Найкращі матчі України за останні 10 років. Частина перша: з Блохіним та Фоменком

Чому саме десятиліття? На мій погляд, сучасний стиль та почерк нашої національної збірної поступово визрів і сформувався якраз у цих часових рамках – починаючи з Євро-2012. Тому пропоную вважати цей період найновішою історією збірної України.

Щодо вибору матчів, то:

• По-перше, слід пам'ятати про те, що його зроблено виключно на основі особистої думки автора – одного з уболівальників команди.
• По-друге, головним критерієм тут є важливість результату на даний момент часу. Про якість гри у кожному поєдинку буде сказано окремо.
• По-третє, я свідомо відмовився від розташування матчів за принципом хіт-параду – з визначенням місць та виявленням найкращих із найкращих. Вони змінюватимуть один одного тут строго в хронологічному порядку.

Символічно, що таких ігор знайдено мною одинадцять. За кількістю гравців у складі команди на полі. Пропоную ще раз спробувати пережити ці відчуття: наведені нижче коментарі були зроблені автором на ранок або відразу після закінчення гри.

Поїхали!

Україна – Швеція 2:1 (Євро. 11 червня 2012 року)

Це був найкращий матч Шевченка за збірну у його кар'єрі. І, мабуть, найкращий матч тренера Блохіна. А також найвагоміша перемога в історії збірної України на той момент. Не з точки зору якості гри та важливості результату. З погляду сили суперника та рівня змагання. Хоча гра мені теж сподобалася.

Щоправда, перші півтайму пішли на розвідку та розгойдування. Зате потім пішло за наростаючою. Суперники відповідали ударом на удар, і лише останні хвилини зустрічі українці зосередилися на збереженні переможного рахунку. За що мало не були справедливо покарані. Але Бог не видасть – кнур не з'їсть. Той, що напередодні поставив на шведів.

Перемога стала ще й вольовою. Пропустивши гол невдовзі після перерви, вже за десять хвилин ми вели в рахунку. Реалізуй Швеція хоча б один із створених нею після трьох гольових моментів, ніхто, крім фанатів України, не сумнівався б у закономірності нічийного результату. Але нам цього вечора ще й щастило.

Симпатичну гру продемонстрували обидві команди. І сповна показали свої козирі обидва харизматичні лідери, два майстри – Ібрагімович та Шевченко.

На рахунку Златана штанга, гол у дотик (якщо не привиділося, шведою), потужний постріл, який, однак, не поранив Пятова, і естетична робота, що виразилася у «вуличці», прокладеній на пару з Ельмандером – потенційний гол, якого ми щасливо уникли завдяки промаху останнього.

Андрій ні багато, ні мало зробив результат своїм повітряним дублем протягом семи хвилин. Спочатку «продавивши» захисника на другому поверсі, а потім - з-під носа у того самого Ібрагімича відправивши м'яч у вузеньку щілину, впритул зі стійкою.

Хто там крутився з приводу гольфістів у збірній? А не поспішайте ви ховати його, а в нього ще на Євро є справи! Як співав незабутній Висоцький: «Дамы, господа! Я восхищен и смят!» «Смят», бо теж сумнівався у Шеві. Не так голосно, не так явно, не так образливо, як це багато хто робив. Але, каюся, в таке не вірив. Встаю та знімаю капелюх.

Польща – Україна 1:3 (Відбір до ЧС. 22 березня 2013 року)

Однозначним фаворитом матчу багатьом уявлялася Польща. І причин цьому вистачало. Проте команда Фоменка зуміла перевернути з ніг на голову. Причому, з перших хвилин гри.

Чи можна було очікувати такої видовищної гри цього вечора у Варшаві? Мабуть, мої очікування перевершили. І насамперед завдяки Україні.

Близько півтора десятка гольових моментів благополучно розподілилися між командами десь порівну. І наші шанси, треба сказати, виглядали, в масі своїй, гостріші та небезпечніші. До того ж кожен другий з них завершився голом. Точніше, всі три епізоди в першому таймі.

Ці чудеса реалізації вирішили багато. Цікаво, що блиснули подібною ефективністю саме ті гравці, що не можуть похвалитися нею навесні у своїх клубах.

З середини другого тайму поляки, як на мене, вже виглядали приречено. Єдиний гольовий шанс у цьому відрізку матчу Левандовський втратив аж на 90-й хвилині. При тому що забивати господарям поля потрібно було двічі.

Як назвати несправедливою перемогу команди, яка приголомшила суперника подвійним нокдауном вже у перші сім хвилин; потім, протягом півгодини стійко тримала удар, пропустивши правий бічний лише одного разу; а перед самим гонгом на перерву знову провела результативну атаку?

