«Де Дзербі вписав своє ім'я в історію «Шахтаря» як тренер-переможець», - у числі інших і такими ось не дуже зрозумілими словами генеральний директор «гірників» Сергій Палкін проводжав де-юре вже колишнього тренера «помаранчево-чорних» Роберто Де Дзербі.
Фактично, італійський фахівець перестав бути наставником донецької команди з початку повномасштабної війни в Україні. Все, що він з того часу зміг видати на-гора на нашу користь – очолював «Шахтар» під час закордонних благодійних поєдинків. Решта часу – на шпагаті. Начебто і хочеться ще раз спробувати себе в Лізі чемпіонів, але війна, невизначеність, масовий відтік легіонерів – і Де Дзербі таки залишив Україну через чорний вхід.
Докоряти 43-річному тренеру втечею чи боягузтвом у жодному разі не можна. Тому що життя і сім'я – на порядок вище за все інше. Навіть за футбол. Можливо, якби Роберто було набагато більше років, як у Луческу, наприклад, він і залишився б. Хоча все це – пусті домисли. Як би там не було, він вирішив піти. І це його вибір. І це його право.
З чим можна погодитися в прощальному твіті Палкіна з приводу результату Де Дзербі, то це, в першу чергу, з тим, що італійцеві можна побажати всього хорошого та подальших успіхів у кар'єрі. Тренер він, начебто, непоганий. І своє місце під сонцем ще напевно знайде. Не миттям, то катанням. Принаймні, його «Сассуоло» в серії А місцями мав славу законодавця мод.
Але в тому й річ, що зрозуміти хоча б «наполовину», який це фахівець у контексті УПЛ і навіть «Шахтаря», ми так і не встигли. На жаль, не встигли. Тому що, якщо вірити офіційній версії, «Шахтар» виграв суперечку за Де Дзербі як мінімум у «Ювентуса».
Зараз не суть, яким був Роберто в серії А. Питання, яким він міг стати в УПЛ. Але це питання однозначно риторичне. На нього вже ніколи не отримаємо відповіді. Але ось про небагату, а якщо відверто – «рідку» спадщину Де Дзербі в «Шахтарі» поговорити можна. І треба.
***
Почнемо з того, що вперше за останні роки «Шахтар» по-справжньому виходив на трансферний ринок. І робилося це якраз «під» італійського коуча. Загалом на новачків на початку минулого сезону «гірники» витратили близько 60 мільйонів євро. Що там казати – сума для наших широт нечувана. Особливо за нинішніх умов.
Педріньйо, Нерес, Марлон, Траоре, Тобіас – «гірники» прикупили дуже якісних футболістів. Плюс у команді вже було достатньо висококласних гравців. Одним словом, другий в історії «Шахтаря» італійський тренерський штаб апріорі отримував запас міцності над опонентами в УПЛ. І праведні надії не лише на потрапляння до групи Ліги чемпіонів, а й на солідний виступ у турнірі.
Наразі недоречно та неправильно говорити про складнощі, з якими зіткнувся Де Дзербі в Україні. І у «Шахтарі» зокрема. Про це ми неодноразово говорили, коли було до місця та часу.
Нині просто констатуємо. Незважаючи на справді якісне підсилення, на склад, безумовно, найкращий у чемпіонаті України, якщо говорити про внутрішню арену, то там був лише один справді вражаючий поєдинок – проти «Динамо» у Суперкубку. Який, утім, очок команді не приніс. А ось у рамках чемпіонату українське класико закінчилося нульовою у всіх сенсах нічиєю. Ну, от і всі здобутки в УПЛ «тренера-переможця».
Хоча заради справедливості треба визнати, що головний опонент «гірників» у чемпіонаті країни виступав не краще. Команди довго йшли ніздря в ніздрю, і лише в останньому турі перед зимовими канікулами завдяки осічці киян у грі із «Зорею» саме донеччани пішли на перерву у статусі зимового чемпіона. Що, зрештою, і дозволило їм достроково завершити чемпіонат на першому місці.
***
На міжнародній арені похвалитися і зовсім нічим. Особливо якщо судити про «вихлоп» після 60-мільйонних витрат. Адже ми розуміємо, що Траоре та компанія бралися, в першу чергу, під чемпіонську Лігу.
Виходить, що головним досягненням Де Дзербі у тій самій Лізі є факт попадання туди. Враховуючи якість повторної гри проти «Монако» - справді геройство.
Але в самій ЛЧ довелося зганьбитися. У прямому значенні цього слова. За невдачі в іграх проти «Реала» та «Інтера» дуже складно кидати криві слова на адресу штабу Де Дзербі (хоча минулого сезону Каштру показав, як треба їх перегравати), але «Шериф»…
Поразка від чемпіона Молдови – безвільна, безладна, заслужена – якщо й не назавжди, то надовго залишиться «візитною карткою» Де Дзербі. І його «Шахтаря».
Подібні ляпаси змиваються лише гучними перемогами. Але таких у Роберто у групі ЛЧ просто не виявилося.
Загалом, якщо підсумувати плоди діяльності Де Дзербі у «Шахтарі», вийде негусто: перше місце «гірників» на проміжному фініші УПЛ із випередженням «Динамо» на два бали, і останнє місце у групі ЛЧ. Сумарно «Шахтар» під керівництвом італійця провів 30 поєдинків, з яких виграв 20, п'ять разів зігравши внічию і стільки ж програвши. Для вітчизняного «гегемона» статистика «така собі».
А що ж гра? Зрозуміло, що італієць намагався прищепити підопічним своє бачення футболу. Але яким мав би бути його футбол, ми, на жаль, так і не побачили в Україні. Ось в Італії було видно, а в нас – ні. Не вистачило часу щось своє збудувати. Хоча зламати попередню конструкцію часу вистачило.
Звичайно, ключовий момент у всій цій історії – час. Точніше, його відсутність. Свій «Сассуоло» Де Дзербі будував три роки. І лише на третій, за великим рахунком, було видно плоди його роботи. Побачити хоча б квіточки його роботи у «Шахтарі», не кажучи вже про плоди, так і не вдалося. Шкода, адже могла скластися справді гарна картинка.
І справді цей тренер міг увійти до історії «Шахтаря». Як справжній переможець, а не з єдиним титулом тріумфатора Суперкубка. Це не його вина, що так сталося. Скоріше, його біда: виявився не там, і не в той час. Тож і не увійшов до історії.
Пройшовся десь бережком, замочив ноги, і був такий. Як у свій час Бернд Шустер.
Хто про нього зараз згадає?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
