Чемпіон: Мілан
Ліга чемпіонів: Інтер, Наполі, Ювентус
Ліга Європи: Лаціо, Рома
Ліга конференцій: Фіорентина
Виліт: Кальярі, Дженоа, Венеція
Промовшн: Лечче, Кремонезе, Монца або Піза
Златан і його команда
«Я тут – щоб повернути Мілан туди, де він повинен бути», – заявив Златан Ібрагімовіч після свого переходу взимку 2020-го. Для більшості це був просто черговий зухвалий коментар. Саме у стилі шведа. Його присутність справді дала команді багато. Результати «россонері» ставали кращими, додалося впевненості та амбіцій. Однак на старті сезону ніхто не сприймав Мілан як серйозного претендента на Скудетто. Шанси Інтера, Ювентуса та навіть Наполі з Аталантою оцінювали вище. І це зрозуміло – пішли два лідери (Доннарумма та Чалханоглу), Златан майже не покидав лазарет, трансферна кампанія була скромною та ще й додалися виступи у Лізі чемпіонів.
Навіть уболівальники Мілана не очікували такого стрибка від своїх улюбленців. Стефано Піолі та Паоло Мальдіні аж до весни боялися визнати, що борються за чемпіонство. «Ніхто не заважає нам мріяти», – такими були коментарі. Лише у березні, після перемог над прямими конкурентами, ми почули чітке: “Так, ми збираємося здобути Скудетто”. Водночас Златан натхненно працював над тим, щоб команда рухалася до мети. Він не дозволяв молоді філонити та був справжнім мотиватором, навіть наставником. Ібра завжди знаходив потрібні слова. Як доказ – його промова після останнього матчу сезону.
Можливо, Мілан не був найкращою командою чемпіонату. Статистичні метрики стверджують, що фінішувати він повинен був лише третім. Однак ця команда має те, що не можна виміряти цифрами. Віру у власні сили. Характер. «Россонері» пройшли дистанцію без явних провалів. У вирішальний момент почали буквально вигризати перемоги. І робили це не наддосвідчені дядьки, а переважно молодь, у якої ще все попереду. Просто факт – у Мілана наймолодший чемпіонський склад, щонайменше відколи у Серії А за перемогу нараховують три очки. Іноді доля дає тобі, але ним ще потрібно скористатися. Мілан зміг. В Італії знову новий чемпіон.
Без ностальгії за Конте та Лукаку
Рік тому вболівальники Інтера так і не змогло насолодитися чемпіонством сповна. Керівництво клубу взяло Скудетто в кредит, і мусило виплачувати борги. Антоніо Конте виявився не готовим працювати в таких умовах і першим покинув клуб. Слідом відбувся продаж найбільших зірок команди. Лукаку та Хакімі поповнили бюджет величезною сумою, але гроші пішли не на трансфери, а на латання дірок.
Прощання вийшло безболісним. Беппе Маротта вкотре продемонстрував, що в Італії йому просто немає рівних. З-під носа Лаціо вихопили Сімоне Індзагі. Тренер вже майже підписав новий контракт з «орлами». Безкоштовно чи за безцінь забрали Джеко та Чалханоглу, орендували Корреа і за скромну суму купили Дюмфріса. Бездоганне влучання за всіма позиціями. Індзагі легко інтегрував новачків у систему Конте, відродив кар’єру Перішіча й давав більше шансів резервістам.
Це все пішло Інтеру на користь. «Нерадзуррі» боролися за титул до останнього матчу. Експерти заслужено називали їх найкращою командою Серії А. Фактично за весь сезон у підопічних Індзагі був лише один спад – у лютому. Саме тоді Інтер програв Скудетто. Не варто всю провину перекладати на бідолашного Іонуца Раду. Зрештою, завершити кампанію з Кубком і Суперкубком Італії навіть дуже непогано.
