— Олександре, як ця війна змінила саме ваше життя?
— Вона перевернула його з ніг на голову. Таке, гадаю, сталося з багатьма українцями, але в тих же харків’ян «трохи» інша ситуація.
— Нахабне вторгнення ворога застало вас у рідному місті?
— Так. Перший місяць війни ми з сім’єю провели в Харкові. Бачили майже все. Ракети, обстріли, авіацію, бої місцевого значення.
— Чому не виїхали відразу?
— Я такий, що і досі сидів би вдома, але врешті не витримали нерви. Важко було дружині та доньці. Ми хоч і проживаємо за містом, у приватному будинку, але він знаходиться саме по дорозі у Бєлгород. А там було, мабуть, все. Літаки літали прямо над дахом…
З міста до нас приїхали друзі. У підвалі ми проводили багато часу. Коли затихало, їздили до наших військових допомагати будувати усілякі укріплення. Намагалися бути хоч чимось корисними. Проте, в один момент наша жіноча частина не витримала, і ми поїхали.
Спочатку була Полтава. Потім завітали до Кременчука — погостювали у Сергія Селезньова. Далі — до Ігора Бажана в Кропивницький, а зупинилися в Вінниці — у Олега Остапенка. Тут поки і мешкаємо.
— Зараз не до футболу?
— Чому? Потрібно займатися своєю справою. В мене навіть з’явився варіант працевлаштування. Не можу поки сказати, який саме, але, сподіваюся, згодом ви все дізнаєтеся.
— Чемпіонат України треба запускати?
— Звісно. Питання дуже складне, але, якщо футбол наразі зупиниться, ми його потім будемо довго відновлювати. Втратимо якщо не ціле покоління, то дуже багато гравців. В мене є досвід роботи з молоддю, тому я трохи знаю, які були складнощі. І навіть не уявляю, які будуть, якщо зараз забути про спорт.
— У збірної України великих проблем, начебто, не намічається. Згодні?
— Так. В такий складний час наша національна команда ледь не потрапила на чемпіонат світу. Не вистачило, як на мене, зовсім трохи — якоїсь елементарної вдачі. Мені дуже подобається гра збірної під керівництвом Олександра Петракова.
— В червні з головною командою країни закінчив Андрій Пятов. Не зарано?
— За віком — ні. За грою — мабуть, зарано. Гадаю, Андрій міг ще приносити користь, у тому числі в роздягальні. Але я поважаю його рішення. Він приніс дуже багато слави і Шахтарю, і збірній. Це справжня історія нашого футболу.
Проте, за воротарське майбутнє футбольної України нам можна не хвилюватися. В нас виросла ціла плеяда голкіперів. Дуже впевнено заграв Георгій Бущан, а за ним йдуть Дмитро Різник, Андрій Лунін, Анатолій Трубін та інші. Все буде добре.
— В Харкові футбол житиме?
— Дуже на це сподіваюся. Так, є великі складнощі, але я бачу, що обидва Металісти, попри все, готуються до нового сезону. Дай Бог, щоб команди такого міста виступали в чемпіонаті України.
— З кимось з росії тримаєте зв’язок?
— Ні. Не маю ніякого бажання спілкуватися з тими, хто не вірить навіть своїм друзям чи родичам. Я взагалі хочу забути про таку країну. Назавжди.
Шкодую, що раніше трохи стидався розмовляти українською. Не хотів переплутати якісь слова. Зараз повністю переходжу на рідну мову. Читаю, слухаю, дивлюсь — все українською. А російську, сподіваюсь, згодом ніхто не згадає. Не місце цим покидькам у цивілізованому світі.
Євген ГРЕСЬ
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
