Перший тайм був ні про що
Очікувано, з таким набором футболістів якість футболу України просіла капітально, хоча в загальному стастичному плані все виглядало непогано. Підопічні Олександра Петракова тримали м'яч 60% ігрового часу, вели за ударами з рахунком 9-4, виграли верхові дуелі (7-3) й краще працювали у єдиноборствах (30-25). Був навіть ефектний гол Качараби ударом з лету метрів з 20-ти, однак його скасували через мінімальний офсайд Довбика на початку атаки.
Проблема полягала в тому, що 7 з 9 ударів нашої команди пройшли з дальньої дистанції, а у площину залетіло всього 2 постріли (обидва негострі). Контроль виявився стерильним – Україні не вдавалося просувати атаки на чужу третину поля. Комбінаційна та позиційна гра не клеїлись. Білд-ап базувався або на виносах Луніна з подальшою боротьбою за підбирання, або через опускання Шапаренка й Сидорчука з подальшим обіграшем із латералями. Пресинг був персонально орієнтованим, що не дуже вигідно для гри проти цієї Ірландії.
Як наслідок, перший таймі став хаотичним і не дуже цікавим. Коли з'являвся простір, Мудрик намагався тікати, але нічого суттєвого з його рідкісних проходів команда не отримала. Було багато боротьби, лонгболів, дрібних втрат і поганих пасів. Найгостріший же момент створили ірландці – це Найт вистрілив з дальньої дистанції під ліву стійку. Лунін парирував.
В другому таймі нічого, крім рахунку, не змінилось
В роздягальні Олександр Петраков провів суто позиційну заміну, знявши Зубкова й випустивши Циганкова. Цей хід спрацював миттєво: всього за дві хвилини після старту другого тайму українці заробили штрафний на правому фланзі, а Циганков виконав подачу в район лінії воротарського – повз неї пролетіли усі, а м'яч, відскочивши від газону прямо перед голкіпером, пірнув у дальню дев'ятку! 0:1.
На жаль, цей гол взагалі нічого не змінив. Стало навіть гірше. Україна в наступні 15 хвилин провела всього 1 удар (Шапаренко метрів з 25-ти пробив у руки Келлехеру), продовжуючи витрачати сили в купі єдиноборств. Матч розбився на окремі епізоди, в яких підопічні Олександра Петракова не демонстрували нічого цікавого.
Ірландці ж у цій мутній воді цілком могли зловити рибку. Зокрема, на 51-й хвилині головою пробивав Даффі (Лунін спіймав м'яч), а на 65-й Хендрік скористався помилкою Качараби й бахнув метрів з 22-х (постріл накрили), а після стандарту на 71-й хвилині Даффі прийняв подачу зі стандарту й міг забивати з центру штрафного. На щастя, він не влучив по м'ячу.
Валідольне завершення матчу
Олександр Петраков, зрештою, наважився на нові перестановки. Качарабу замінив Караваєв, а замість Мудрика вийшов Піхальонок. Дещо згодом коуч випустив Сікана замість Довбика. На жаль, від цього наша гра не стала кращою. Ба більше – стало ще гірше. Ірландія в останні 20 хвилин основного часу захопила ініціативу, доводячи володіння м'ячем до 68% і ведучи з рахунком 4:1 за ударами, причому наш єдиний постріл (ледь не з центру поля) заблокували.
При цьому острів'яни не просто били по воротах, а створювали реальні гольові нагоди. Так, на 78-й хвилині Каллен низом пробив зі штрафного, захисники відбили, а м'яч відскочив до Даффі – Шейн же головою з близької відстані відправив м'яч під поперечку. Лунін у неймовірному стрибку парирував! Навіс же з кутового замикав Обафемі – повз дальню стійку! Ще через три хвилини Каллен підібрав м'яч після невдалого виносу й бахнув з дальньої дистанції. Вийшло поруч з лівою дев'яткою!
В ендшпілі матчу Петраков випустив Ігнатенка замість Сидорчука. Данило в дебютному матчі не встиг себе проявити. На щастя, за нас сьогодні грав ще й Даффі, який на 90-й хвилині отримав м'яч у центрі штрафного й потужно вистрілив над каркасом.
На останніх секундах «синьо-жовті» могли покарати ірландців за марнотратство – Циганков після філігранної передачі Шапаренка пробивав низом у кут воріт. В останній момент захисник встиг підставити ногу і змінив траекторію польоту сфери. Зрештою, фінальний свисток зафіксував мінімальну перемогу збірної України.
Питання до Петракова
Перед матчем було дуже цікаво, в якій схемі зіграє наша збірна і як будуть реалізовані окремі ігрові аспекти. Існувала надія, що Україна вийде у схемі 3-5-2, випробувавши такитку з двома нападниками. Від схеми 3-4-3 команда відмовилась ще перед плєдинком у Боснії в рамках відбору до ЧС-2022. «Синьо-жовті» перейшли на шевченківські 4-3-3 й не відходили від даної моделі до кінця плей-офф.