Класика Спаллетті
Наполі пропустив два розіграші Ліги чемпіонів. Для фінансів клубу це критична ситуація. Водночас Ауреліо Де Лаурентіс не планував витрачати. Фактично єдиний трансфер за гроші – це викуп Маттео Політано, який минулий сезон провів на стадіо Марадона в оренді. За такою ж формулою прийшов Андре Замбо Ангісса і відразу став одним із лідерів. Його контракт також викуплять.
Оцінюючи сезон Наполі дуже важко абстрагуватися від очікувань. Восени партенопейці захопили лідерство і цілком демонстрували чемпіонський темп. Однак підтримувати такий графік з обмеженими ресурсами не під силу навіть Лучано Спаллетті. Цей фахівець завжди дає кращий результат, ніж його попередники. Проте цього разу запасу міцності вистачило лише до січня. Кілька провалів позбавили команду можливості нав’язати боротьбу за перше місце.
Ключовими моментами варто назвати травму Віктора Осімхена та хандру Лоренцо Інсіньє. Капітан не зміг виторгувати новий контракт і покине Наполі. Зі своїх 11 голів, 8 забив з пенальті. Тепер на переможця Євро-2020 чекає МЛС, на клуб із Неаполя – кадрова революція перед Лігою чемпіонів, де вони не грали вже два сезони.
Несподіванка для Аллегрі
Для Ювентуса сезон без Скудетто – це провал. Андреа Пірло очікувано втратив роботу, але наступником для Маестро клуб здивував. У Віново повернувся Массіміліано Аллегрі, який два роки ніде не працював. Юве моментально записали у фаворити. Щоправда, забули врахувати той факт, що за цей час Серія А змінилася. Схоже, Макс теж виявився до цього неготовим. Майже всі команди навчилися атакувати й улюблена тактика фахівця забити один гол і відоборонятися – більше не працює.
Півсезону туринці не потрапляли навіть у топ-4. В Лізі чемпіонів вже звично вилетіли в ⅛ фіналу, програли Інтеру Кубок та Суперкубок Італії. Ювентус постарів, травма К’єзи позбавила команду креативу, Аллегрі просто не знає, як будувати гру навколо креативних гравців. Трохи врятували провали конкурентів та вміння дотискати середнячків – Юве не здобув жодної перемоги в матчах проти команд із топ-4. Далі чергові незрозумілі реформи. Ювентус не підписує контракт з Дибалою (28 років), заявляючи про курс на омолодження. Натомість в Турині мають опинитися Ді Марія (34) та Погба (29). Словом, нічого нового. Розвивати таланти – це не про Аллегрі.
Хто у Римі господар?
Столиця Італії – це провінція, якщо ми говоримо про кальчо. Уболівальники тамтешніх грандів, звісно, не погодяться. Тим паче минулого літа боси клубів зробили важливі кроки, щоб це спростувати. Команди очолили наставники, які зовсім недавно ще працювали на найвищому рівні. Жозе Моурінью приїхав у Рому з великими амбіціями, а Мауріціо Саррі в Лаціо мав відновити свою репутацію.
Італійцю було складніше. Він очолив команду, яка зовсім не відповідала його тренерському стилю. Та ще й керівництво майже не допомагало. Мізерні 13 млн євро на трансфери – як тут боротися за високі місця? Однак Саррі зміг. Лаціо фінішував п’ятим, на одне очко випередивши галасливих сусідів. До речі, в дербі кожна команда здобула по одній перемозі.
Жозе Моурінью останній місяць говорить виключно про важливість виграти Лігу конференцій. Трофей може врятувати провальний сезон. Цьогоріч «вовки» набрали лише на одне очко більше, ніж торік з Паулу Фонсекою. Але в екс-наставника Шахтаря не було понад 100 млн на трансфери. Найкраще цю кампанію Роми описує фраза легендарного Пауло Ді Каніо: «Моуріньо з такою зарплатою має боротися за Скудетто. Думаю, клуб просив його хоча б потрапити до Ліги чемпіонів. Рома забила навіть менше, ніж Удінезе. Зі 126 мільйонами витрат я чекаю більшого».
