Пропонуємо до вашої уваги переклад матеріалу відомого іспанського видання AS про команду київського «Динамо» U16, яка на початку червня стала учасником благодійного турніру в Барселоні.
***
«Це я», - каже фізіотерапевт «Динамо» Анатолій Сосінович, показуючи на екрані мобільного телефону фотографії святкування киянами перемоги у чемпіонаті України сезону 2020/21. Проте його тон змінюється, коли у галереї, серед щасливих фото, виникає відео вибуху. «Катастрофа. Це вчора, на околиці мого міста», - каже Анатолій. «Впродовж двох тижнів він нічого не знав про свою сім'ю», - додає менеджер «Динамо» U16 Андрій Шахов. Прибувши до Барселони, кадети «Динамо» намагаються врятуватися від війни найкращим із відомих їм способів - граючи у футбол.
19 лютого, вибивши з розіграшу Зимового Кубка України «Маріуполь» та «Шахтар», ці юнаки зустрічалися з «Дніпром» у фіналі турніру. «Як хтось міг очікувати, що через п'ять днів до нас вторгнеться росія?» – вигукує Шахов. «Ранок 24 лютого був найгіршим у моєму житті», - зізнається Кирило Осипенко, один із гравців команди. «У моєму місті почали розриватися бомби, і моїй сім'ї довелося виїхати на кордон із Польщею. Це було схоже на апокаліпсис, без їжі в магазинах та супермаркетах, і з мільйонами людей, які намагаються врятуватися від цього жаху».
До розмови приєднується В'ячеслав Суркіс, воротар і племінник президента київського «Динамо» Ігоря Суркіса, який продовжує розповідь про хроніку цього кошмару: «О п'ятій ранку всі почали дзвонити додому, на той момент я нічого не зрозумів, тому відкрив вікно - і почув вибухи поблизу, на військовому аеродромі, який знаходиться приблизно за 20 хвилин від мого будинку».
У своїй вимушеній подорожі динамівці побували в Італії, Австрії, Угорщині, Румунії, а тепер - прибули до Іспанії, де проводили ігри з «Барселоною», «Еспаньолом», «Л'Успіталетом» та командою Університету футболу «Марсет», престижної академії, яка організувала та прийняла турнір «Українці з нами» («Динамо» U16 стало переможцем обох днів турніру. - Прим. ред.).
«Три місяці тому багато хлопчаків із академії «Динамо», як і інші українські діти, опинилися в укриттях без їжі та води. Більшість їхніх батьків залишаються в Україні та борються з російськими агресорами в якості солдатів», - резюмує Шахов.
«Слава Богу, всі родичі гравців живі, незважаючи на те, що багато хто захищає країну на фронті. Але діти переживають дуже важкі часи, постійно читають новини та дивляться відео... Важко зосередитися на матчах, але хлопці хочуть грати та перемагати. Це їхнє життя, це нагадує про мирний час. Коли вони грають у футбол, можуть забути майже про все погане».
Команда «Марсет», крім забезпечення проживання гостей із «Динамо», намагається зайняти й їхні уми, організовуючи прогулянки Барселоною та відвідування «Камп Ноу». Проте відключитися від того, що відбувається в Україні, неможливо. 16-річний В'ячеслав Суркіс, розмірковуючи як дорослий, визнає, що навіть ті його родичі в Україні, які живуть далеко від міст, які найбільше постраждали від дій російської армії, дуже налякані.
«Я сумую за своїм домом, як і інші хлопці. Реальність така, що в Україні йдуть обстріли та падають бомби, але наші рідні люди там, і ми хочемо повернутися якнайшвидше, коли Україна переможе», - щиро каже Суркіс. - «Однак зараз наша країна - не найкраще місце для тренувань та ігор», - додає менеджер команди.
«Усі європейці, не лише українці, мають боротися проти російських агресорів. Футбол – хороший спосіб об'єднати нас, хоч і не єдиний», - підсумовує Осипенко.
Текст - Ivan Molero; фото - Gorka Leiza, AS
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