У травневих спарингах Олександр Петраков залишив улюблені 3-4-3 в якості альтернативного варіанту – і це правильно, адже часу відпрацьовувати щось інше не було. В тих умовах необхідно було розвивати те, що відомо футболістам найкраще. Тепер же можна експериментувати досхочу, адже Ліга націй саме для цього й створена.
Втім, нічого кардинально нового в Ірландії команда не випробувала. Головний тренер продовжує вірити у стару модель, знайому ще з молодіжки. Україна вийшла в схемі 3-4-3 з переходом на 5-4-1 в обороні.
Рішення виглядає суперечливо. Основа збірної грає в принципово інший футбол – 4-3-3 з контролем через володіння, з комбінаційними трикутниками й ромбами, з позиційною ротацією, з роботою в напівпросторах тощо. Простіше кажучи, в той футбол, який ми бачили під час останніх матчів відбору ЧС-2022. Судячи з чуток у ЗМІ, лідери продавлюють саме цей стиль, а тренер готовий їх слухати.
При 3-4-3 такий футбол теж реальний, однак не в наших умовах. В даній моделі Україна не може виставити усіх найсильніших виконавців (пам'ятаєте, які проблеми мав Маліновський після приходу нового тренера?). Це сильно б'є по якості виходу з оборони, відкривань на чужій третині та інших аспектів роботи на м'ячі.
До того ж, у Олександра Петракова гра в принципі заточена під короткі обіграші з ривками за спину. Ключовим аспектом в його баченні футболу є не контроль через володіння, а перехідні фази. Акцент зміщується з нашого могутнього центру поля на фланги.
Як наслідок, збірна Петракова одразу після його призначення грала в режимі електрички, демонструючи ефектний, але колосально енерговитратний футбол. Було занадто багато єдиноборств і ривків туди-сюди, а функціонал Яремчука виявився перевантаженим. Коли ж сили покидали команду, починалися нервові гойдалки з купою помилок, що вилилось у велику кількість осічок з середняками на кшталт Боснії.
Весь цей екскурс в історію був потрібний, аби показати, наскільки неоднозначними є старі ідеї Петракова в наших умовах. Частково він це і сам зрозумів, перебудувавшись на 4-3-3 із контролем гри через володіння – але в Ірландії ми отримали 3-4-3 з тими ж принципами, що і раніше. Не 3-5-2, не 3-4-3 з принципово іншими завданням, а справжню класику петраболу. Та ж ставка на флангові розіграші, та ж вертикальність, та ж купа перехідних фаз, ті ж самі проблеми з білд-апом, та ж другорядна роль центру поля при просуванні (всього 25% атак через нього). І той же нестабільний малюнок гри.
Так, з основним складом все працювало б краще, що яскраво довів вихід Циганкова, однак є нюанс посерйозніше. Олександр Петраков на післяматчевому флеш-інтерв'ю заявив, що у збірної не може бути першого та другого складу – по факту ж Україна має не просто два склади, а дві абсолютно різні команди. Лідери грають в одне, резервісти – в інше. Принципово інше. Це сильно б'є по інтеграції молоді, адже її досвід матчу з Ірландією взагалі не матиме значення при грі поруч із Зінченком, Матвієнком і Маліновським.
Можливо, перехід на стиль Малдери-Шевченка був ситуативним, і основа вже у матчі з Вірменією відкотиться до заводських налаштувань Петракова. Можливо, рішення перейти на 3-4-3 в Ірландії прийняли лишень через брак фулбеків – але навіщо тоді було відчіпляти у травні Коноплю? Хочеться вірити, що матч зіграли, аби просто забути Уельс, а плідна тактична робота розпочнеться трохи згодом.
Все вищенаписане не значить, що Олександр Васильович – поганий тренер. Він прекрасно розуміється у тому, що робить. Його ідеї комусь можуть не подобатись, однак стиль Петракова не є бездумним і совковим. Україна грає в осмислений сучасний футбол (та ще й агресивний), а її наставник неодноразово доводив готовність робити грамотні висновки й адаптуватись під реалії. Так, йому є куди рости, але реально слабким місцем Петракова є не тактика, а стратегія.
Свого часу наставник збірної бунтував проти переходу усіх національних команд в одну цілісну систему, граючи у свій особливий футбол (і перемагаючи). Нині ж Петракову важко обрати якусь провідну тактичну модель. Втім, і за Шевченка-Малдери не все було ідеально, так що скачемо далі. У будь-якому разі, Олександру Васильовичу краще знати, як треба діяти.
Матч не пройшов даремно
До тактики збірної є багато питань, однак поєдинок проти Ірландії все одно пішов на користь нашій збірній. Причому ця користь не копійчана, а дуже серйозна. Навіть якби Україна втратила очки, ставка на резервістів окупилася б пізніше.
По-перше, в офіційному матчі збірної України дебютували одразу сім футболістів – Качараба, Бондар, Попов, Сирота, Ігнатенко, Лунін та Піхальонок. Майже всіх підтягували до товарняків (Лунін регулярно викликався з 2018-го року), однак лишень учора вони зробили справжній левел-ап у кар'єрі. Час настав.