Падіння «богині»
Аталанта продуктивно попрацювала на трансферному ринку. Усім лідерам знайшли заміни. Нарешті купили хорошого голкіпера. Від бергамасків чекали боротьби за чемпіонство на фоні проблем грандів. Вийшло абсолютно навпаки. Команда вперше під керівництвом Джан П’єро Гасперіні не змогла кваліфікуватися у єврокубки.
Восени Аталанта йшла непогано, тримаючись поблизу Інтера та Мілана. Розмов про Скудетто вже не було, але й натяків на провал – також. Усе зламалося після поразки від Роми (1:4) на своєму полі у 18-му турі. До цього матчу бергамаски поступилися лише двічі, після нього – 8 разів. Механізми, які роками налаштовував Гасперіні, перестали працювати. Лідери (Сапата, Хатебур, Госенс) страждали від травм, а якісно замінити їх ніхто не зміг. Про відставку тренера наразі не йдеться. Він справді заслуговує на шанс все виправити.
Філософський клуб
У середині турнірної таблиці Серії А сформувалася когорта команд, за якими цікаво стежити. Передусім через оригінальні ідеї їхніх наставників. Найуспішніший представник – Фіорентина. Вінченцо Італьяно ставить сучасний атакувальний футбол і не дивиться на суперника. Втрата Влаховіча посеред сезону дещо зіпсувала картинку, адже «фіалки» цілком могли претендувати на Лігу Європи. Довелося задовольнитися Лігою конференцій. Це теж неабияке досягнення для команди, яка не була в єврокубках уже 7 років.
Влітку Іван Юріч перебрався в Торіно, а Верону очолив Еусебіо Ді Франческо. На щастя, боси «мастифів» швидко схаменулися і покликали Ігора Тудора. Він повернувся до налаштувань попереднього наставника, трішки їх вдосконалив і привів Верону до фінішу дев’ятою (торік було 10-те місце). Тим часом Юріч вже навчив Торіно агресивно пресингувати. «Бики» відбирали очки в Інтера, Мілана, Аталанти, Роми і Лаціо. Звісно, жодних проблем зі збереженням місця в еліті не було.
Також у прогресивному стилі працюють Алессіо Діонізі та Ауреліо Андреаццолі. Першому не вдалося втримати Сассуоло на тому рівні, куди команду вивів Роберто Де Дзербі, але ж і грати довелося без Локателлі, Марлона, Капуто і Бога. Натомість знову засяяв Берарді, а Траоре став відкриттям. Емполі взагалі записували в аутсайдери, але новачок Серії А комфортно фінішував 14-м. Тосканці не можуть похизуватися зірками у складі. Беруть своє завдяки злагодженій командній роботі. На жаль, благодійний матч проти збірної України провели відверто «лівим» складом.
Диво Салерно, Венеції – до побачення
З усіх, команд, які вилетіли в Серію Б, нам бракуватиме лише Венеції. Це єдиний новачок минулого сезону, який не зміг закріпитися в еліті. Власники відразу казали, що не будуть витрачати шалені гроші, лише щоб залишитися. Здавалося, і без цього все спрацює. Однак взимку конкуренти грамотно попрацювали на ринку, а Венеція підписала Нані. Провал… Хто ж тепер буде нас радувати вишуканими комплектами форми та неординарними презентаціями?
Кальярі нарешті отримав те, до чого йшов останні кілька років. Ставка на збитих льотчиків та оренди, непотрібних топ-клубам виконавців, не може рятувати постійно. Навіть Вальтер Маццарі не впорався. Такий же безлад у Дженоа. Навіть зміна власників нічого не змінила. Тепер у «грифонів» буде щонайменше сезон, щоб переосмислити, яким шляхом потрібно рухатися.
