«Футболісти в політиці – ні до ради, ані до звади», – під час палкої застільно-кухонної дискусії довелося почути такі слова від людини з науковим ступенем, та водночас із вельми прохолодним ставленням до футболу. Відмовляти представникам певної професії у намаганні реалізувати свої політичні цілі – в цьому є щось шовіністичне. Та чи слушною є ця думка? Пам’ятаю безуспішну спробу Валерія Васильовича Лобановського стати депутатом ВР колишнього СРСР за підсумками першого вільного волевиявлення в Країні Рад, що мало місце за пару років до того, як радянська імперія пішла в засвіти. Опісля успішнішим було намагання Олега Володимировича Блохіна потрапити до Верховної Ради України й безуспішним політичне товаришування Андрія Миколайовича Шевченка з Наталією Королевською. В Ліберії славнозвісного форварда Джорджа Веа було обрано президентом країни. А що далі, то охочіше політичні сили залучають до своїх лав відомих футболістів, сподіваючись завдяки їх популярності здобути політичні дивіденди й симпатії виборців.
Та мерська посада – не зовсім про політику. Звісно, й вона передбачає жорстку конкурентну боротьбу на мерських виборах, проте в практичній роботі мер чимось схожий до прем’єр-міністра. Це має бути господарник, бажано відносно чесний (чи не утопія?), бажано зі зв’язками в світі. Футбольні селебриті за часи активної кар’єри нагромаджують капітал впізнаваності й опісля незрідка ці статки можуть конвертувати в посаду голови того чи іншого міста, приміром, рідного, чом би й ні?
Отже, в епіцентрі нашої уваги футболісти-мери.
Каха Каладзе (народився в 1978 р., роки професійної футбольної кар’єри – 1992–2012, мер Тбілісі з 2017 р.).
«Не забив Деметрадзе – забив Каладзе», – так прокоментував успіх співвітчизника в матчі Ліги чемпіонів киян проти «Баварії» легендарний Коте Махарадзе. Додам, що й Деметрадзе згодом уразив ворота баварців. На жаль, та перемога була пірровою, далі в Лізі чемпіонів кияни не просунулися, однак менше з тим, Каладзе продемонстрував тоді свій талант на всю Європу.
Кахабер вісім сезонів поспіль ставав чемпіоном різних країн: спершу Грузії, опісля України. Згодом додав до своєї призової колекції і титул чемпіона Італії, й дві звитяги в Лізі чемпіонів, й дві перемоги в Суперкубку УЄФА, й тріумф у клубному чемпіонаті світу.
Каха-футболіст мав чимало ігрових чеснот, завдяки яким домігся успіху на смарагдових газонах: цінне для захисника вміння читати гру, а відтак і снага змурувати міцний парканець біля воріт своєї команди, витривалість і непоступливість у боротьбі, непересічна гра на другому поверсі, вправність у довгих передачах через усе поле.
По закінченні кар’єри футболіста Каладзе втілив у життя низку вдалих бізнес-проєктів і пірнув у політичне вирування на батьківщині. Ввійшов до партії «Грузинська мрія», став депутатом парламенту, надалі обіймав посаду віцепрем’єра. А в 2017 р. переміг на виборах мера Тбілісі та очолив рідне місто. В 2021 р. Каладзе було переобрано на другий термін. Населення столиці Грузії становить 1,2 млн осіб, і дати раду з чималим господарсько-економічним комплексом аж ніяк не просто. Зауважу, що, на відміну від багатьох колег – мерів-футболістів, Каладзе до свого мерства мав чималий досвід перебування зокрема й на більш високій посаді в державі.
«Ми стоїмо за братерську Україну, як вона свого часу стояла за нас!» – підкреслив Каха після початку оркостанської навали на нашу країну. Розумію обґрунтований скепсис пересічного українця щодо політичної партії, яку репрезентує колишній київський динамівець, та в щирості Кахи щодо побажань добра й миру українському народові сумнівів немає.
Карло Нерво (народився в 1971 р., роки професійної футбольної кар’єри – 1988–2009, мер Соланьї – 2009–2014).
Легендарний правий вінгер «Болоньї» межі ХХ й ХХІ ст. (за цей клуб зіграв мало не три з половиною сотні матчів) мав чимало ознак вправного гравця: оригінальний дриблінг, швидкість, неабияку працездатність, точність флангових кросів. Та визначальна його ігрова риса, як на мене, – універсалізм. Коли потрібно, міг зіграти й на позиції правого захисника, та й навіть у нападі. У 2002–2004 рр. тодішній наставник «Скуадри Адзурри» Джованні Трапаттоні неоднораз викликав болонця на збори. У підсумку Нерво 6 разів виходив на поле в жаданій блакитній футболці «Адзурри».
Прикметно, що, будучи правим вінгером на футбольному полі, Нерво сповідував праві погляди й у політиці. Є членом правої сепаратистської Падуанської партії «Лега Норд». Ця політична сила культивує євроскептицизм, антиглобалізм, регіоналізм, правий популізм. 7 червня 2009 р. Нерво було обрано мером містечка Соланья, що в провінції Віченца. Населення цього пункту становить 1800 осіб. Утім, із часом Нерво дещо розчарувався в політиці й зосередився на родинному бізнесі – виготовленні фурнітури.
Куатемок Бланко (народився в 1973 р., роки професійної футбольної кар’єри – 1992–2016, мер Куернаваки – 2015–2016).
