих контрактах. У «Хапоель» (Тель-Авів) пішов на правах оренди Дмитро Михайленко.

Із усіх новачків «Динамо» найвище цінувалися Флорін Чернат і Георгі Пєєв, яким дісталися компліментарні епітети «нових Калитвинцева та Похлєбаєва». Забігаючи наперед, зазначимо, що свою помітну роль у тодішньому «Динамо» румун і болгарин дійсно відіграли. А от збори пройшли з перемінним успіхом. Перетасованим, але боєздатним складом кияни вперше в історії не вийшли з групи на Кубку Співдружності, залишившись невдоволеними суддівством і якістю штучного покриття, на якому погіршили своє здоров’я дехто з футболістів. Легіонерів у «Динамо» стало 12.

Спільний рекорд «Динамо» та «Шахтаря»

В весняну частину сезону кияни ввійшли без єврокубків. Виграли три матчі поспіль і йшли за своїм графіком (пригадується бенефіс Яшкіна в матчі з «Кривбасом» із голом через себе в падінні), аж поки 7 квітня 2001 року в Київ не завітав «Шахтар».

Підопічні Прокопенка разюче відрізнялися від себе колишніх – вписалися в гру команди африканці (капітан збірної Кот-д’Івуару Ассан Ндьяє, збірники Нігерії Айзек Окоронкво та Джуліус Агахова – майбутні учасники Мундіалю в Японії та Кореї), переживали найкращі часи Воробей, Бєлік, Попов, Вірт. Підтримати «Шахтар» у столицю вирушила ціла кавалькада автобусів. Підрахувати їх було важко – один за одним, в’їжджали в столицю «ікаруси» з гірничого краю. У підсумку на центральний матч НСК «Олімпійський» зібрав 73950 глядачів – ледве не вдвічі перевершивши попередній рекорд (40 тисяч глядачів на матчі «Дніпро» ‒ «Динамо» в 1993-му). Та, що там! На той момент у сезоні 2000/01 в усій Європі Київ дав четвертий показник! Більше «Олд фірм дербі» чи матчу «Боруссія» ‒ «Баварія» в Дортмунді, лише трохи менше рекордів сезону в Бельгії та Італії. Не соромно навіть на фоні 98 тисяч на «Камп Ноу» в матчі «Барса» ‒ «Реал».

Глядачі побачили справжнє шоу, гідне такої відвідуваності. На 17-й хвилині Белькевич забрав м’яч у Глевецкаса й віддав вишукану гольову передачу на Мелащенка. «Шахтар» відповів двома голами за три хвилини невдовзі після відпочинку: Агахова замкнув подачу Зубова, а Ндьяє – Бахарєва. 1:2. І понеслися переможні «кульбіти» від Джуліуса… «Шахтар» виграв у Києві вперше з 1978 року, «Динамо» зазнало першої домашньої поразки за 26 матчів у чемпіонаті України. Цей матч прийнято вважати кінцем гегемонії «Динамо» на внутрішній арені. Хоча, справедливості заради, в тому матчі мали місце дуже суперечливі моменти і навіть відверті суддівські помилки…

Тим не менш, «Динамо» 2001 року – це історія про вольові якості. В наступному турі відвантажили п’ять голів без відповіді в гостях у алчевської «Сталі», за тим ‒ шість «Ниві» в домашньому матчі, далі – п’ять в дербі з ЦСКА. Загалом п’ять перемог поспіль аж до фатальної, як тоді здавалося, домашньої нічиєї з «Карпатами». Гол Вільчинського та натхненна гра воротаря Тлумака зіграли свою роль – «Динамо» забило лише раз (пенальті Черната), для перемоги цього не вистачило.