На Апеннінах, схоже, з’явився свій Сем Еллардайс. Давіде Нікола вже кілька років рятує від вильоту безнадійних аутсайдерів. У його резюме Кротоне, Торіно, Дженоа і тепер Салернітана. «Коли я очолив команду, президент сказав мені, що у нас лише 7% шансів врятуватися», – зізнався Нікола. До цього Салернітана набрала 13 очок у 23 матчах. Далі було 18 пунктів за 15 турів. Давіде оригінально мотивує себе і футболістів. У випадку успішного порятунку Кротоне він обіцяв проїхати на велосипеді через всю Італію (1300 кілометрів), тепер дав обітницю пройти 300 км від Салерно до Рима. Сподіваємося, його мрія про аудієнцію в Папи Римського нарешті здійсниться.
Український слід
Цьогоріч у Серії А ми мали безпрецедентне представництво. Формально аж чотири українці засвітилися на Апеннінах. Про Владислава Супрягу ми говорити не будемо. Його агенти молодці – нарешті змогли влаштувати перехід. Однак лише одна поява на полі, 24 зіграні хвилини і бажання Сампдорії достроково припинити співпрацю. Це – провал.
Дуже велика спокуса таким же словом описати каденцію Андрія Шевченка в Дженоа. Екс-наставник збірної України вибрав дуже сумнівне місце для старту клубної кар’єри. Керівництво «грифонів» обіцяло всеохопну підтримку, але вже через два місяці цинічно звільнило. Так, результати за цей час були поганими. Але варто розуміти контекст. Дженоа належало зіграти майже з усіма лідерами (за виключенням Інтера та Наполі). Коли календар став простішим, команду довірили другу спортивного директора клубу. Однак Александер Блессін теж не зміг втримати команду в еліті, хоча отримав необхідні трансфери і сприятливий календар. Пізніше стало відомо, що Шевченко погодився очолити Дженоа, бо клуб планував призначити спортивним директором Вальтера Сабатіні. Цього не відбулося. Фахівець опинився у Салернітані, яка й випередила «грифонів» у боротьбі за виживання.
Особистий сезон Руслана Маліновського дуже схожий на виступи його команди. Нестабільність – це слово пасує ідеально. Торік українець був найкращим асистентом Серії А та потрапив у символічну збірну, але догравав на уколах. Лише після Євро-2020 Маліновський нарешті зробив необхідну операцію. Відповідно довелося пропустити передсезонну підготовку. Руслан набирав форму вже через матчі. Потім ще й підхопив коронавірус. Коли ж Маліновський таки грав, то лише час від часу нагадував себе зразка минулого сезону. Підсумкові 6 голів і 5 результативних передач – дуже хороший показник на фоні решти гравців Аталанти, але Руслан може більше.
Цей сезон мав стати переламним для Віктора Коваленка. Ще минулої весни стало очевидно, що в Аталанті йому місця немає. Оренда в Спецію виглядала ідеальним варіантом. Схожий ігровий стиль і бажання тренера працювати з українцем. Тьягу Мотта справді довіряв вихованцю Шахтаря на старті сезону. Свої перші 11 матчів Віктор починав виключно у стартовому складі, але сяяв епізодами. Організував перемогу над Салернітаною (гол+асист), віддав результативні паси на переможні голи проти Торіно та Мілана. Це й усе. Після Нового року наш земляк остаточно став гравцем ротації, іноді отримував зовсім крихти ігрового часу. Що далі – дуже складне питання. Сумнівно, що з такою грою Коваленко може розраховувати на боротьбу за місце в складі Аталанти. Чергова оренда не стане сюрпризом.
Топ-3 персони
Паоло Мальдіні. Легендарний капітан «россонері» тривалий час залишався в тіні. Мальдіні постійно підкреслював, що працювати буде лише у Мілані, але виключно на своїх умовах. Паоло не хотів бути просто іменем у структурі рідного клубу. Йому потрібні були реальні важелі впливу, реальна відповідальність. Не один рік власники спекулювали на поверненні легенди. Це робив навіть Берлусконі, але справді реалізувати задум змогли лише американці з хедж-фонду Elliott Management. Спочатку італієць допомагав Леонардо, а через рік став відповідальним за спортивну складову.