А надалі, вибачте мені за ці аналогії з іншим видом спорту, їй вдалося тримати суперника на відстані. Чиста перемога за очками, якщо можна так висловитись.

Гра була багата на особи. Я б насамперед виділив Гусєва. За винятком сольного номеру Ярмоленка, що завершився першим голом, він взяв участь у всіх ключових атакуючих заходах збірної України.

Взагалі, сподобалася наша група атаки, включаючи Ярмоленка та Зозулю. Найкращим голом, як на мій смак, став останній, у якому брали участь усі троє. Особливо ефектними були пас Ярмоленка головою назад у стрибку та удар Зозулі зльоту в падінні.

Не можна виділити Пятова з його п'ятьма сейвами. У поляків, незважаючи на їхнє домашнє фіаско, запам'яталися-таки Левандовський та Блащиковський. І в тому, що вони не стали героями дня, заслуга Пятова, Федецького та компанії.

Чорногорія – Україна 0:4 (Відбір до ЧС. 7 червня 2013 року)

Давайте усвідомимо одразу й міцно: ми з Вами дивилися історичний матч збірної України. Можливо, найкращий у її історії. Хоч би як закінчився для неї цей відбір. Такі ігри осідають у пам'яті вболівальника назавжди і пробуджують у ньому почуття гордості за свою команду.

З огляду на ступінь значущості результату матч вийшов феєрично видовищним. А хто з нас міг розраховувати на це до 20 хвилин? Після чого – півтора десятки дорослих загроз воротам, отримайте та розпишіться! Другий тайм взагалі пролетів на одному подиху, наче чарівна казка.

Звичайно, все вирішив другий гол. Але Коноплянка забив його лише на 77-й хвилині. Вже через дві хвилини в меншості залишилися чорногорці. Потім стався їх останній гольовий шанс після розіграшу кутового, а в решту часу були контрольні постріли Федецького і Безуса. Й позгинали вороженьки, як роса на сонці.

Україна, крім голів, може записати собі в актив два дальні удари Коноплянки та штангу Ярмоленка. На рахунку Чорногорії шість промахів із вигідних положень, а також я врахував би сейв Пятова, який при 0:0 узяв м'яч у ближньому кутку після удару Вучініча. Такі теж заходять, будьте певні.

З іншого боку, виходить, з погляду реалізації та виконавської майстерності, ми перевершили їх вщент. Отже, команда Фоменка продемонструвала вищий клас і виграла закономірно.

Однозначно пощастило із травмою Йоветіча – ключового гравця суперників, який пішов із поля ще до перерви. Можна згадати і про те, що склад Чорногорії був наполовину оновлений порівняно з київським матчем. Проте проблеми індіанців шерифа не хвилюють. Йому і свого головного болю було достатньо.

Якщо абстрагуватися від симпатій уболівальників, то найбільш яскравою особистістю на полі був Вучініч. Він взяв участь у всіх потенційно гольових моментах своєї команди, за винятком першого та останнього. Був справжнім лідером.

У нас лідером, на мою думку, виглядав Ярмоленко, який взяв участь у трьох гольових атаках. Помітним був Коноплянка. Особливо виділив би ефективну гру Гармаша та вдалий дебют Едмара у «старті». Напевно, несправедливо було б не згадати у цьому списку Ротаня.

Більше за інших сподобався перший, психологічно найважливіший гол. Гармаш майстерно використав можливість, що випала йому, акуратно поклавши м'яч між воротаря і захисника, з кута воротарського, під дальню штангу.

Порівняно з ним, Коноплянці потрібно було лише не схибити з забійної позиції. У Федецького вийшло ефектно, але експерти хором піднімуть нас на сміх, якщо заїкнутись про те, що він зряче бив по воротах. А Безус уже гарцював на тлі господарів поля, що опустили руки. Так би мовити, танець на трупі.

Україна – Франція 2:0 (Плей-офф відбору до ЧС. 15 листопада 2013 року)

У день матчу зателефонував старий друг, з яким бачимося раз на п'ятирічку, і запропонував подивитися футбол разом у спортивному кафе.

Як видовище, матч виправдав очікування стовідсотково. У тому сенсі, що по-справжньому гольових епізодів було разів, два, й усе. По-дорослому, крім голів, можна згадати лише сейв Пятова після удару Насрі, вже за 1:0.

Однак усе це я зрозумів вже після корекції - перегляду повторів камери. Чарівна сила розкоші людського спілкування, помножена на 10 енергетикою загального єднання перед екраном, і помножена на алкоголь, робила значущим будь-який напівмомент, будь-яку потенційну можливість. У грі, де кожен випад був на вагу золота, та в атмосфері, де його напружено-дружно, в нетерпінні чекали десятки людей, навіть розминка воротаря від Ярмоленка сприймалася як щось.

