Коли українські футболісти переходять в команди з топових чемпіонатів, завжди на початку є ейфорія. Адже і справді цікавіше спостерігати за тими ж АПЛ чи Ла Лігою, коли там виступає хтось зі своїх. Таке було і в перші хвилини, коли Брентфорд оголосив про підписання 18-річного українського півзахисника Єгора Ярмолюка. Але радість від думки, що в АПЛ знову виступатимуть троє українців, швидко зійшла нанівець.
У Брентфорді одразу заявили, що поки українець виступатиме за команду «B». Це щось на зразок молодіжки, але не зовсім. Ця команда не виступає у молодіжному чемпіонаті Англії (U23). Вона взагалі ніде не виступає на професійному рівні, граючи різноманітні товариські турніри. Або просто товариські матчі для підтримки форми. Для прикладу, в листопаді 2021 року команда зіграла товариський матч проти футбольного клубу «родіна» з москви на Кіпрі.
Тож ні про яку системність у роботі говорити не доводиться. Матчі можуть бути як тричі на місяць, так і чотири за десять днів. Як домовляться.
Загалом же там зібрані молоді гравці, які поки не знайшли собі постійний клуб. Шансів пробитися в основну команду звідти не так і багато.
Ще один важливий аспект – готовність самого Ярмолюка до такого переходу. Так, він з 14 років залучався до головної команди Дніпро-1, і навіть їздив на збори. Коли йому було 16 років, він дебютував за команду в УПЛ. Загалом за цей час він зіграв 18 матчів в УПЛ, а ще 3 матчі – в Кубку України, де і відзначився забитим голом. Талант у хлопця є. Тож у 18 років він вже виступає за молодіжну збірну України.
Та чи готова його психіка до таких значних змін, як переїзд в іншу країну. Чи не стане на заваді мовний бар'єр? А як щодо перебування далеко від дому без рідних?
Вже чимало юних українських гравців здійснювали такі переходи, але зробити якісний крок вперед майже нікому не вдалося. Одразу на думку спадають два гравці львівських Карпат – Мар'ян Швед та Олексій Гуцуляк. Перший у 17-річному віці перейшов у іспанську Севілью, де теж довелося грати за молодіжну команду (але ця хоча б проводила офіційні матчі). Закінчилося все поверненням до Карпат через два роки, після чого був невдалий трансфер до шотландського Селтіка та оренда в бельгійський Мехелен. За цю команду він виступає і досі.
Олексій Гуцуляк у 18 років з Карпат відправився в оренду в інший іспанський клуб – Вільярреал. Але теж у молодіжну команду. Правда через пів року перебування там вирішив повернутися в Карпати. Зараз виступає за Дніпро-1. Не пішло йому закордоном.
Інші українці, які хоч чогось досягли закордоном у топових чемпіонатах, перебиралися туди значно пізніше (у більш зрілому віці). Олександр Зінченко став гравцем МанСіті у 20 років, але теж спочатку відправився в оренду. Віталій Миколенко перейшов в Евертон у 22 роки. Руслан Маліновський свою кар'єру закордоном розпочав з Бельгії у 22 роки, де виступав за Генк. І лише у 26 років перейшов в італійську Аталанту. Роман Яремчук став гравцем бельгійського Генка у 21 рік, і лише коли йому було 25 років, перейшов до португальської Бенфіки.
Це не означає, що варто сидіти в Україні якомога довше, особливо коли є пропозиція з топових чемпіонатів. Бо можна повторити історії Андрія Ярмоленка чи Євгена Коноплянки. Вони хоч і пограли в європейських чемпіонатах, але розкритися як слід там не встигли. Або Віктора Коваленка – «вічно перспективний» гравець у 25 років перейшов до Аталанти, але вже через пів року був відправлений в оренду. Дмитро Чигринський теж не проявив себе у Барселоні.
Тож коли відбувається такий перехід, варто звертати уваги й на такі деталі, де і сидить цей самий диявол – що гравцеві може запропонувати клуб, і чи готовий сам футболіст до нових викликів.
Джерело: Розкажи за спорт
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