Легенда мексиканського футболу півтора десятки років захищав кольори клубу «Америка» й зіграв 122 матчі за національну збірну. Грав як на вістрі атаки, так й атакувального півзахисника. Чотири рази Куатемок Бланко ставав MVP чемпіонату Мексики. За підсумками Кубку конфедерацій-1999 його було пошановано Срібним м’ячем і Срібним бутсом. У складі збірної Мексики ставав переможцем Кубка конфедерацій й двічі – Золотого кубка КОНКАКАФ. Внесок Бланко у футбольну історію не обмежується самими лише титулами. Він є винахідником фінту Куатемінья, коли м’яч затискають між двома стопами, а надалі прокидують поміж двома гравцями команди-суперниці.
У червні 2015 р. Куатемок Бланко під прапором Соціал-демократичної партії виграв мерські вибори в Куернаваці. Це – 340-тисячне передмістя Мехіко, що вирізняється високим рівнем злочинності. Надалі Бланко пройшов крізь низку скандалів, змушений був виправдовуватися за витрату партійних коштів, та, попри все, футболіст-політик розвинув успіх на політичному полі: спершу перейшов до Партії соціального діалогу (цей рух сповідує ідеологію соціального консерватизму), а 1 липня 2018 р. переміг на губернаторських виборах у штаті Морелос.
Бонавертура Калу (народився в 1978 р., роки професійної футбольної кар’єри – 1995–2010, мер Вавуа з 2018 р.).
Як гравець Бонавентура Калу сягнув чималих висот. Зокрема зробив вагомий внесок в успіхи «Феєнорда» як на внутрішній, так і на європейській арені. Ставав із клубом чемпіоном Нідерландів, здіймав над головою Кубок УЄФА в 2002 р. Калу грав на правому фланзі півзахисту в домашньому для роттердамців фіналі проти дортмундської «Боруссії». Провів на полі 76 хвилин і був замінений за рахунку 3:2 на користь «Феєнорда» – тоді була потреба зміцнити оборону. Й зрештою роттердамці встояли й здобули жаданий трофей, перегравши дортмундців хоч і з мінімальною різницею в рахунку, але за всіма статтями (більше ударів і загалом, і в отвір воріт, більше володіння м’ячем тощо). У Франції ані в складі «Осера», ані в футболці ПСЖ (навіть так!) вибороти чемпіонство в Калу не вийшло – обмежився двома кубками країни. А в складі національної збірної сягнув фіналу Кубка африканських націй у 2006 р. Чудовий дриблінг, вміння зіграти нестандартно й водночас, коли потрібно, притримати м’яч, потужний удар, виняткова гра головою – це все про івуарійця!
135-тисячне місто Вавуа в центрально-західній частині Кот-д’Івуару в жовтні 2018 р. обрало Калу на посаду мера як незалежного кандидата. Свідомий того, що керувати містом у ситій Європі та в небагатій Африці – дещо різні речі, надто для африканця, який уже смакував солодкавий хліб Старого Світу й звик завдяки своїм статкам до певного рівня комфорту. Тим шляхетніше виглядає місія Бонавентури – довести да ладу міське господарство на батьківщині.
Даміано Томмазі (народився в 1974 р., роки професійної футбольної кар’єри – 1993–2019, мер Верони з 2022 р.).
Цей кучерявець-«романіст» запам’ятався на футбольному полі шаленою енергією. Швидкий, працелюбний, різнобічний, витривалий, жорсткий, умів чудово грати на перехопленні, адже майстерно читав гру. Й у креативності Томмазі не відмовиш! Центр півзахисту або правий фланг, ба навіть центр оборони на зорі кар’єри – скрізь Томмазі виглядав органічно. У складі «Роми» став чемпіоном Італії в сезоні-2000/01, а в складі збірної Італії U-21 – чемпіоном Європи в 1996 р. Мав досвід гри в різних країнах (Іспанія, Шотландія, Китай, навіть Сан-Марино), та, звісно, кращі свої роки провів у складі «джалло-россі». Десяток років вірою та правдою відслужив «Ромі». Добрих чверть сотні матчів зіграв Даміано й за національну збірну на межі сторіч, брав участь у чемпіонаті світу-2002.
Й у післяфутбольному житті Томмазі не загубився, знайшов собі заділля-друге. Він знає кілька іноземних мов, має освіту Університету Падуї, опікується благодійністю. Наприкінці червня поточного року Даміано переміг у другому турі на виборах мера Верони (а саме в складі тамтешніх «мастифів» він колись починав свій шлях у великому футболі), подолавши спротив правоцентриста Федеріко Сбоаріни. Томмазі набрав 50 118 голосів, або 53,4% і переміг у місті, що традиційно тяжіло до правого політичного спектра. Томмазі підтримувала низка партій і рухів переважно лівого спрямування. Досвід управлінської роботи Томмазі нагромадив під час президентства в Італійській асоціації футболістів із 2011 по 2020 рр. Звісно, місто Ромео й Джульєтти – зовсім інший управлінський рівень. Верона начислює 260 тис. жителів, і проблем у місті, як сказав мені нещодавно, зітхаючи, один веронець, хоч греблю гати. Не думаю, щоправда, що трабли цього міста зіставні з нинішніми проблемами наших міст, дай Боже нам їх позбутися, а веронцям їх не дізнати. У будь-якому разі Даміано – наснаги для звершень на мерській посаді!
***
Стати успішним футболістом, а опісля й очолити місто не можна, вочевидь, без такої собі ліктясто-напосідливої вдачі. Як не маєш відповідних рис, не зможеш витримати жорстку конкуренцію. Едуарда Стрельцова, віддаючи данину його футбольному таланту, водночас називали «людиною без ліктів». А от наші герої, не в образу ним буде сказано, мають відповідну натарчивість, аби й кубки над головою здіймати, й мегаполісами-містечками керувати. Хай щастить чинним мерам-ексфутболістам!
Олексій РИЖКОВ
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