Словом, щиро вважаючи, що ми повинні були забивати вже, як мінімум, двічі, у перерві я зі знанням справи розпрягав про ту саму закономірність, згідно з якою ми заслужимо гол у наступній аналогічній атаці. Але «заслужимо» не обов'язково означає: «заб'ємо».

І що Ви собі думаєте? Вони таки забили, і саме наступного разу. Який, по-хорошому, насправді став першим.

Грати залишалося з півгодини. Насрі свій шанс упустив через чотири хвилини після гола Зозулі. Потім були лише півмоменти у Сіссоко та Кошельни. Точку в матчі поставив Ярмоленко, який воістину тавтологічно пробив Льоріса з «точки». Результат гри сумніву не підлягав.

Заради справедливості, за кількістю явних гольових моментів, на забитий м'яч не награв жоден із суперників. Інша річ, що команда Фоменка ефективно використала обидві свої можливості. Ви мені тільки зараз голову не морочте: що ми їх явно переграли, що вони нас злякалися, і таке інше. Головне, у чому Україна перевершила Францію – це настрій. Плюс реалізація. Решта – лірика для тих, кому хочеться вразитись.

Так, міг би бути і третій гол на куражі. Під завісу. Коли, здавалося, вся країна помчала в цю перспективну контру. Зокрема, мій друг – миттю він разом зі стільцем проскакав у самий центр зали. На жаль, це була навіть не напів – недомомент. У стенограмі матчу Ви прочитаєте скупе: «Наші рвонули в контратаку «3 в 1» - Безус надто слабко віддав пас».

Коротше, за гольовими моментами ми перевершили їх на один пенальті. Хтось вважає його беззаперечним, але тільки не я. Зозуля, звичайно, каскадер ще той, але особисто мені досить було поспостерігати в повторі за коліном Кошельни, і всі запитання відпали.

Команда Фоменка блискуче підтвердила той, на мою думку, незаперечний факт, що вона є найперспективнішою збірною України за всю її історію. За яку хочеться вболівати не лише тому, що ти живеш у цій країні. А ще й тому, що вона вболівати за себе змушує своєю грою.

Герой матчу забив перший м'яч і заробив для нас право на другий. Повинен сказати, що Зозуля, як до нього не стався, уособлює типово український футбол. Кому не подобається гра Зозулі, той не в захваті від характерних рис нашого національного футболу. Особисто мені, до речі, більше до вподоби Девіч, Коноплянка та Ярмоленко. Але щоб не віддати належне нашому головному здобувачу цього історичного вечора, треба бути, мабуть, не сповна розуму.

Я сказав би, що французи пролетіли над гніздом Зозулі. У всіх сенсах цього слова.

Україна – Словенія 2:0 (Плей-офф відбору до Євро. 14 листопада 2015 року)

Зустріч у Львові була цілком глядабельною. Багатшим на моменти став перший тайм. На наше повне задоволення, інтрига була вичерпана задовго до фінального свистка. В даному випадку, я говорю про результат конкретного матчу, а не всієї двоматчевої дуелі. Після голe Селезньова на 54-й хвилині сумнівів у перемозі України вже не було: обидва реально гольові шанси Словенії мали місце ще в першому таймі, незабаром після першого пропущеного нею м'яча.

Гра завершилася цілком закономірно: Україна, за моїми підрахунками, «награла» рівно на два голи, а Словенія не заслужила й одного.

Фортуна криво усміхалася з обох боків. На 29-й хвилині, при 1:0 нам дико фартануло, коли Новакович елементарно не зумів прийняти м'яч, перебуваючи в забійній позиції. А на 69-й – стійка воріт допомогла словенцям уникнути розгрому та фактичного фіаско у плей-офф вже після першого матчу. Вважатимемо, що квити.

Втішно, що, з чистою совістю, можу назвати найяскравішою особистістю всіх чотирьох матчів плей-офф Андрія Ярмоленка – учасника трьох гольових епізодів, включаючи два результативні. А забитий ним перший гол назвав би найкращим у всіх іграх цієї стадії. І патріотизм тут абсолютно ні при чому. Суто глядацькі уподобання у грі.

Це були найкращі матчі України за останні 10 років (частина перша). Закінчення слідує…

Присвячую цей матеріал одному зі своїх читачів – тому самому другу, з яким дивився матч у кафе. З того часу я його більше не бачив. Олег Чустрак був одним із двох громадян України, які летіли фатальним рейсом «Боїнга», який пропав 8 березня 2014 року...

Ігор Юрич