Після поразки 0:2 від Мексики у таборі французів почалися великі розбірки.
Тренер Раймон Доменек вказав ветеранам збірної на помилки, а у відповідь почув від Ніколя Анелька: «Та пішов ти нахрін, сучий ти син».
Наступного ранку тренер заборонив форварду «Челсі» розминатися, але команда стала на бік футболіста і влаштувала бунт в автобусі. Присутні журналісти сиділи з розкритими ротами, поки Доменек просив гравців вийти на заняття.
Хорошого нічого, звісно, не вийшло - фінальний матч проти Південної Африки Франція програла (1:2), посівши останнє місце в групі.
Найсна – містечко, де базувалися Триколірні – назавжди увійшло до лексикону французьких уболівальників. Анелька, Евра, Рібері та Тулалана викинули зі збірної негайно; за ними вигнали й Доменека. Коли він повернувся додому, трирічний син зустрів його запитанням: «Тату, а тебе не заберуть у в'язницю?»
Ну, а капітан Ірландії Шей Гівен сказав те, що крутилося на язику в багатьох:
«Я не впевнений у існуванні карми, але деякі люди стверджують, що вона є і завжди наздоганяє. Можливо, це вона й була».
***
Правда, у тому, що Франції було не місце на ЧС-2010.
Друга позиція у легкій групі – початок кошмару. Головне трапилося вже в стиках проти Ірландії, де в ті роки бал правили немолоді Роббі Кін, Дем'єн Дафф, Річард Данн і Гівен. За талантом зелені навіть близько не стояли з Францією, але вони були командою - те, чого Раймон Доменек не забезпечив.
Перший матч у Дубліні завершився мінімальною перемогою «Ле Бле», але й одні й інші знали, що це не кінець.
«Ми втратили багато енергії в Ірландії. То була гра з дуже високою інтенсивністю. Можливо, ми заплатили ціну за ці зусилля під час матчу-відповіді в Сен-Дені», - розмірковує Алу Діарра.
У 2009-му вони з однофамільцем Лассана формували кулак в опорній зоні Франції. Поряд з позиції «десятки» вів гру Йоан Гуркюфф. Чи треба нагадувати, як у результаті склалися їхні кар'єри?
Інша справа Роббі Кін - навіть під кінець у Лос-Анджелесі він грав сильно, а у матчі-відповіді на «Стад де Франс» і поготів феєрив, зрівнявши рахунок за сумою двох матчів.
«Я пам'ятаю, як ми обмінювався поглядами із партнерами. Ми знали, що це не наш день, і нам треба пережити його. Ми щосили намагалися впоратися з їх інтенсивністю і не могли стати на ноги. З кожною хвилиною зростав тиск. Ірландія контролювала ситуацію, мала перевагу», - через 10 років уже постарілий Алу Діарра розповідав усе відверто.
Так, Франція не грала, а терпіла в очікуванні серії пенальті – це було очевидно. Ірландія ж видавала один із найкращих своїх матчів за багато років.
Ну, а потім сталося ЦЕ.
***
Кевін Кілбейн бачив усе з ідеального ракурсу.
Бачив, як Анрі впіймав м'яч рукою, як скидав собі на ногу, як подавав на голову Галласу – коротше, все.
«Я одразу зрозумів. Того вечора я грав лівого захисника, тому був майже на лінії м'яча. Насамперед я подивився назад, бо знав – лайнсмен на дальньому кінці поля, і в нього гарний огляд. Але він стояв і, вочевидь, не збирався нічого робити».
Пізніше виявиться, що в момент передачі на Анрі Себастьян Скіллачі був в активному офсайді - і це теж пройшло повз увагу бокового арбітра.
Бригада шведа Мартіна Ханссона, яка обслуговувала матч, поплатилася за те, що сталося, своїми кар'єрами, але Кілбейну що до цього?
«Повертаючись до роздягальні, я відчував, що лють наростає. То була основна емоція. Думаю, вона була навіть не до Анрі. Особисто мене більше розлютив рефері - він поставився до мене зарозуміло і зухвало, тричі заявивши, що має рацію на всі 100%».
Ханссон – нині затятий захисник системи VAR – все підтверджує. Оцінити масштаби свого ляпу він зміг лише у суддівській кімнаті:
«До виходу з поля я справді думав, що це була одна з найкращих ігор у моїй кар'єрі. Не так часто, будучи суддею, ти чекаєш на додатковий час, але тоді я відчував саме це. Мені здавалося, що я провів ідеальну гру».