І знову «чемпіонський» бій із «Дніпром»

Втім, «Шахтар» у цих перегонах теж втрачав очки. Нічиї з «Металістом» і ЦСКА зробили знаменитими воротарів Горяїнова та Реву (вони доросли пізніше до збірної), «Динамо» ж помилок «гірників» не втрачало. В останньому турі треба було обігрувати «Дніпро» ‒ а між тим 20 тисяч глядачів на стадіоні «Динамо» з номінальною місткістю 16863 пережили справжній катарсис. Маючи суттєву перевагу за володінням м’ячем і особливо кількістю ударів, господарі пропустили першими. Співак, якого колись переглядали кияни, «обікрав» Дмитруліна й пробив повз Шовковського. Довелося кидати надзусилля. На 84-й хвилині Несмачний після тонкого пасу Белькевича (14-й асист у сезоні – найкращий показник) сильним ударом пробив у дальній кут, а через хвилину Мелащенко забив переможний м’яч після підіграшу Дмитруліна. Перша в сезоні – і така потрібна в вирішальний момент – вольова перемога! Є дев’яте поспіль «золото»!..

Кінець прекрасної епохи

Це був останній цілісний, повний сезон Валерія Лобановського. Виснажлива робота Метра з постійними виступами на кілька фронтів дала великій футбольній країні нові надії, проте коштувала дуже дорого Валерію Васильовичу, який мобілізував усі сили заради плідної роботи на чолі «Динамо» та збірної України. Менш як через рік він піде з життя – в 63-річному віці, в розквіті тренерського інтелекту. Залишається лише здогадуватися, які задуми були в голові Лобановського, скільком футболістам не вистачило його мудрості, щоб до кінця розкритися в грі, і які ще великі відкриття та перемоги досягнув би наш футбол, будь Лобановський з нами.

Але зараз, через роки, видно, яку вражаючу роботу провів у 1996-2002 роках В.В.Лобановський. Скількох футболістів він вивів на новий рівень майстерності. Як підняв авторитет українського футболу – чемпіонату та збірної зокрема. Безперечно, останній чемпіонський титул Лобановського – також особливий і незабутній, як пізня робота видатного футбольного митця.

«Динамо» (Київ) ‒ чемпіон України 2000/01

Головний тренер: Валерій Лобановський.

Начальник команди: Анатолій Пузач. Тренери: Анатолій Дем’яненко, Олексій Михайличенко, Михайло Михайлов. Адміністратори: Олександр Чубаров, Віктор Кашпур. Лікарі: Володимир Малюта, Віктор Берковський. Масажисти: Павло Швидкий, Валерій Євлантьєв.

30 гравців:

Воротарі: Олександр Шовковський (19 матчів, 9 пропущених), В’ячеслав Кернозенко (5 матчів, 5 пропущених), Ілля Близнюк (2 матчі, 3 пропущених), Тарас Луценко (без матчів).

Захисники: Олександр Головко (25 матчів, 1 гол), Андрій Несмачний (25 матчів, 3 голи), Юрій Дмитрулін (23 матчі), Владислав Ващук (21 матч), Ласло Боднар (19 матчів, 1 гол), Каха Каладзе (8 матчів), Сергій Федоров (7 матчів), Горан Гавранчич (6 матчів, 1 гол).

Півзахисники: Валянцін Бялькевич (23 матчі, 7 голів), Артем Яшкін (23 матчі, 7 голів), Аляксандр Хацкевич (19 матчів, 4 голи), Георгі Пєєв (13 матчів, 1 гол), Флоріан Чернат (13 матчі, 5 голів), Андрій Гусин (9 матчів, 1 голів), Геннадій Мороз (9 матчів, 3 голи), Алєксєй Герасименко (6 матчів), Віталій Лисицький (6 матчів, 2 голи), Дмитро Михайленко (5 матчів), Василь Кардаш (4 матчі), Віталій Косовський (1 матч).

Нападники: Максим Шацьких (14 матчів, 3 гол), Олександр Мелащенко (13 матчів, 8 голів), Георгій Деметрадзе (12 матчів, 8 голів), Владімір Кузьмічов (11 матчів, 2 голи), Сергій Серебренников (7 матчів), Олег Венглинський (1 матч).