Жоден спаринг і жоден перформанс у молодіжці не зрівняється з офіційним матчем за першу збірну. Тут вже зовсім інші суперники, зовсім інша інтенсивність, інші вимоги та відповідальність. Навіть один такий поєдинок по досвіду тотально перебиває чемпіонство світу U-19 чи фінал Юнацької ЛЧ. Чим частіше молоді виконавці будуть виступати на такому рівні, тим швидше вони зростатимуть у всіх аспектах. Саме тому вихід Мудрика й Сікана теж має велике значення.
Окремо хочеться виділити дебют Качараби, адже він зіграв правого латераля вперше у житті. Тарас зізнався тренеру, що ніколи не виступав у цій ролі, але Олександр Петраков відповів: «Вчись! Тобі піде на користь». Дехто може розкритикувати за такий підхід – втім, матчі Ліги націй створені саме для подібних експериментів. Досвід на новій позиції дійсно ніколи не буде зайвим, а Качараба ще й красень-гол забив!
Проблема Тараса була очевидною – через нього атаки просувалися слабенько. До появи Циганкова правий фланг взагалі був непомітним, а 44% атак у матчі пройшли через лівий край. Центрбек Славії не підходить для просування через обіграші. В його активі жодного точного кросу чи довгої передачі, 67% точності пасів і 16 втрат при 53 дотиках. Дива не сталося, зате тепер краще видно можливості Тараса в амплуа латераля.
На протилежному фланзі діяв Мудрик. Тут тренерський штаб мав більший досвід – всі розуміють, що Михайло створений для гри на просторі. В теорії, матч проти Ірландії мав стати ідеальним для вінгера Шахтаря, однак не все сталося, як гадалося. Щоб тікати на простір, треба ще на нього вийти. У збірної України з цим були проблеми, адже не вистачало якісних відкривань та передач.
Циганков для організації руху м'яча підходить ідеально, що було продемонстровано в другому таймі, а от Мудрик до тонкої інтелектуальної роботи не звик. Як наслідок, Міша завершив поєдинок проти Ірландії з 8 програшними єдиноборствами (з 10-ти загалом), з нулем обіграшів на дриблінгу (при трьох спробах), з нулем зібраних на собі фолів і всього з двома дуже неточними ударами. Хоча один перспективний момент він створив собі сам, увірвавшись в штрафний і пробивши по горобцях.
Нічого страшного – час навчитись тонкощам або розвинути інший стиль гри в Мудрика багато (тим паче, якщо вдасться перейти у Німеччину, де прекрасно прокачують молодь). Циганков теж не одразу став таким сильним. Зараз же тренери отримали важливий досвід – Мудрик під організацію руху м'яча поки що не підходить. Це було і так зрозуміло, а тепер отримало підтвердження в офіційному матчі.
Дуже цікавий кейс маємо з Луніним. Після його привозу в спарингу з поляками багато хто не вірив у можливість хорошої гри Андрія ногами – втім, у кількох матчах за Реал у цьому сезоні голкіпер продемонстрував величезний прогрес. У поєдинку з Ірландією він теж був помітним.
Лунін виконав 17 довгих передач, 8 з яких виявились точними. Ще декілька лонгболів хоч і полетіли в молоко, але були правильними за думкою – воротар добре бачив поле. Під пресингом Андрій теж не втрачав рівноваги. Тричі він віддавав паси за межами штрафного, а одного разу Лунін виконав передачу аж з центру поля (на 75-й хвилині). Сумарна точність пасів склала 68% (21 точний із 39-ти) – тут, звісно, є куди рости, але варто також розуміти проблеми України з відкриваннями та першою фазою атаки (що пов'язано з резервністю складу).
Між тим, Бущан в останніх двох матчах ногами зіграв не дуже переконливо. Наприклад, у поєдинку з шотландцями з 25 його довгих передач до адресата дійшло всього 8, а сумарна точність пасів склала лишень 58%. З Уельсом було покраще, але Лунін все одно цікавіший в даному аспекті. По грі на лінії ж обидва проявляють себе здорово. Цікаво поглянути, як ця історія розвернеться далі.
Матч проти Ірландії показав, що мінуси при грі в 3-4-3 нікуди не зникають при будь-якому варіанті складу. Крім того, варто віздначити все більш очевидну проблему з підбираннями. Олександр Петраков на камеру заявив, що всім і всіма задоволений, але зрозуміло, що далі буде йти кропітка аналітична робота. Ми не знаємо, які висновки зробить тренер, однак необхідний досвід він отримав.
Також варто потішитись хорошому результату. Україна набрала важливі три очки, граючи на виїзді резервним складом і з неідеальною структурою – а Ірландія за останні чотири роки в рідних стінах програла лишень два рази. «Синьо-жовті» завдали третьої поразки, що говорить про наявність класу.
Зрештою, нам усім треба було забути про фіаско з Уельсом. Лишень перемога та якісь цікаві кейси могли допомогти у цій справі – і ми отримали те, що хотіли. Що найбільш важливо, це отримали українці в Ірландії та наші захисники на фронті. Все інше має другорядне значення.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