Підсумком «ідеальної гри» для нього стало завершення міжнародної кар'єри, численні погрози в соцмережах; переїзд у новий будинок під чужим прізвищем задля безпеки двох синів, яким було 9 та 11 років. Листи на кшталт «ми вас знайдемо» з'являлися в поштовій скриньці майже щодня.
І ні, Ханссон досі не пробачив за них Тьєррі Анрі.
***
Не допомогло й те, що Анрі отримував такі самі. За порадою поліції він змінив доньці школу і найняв охоронця. Листів приходило надто багато.
Тіті наполягав, що ірландці перегинають палицю. Одразу після матчу він присів поряд із Річардом Данном і зізнався, що зіграв рукою – чого їм ще треба?
«Він говорив Данні, що це було інстинктивно і що він не хотів такої розв'язки. Я думаю, це було повідомлення, яке він хотів передати всім нам, але хоча ми його почули, ми все одно не могли його по-справжньому відчути, поки не переглянули відео».
Воно вбило останні сумніви. Так, Анрі міг інстинктивно потягнутися рукою за м'ячем, який покидав поле, але далі була подача на Галласа - її на рефлекси точно не спишеш.
Наступного ранку газети в Ірландії вийшли з такими заголовками, ніби вся європейська політкоректність випарувалася. Одна тільки «Рука жаби» від The Irish Sun чого варта!
Навіть друг і колишній одноклубник Тьєррі по «Арсеналу» Лі Діксон визнав очевидне:
«Він у дуже складній ситуації, але він сам поставив себе у неї, тому давайте не будемо його надто жаліти».
Втім, а хто жалів? Хіба що свої, яким Анрі продовжував згодовувати байки про інстинкт – мовляв, не може пояснити, чому так зробив, анітрохи цим не пишається, але навіщо ображати?
«Коли Мессі рукою забиває «Еспаньйолу», люди кажуть: «Який геній, тепер він ближче, до Марадони, ніж будь-коли». Але коли це зробив я, реакція така, наче я когось убив».
***
Відмазка слабка, але це свої - вони прийняли.
У Франції улюбленцям взагалі пробачають все. Як справедливо зазначив Еммануель Петі, Зінедіна Зідана вилучали 14 разів, і деякі його фоли тягнули б на кримінальні справи, якби вони сталися за межами поля, але в результаті він все одно залишився народним героєм.
З Анрі, в принципі, те саме - навіть незважаючи на Найсну та інші жахи збірної кінця нульових.
Ірландія обурювалася, вимагала перегравання, але натомість отримала лише... 5 млн євро. Плата від ФІФА за мовчання.
Правда про неї з'ясувалася, коли банду Блаттера та його самого підчепили на гачок американські прокурори. Виявилося, що у 2010 році ФІФА оформила для ірландської федерації (FAI) кредит нібито на будівництво стадіону «Авіва» у Дубліні. Гроші треба було повернути лише за умови успішного проходження Ірландією відбору на ЧС-2014, чого не сталося.
В офіційних бухгалтерських звітах ФІФА та FAI гроші не проходили, та й взагалі історія пахла дуже погано.
На своє виправдання тодішній виконавчий директор FAI Джон Ділейні заявив, що в еру Блаттера розраховувати на більше було безглуздо:
«Ми відчували, що наш судовий позов проти ФІФА через руку Анрі не спрацює. Крім того, те, як поводився Блаттер, хихикав і знущався з нас, пропонував стати 33-ми... Коли я увійшов, то сказав, що про нього думаю. Ми довго лаялися, а потім підписали угоду. Це були дуже добрі умови для FAI».
Як і Анрі, він не почував себе винним. Обмін справедливості на гроші – що тут нового для Європи?
***
Згодом Ділейні та Блаттер зустрічалися лише раз – у Відні, незадовго до арешту президента ФІФА.
«Він зустрів мене з Еммою, моєю партнершою, у Відні, і дивився на неї 7-8 секунд, а тоді сказав: «Я схвалюю твою нову дівчину». Я порадив йому щезнути з очей», - жалюгідна мізансцена.
Ну, а «рука Анрі» - хто б сумнівався - швидко стала частиною фольклору. У рейтингу найпідліших спортивних шахраїв від журналу Time Тьєррі поставили між фігуристкою Тонею Хардінг, чий чоловік покалічив конкурентку, і спринтером на стероїдах Беном Джонсоном.
І ніякого сенсу, вигоди - нічого. Просто програли всі. Ірландія – одразу, суддя Ханссон – через пару днів, а Франція зрозуміла, як сильно програла, вже у Найсні, та було пізно. Брехня заради порятунку, як завжди, закопала брехуна тільки глибше.
Шкода, що люди на чужих помилках не вчаться, а так цю історію можна було б назвати повчальною.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