Мальдіні разом з Ріккі Массарою взявся перебудовувати Мілан. Китайські власники залишили у спадок непідйомні контракти та відвертих пасажирів у команді. Паоло кардинально змінив вектор. Тепер ставку робили на молодих гравців, здатних з часом вийти на топ-рівень. Так у команді з’явилися Тео, Леау, Калюлю. Водночас Мальдіні легко відпускав токсичних зірок, забаганки яких могли б зіпсувати атмосферу в роздягальні. Зараз Мілан – група однодумців, готових битися на футбольному полі один за одного і за цей клуб. Відтак, внесок менеджменту в чемпіонський титул просто неможливо ігнорувати.
Стефано Піолі. Для 56-річного фахівця це перший тренерський трофей за майже 20 років кар’єри. Він настільки не вміє бути переможцем, що його чемпіонську медаль вкрали прямо з шиї ще на церемонії нагородження. На щастя, керівництво Ліги оперативно пообіцяло виправити цю несправедливість. Тим паче Піолі справді заслужив. Він зумів змінити думку уболівальників, які скептично ставилися до його призначення. Тепер тіфозі Мілана на кожному матчі співають про свого аленатторе «Pioli’s on fire» на мотив легендарного хіта «Freed From Desire». Ба більше, навіть гравцям прийшовся до душі цей заряд.
Піолі називали надто м’яким тренером, який більше старається стати товаришем для своїх футболістів, ніж витиснути з них максимум. Так, Стефано першочергово розвиває таланти, а не команду. Однак не можна називати його профаном у тактиці. Його Мілан був зразком тактичної гнучкості. Наставник готував окремий план під кожного суперника, що принесло перемогу не в одному матчі. Піолі зумів побудувати гру так, щоб кожен футболіст міг давати максимум користі. Наслідком стало не лише чемпіонство (це швидше, бонус). Мілан зумів перервати негативні серії проти принципових суперників (Інтера, Ювентуса, Наполі, Атланти), які подекуди затягнулися ледь не на десятиліття. Піолі справді заслужено став найкращим тренером сезону в Серії А.
Жозе Моурінью. Відразу домовимося, що спортивні результати ми перемістимо на задній план. З цієї точки зору Рома не досягла помітного прогресу. Зараз Моурінью прикривається фіналом Ліги конференцій. Але будьмо відвертими, торік Паулу Фонсека досяг навіть більшого. «Вовки» набрали лише на одне очко менше, але забили на 9 голів більше і грали у півфіналі Ліги Європи. Команда Фонсеки вибивала з єврокубків Шахтар, Аякс та Манчестер Юнайтед, а не Вітесс і Буде-Глімт. І це без 127 мільйонів євро на трансфери.
Ключова різниця між двома португальцями в тому, що Моурінью привіз у Рим шоу. Тепер про «джалороссі» говорять на рівні з грандами північної частини Італії. Жозе зробив зірку з Таммі Абарахама. Але годі, за гравця віддали 40 мільйонів євро. 17 голів за сезон – не такий уже подвиг для подібного цінника. Моурінью варто віддати належне, адже він почав змінювати ментальність Роми. Боси не шкодують грошей, уболівальники чекають на відродження колишньої слави. Навіть Франческо Тотті знову ходить на Стадіо Олімпіко. Ефект «Особливого» в дії, але вже у наступному сезоні доведеться покращити результати. Ліги конференцій буде замало.
Гол сезону
Претендентів було ой як багато. Досі у всіх на вустах соло Тео Ернандеса проти Аталанти. Кілька блискучих голів забив Лоренцо Пеллегріні. Однак ми відзначимо шедевральний постріл Руслана Маліновського, який вже традиційно змусив страждати уболівальників Ювентуса.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
