У 2017-му авторитетне видання Goal.com внесло Олега Лужного до списку найгірших підписань «Арсенала» в історії. Логіка наступна: за вікового українця було заплачено більше 2 мільйонів фунтів стерлінгів, він не витіснив із обойми Лі Діксона і не став залізобетонним гравцем основи.
Претензії спірні і їх можна спростувати, якщо розуміти, для чого Олега Романовича свого часу запросили на Туманний Альбіон. Зауважимо, що з переходом Олександра Зінченка до стану «канонірів», й серед української аудиторії з’явилися ті, хто теж поставив під сумнів заслуги Лужного — мовляв, 110 матчів, проведені впродовж чотирьох сезонів на «Гайбері», не є мірилом якості. З огляду на це, вашій увазі ретроспектива — пригадуємо, як же Лужний виступав у червоній футболці.
Лужного хотіли, але зустріли без пієтету
Історія появи гравця в «Арсеналі» добре відома — в другій половині 90-х «Динамо» гриміло на всю Європу, чим привернуло увагу багатьох клубів. Купувати із пострадянського простору побоювалися через невміння адаптовуватись до реалій розвиненого капіталізму, однак перформанс Шевченка-Реброва в Лізі чемпіонів переважав ризики. Лужний, враховуючи особливості позиції, не викликав захопливе «вау» серед уболівальників, не надто знайомих з українським футболом, але точно не поступався своїм «динамівським» колегам у ефективності.
Сезон 1998/99 став красномовним — всі ми пам’ятаємо, як «біло-сині» ледь не продерлися до фіналу ЛЧ. Окремий епізод — боротьба з «Арсеналом», внаслідок якої підопічні Валерія Лобановського завадили супернику подолати груповий бар’єр. Якщо в Лондоні була встановлена бойова нічия 1:1, то Київ побачив переконливу перемогу 3:1. Причому Лужний не лише посприяв розвитку атаки — асистував Олександру Головку у третьому м’ячі, а й відмінно проявив себе у захисті — наглухо перекрив Марка Овермарса.
У 2015-му нідерландець, на той момент технічний директор «Аякса», пригадав перипетії зустрічі: «Той матч я добре пам’ятаю, адже на фланзі мені протистояв Олег Лужний — найсильніший на той час захисник. Якби він і зараз грав, то я б з радістю підписав його в «Аякс».
І це аж ніяк не порожні слова — Овермарс, за якого «Барселона» у 2000-му виклала майже 30 мільйонів євро, не знав, як впоратися з уродженцем Сихова. У ще більшому захваті перебував Арсен Венґер, який з фінальним свистком зрозумів — Лужний повинен опинитися у північній частині Лондона.
Заради цього довелося витримати конкуренцію — «каноніри» були не єдиними, хто сподівався придбати 30-річного виконавця. «Я пам’ятаю, як у мене був вибір між «Ньюкаслом», «Вест Гемом», «Мідлсбро» і «Арсеналом». Я грав проти «Арсеналу» в Лізі чемпіонів, трохи знав про клуб і Лондон, тому було легко прийняти відповідне рішення», — розповів Олег Романович.
Арсен Венґер керувався кількома причинами: шукав заміну 35-річному Лі Діксону, а також готувався до нового формату Ліги чемпіонів, який передбачав створення двох групових етапів. Збільшення кількості поєдинків у єврокубках, щільність календаря АПЛ і інших внутрішніх турнірів змусили Венґера вийти на трансферний ринок.
«Ніхто не може реально оцінити вплив щотижневої гри в єврокубках. Ротація складу буде необхідною. Це буде дуже фізично важко і конкуренція за місце у старті буде більшою», — пояснив француз.
У травні 1999-го Олег Лужний прибув до столиці Великої Британії. Венґер провів попередню консультацію з Шандором Варгою і знав, на що слід розраховувати: «динамівець» точно не розцінювався у якості першої скрипки, проте мав ряд чеснот, які б допомогли «Арсеналу» на тривалій дистанції. Ось що сказав тренер перед приїздом фулбека:
«Олег є важливим доповненням до нашої команди. Він якісний захисник із величезним досвідом як на міжнародному, так і на клубному рівнях. Вкрай важливо, щоб ми продовжували зміцнювати колектив, і безсумнівні здібності Олега зроблять його великою перевагою для клубу. Він перше літнє підписання, яке нас посилить. Він є гравцем найвищої якості, і ціна була правильною. У нас є гроші, які можна витратити, але важливо не те, скільки ви витрачаєте, а те, наскільки хороших гравців ви купуєте».
Якщо чесно, у риториці Венґера відчувався елемент виправдання. Справа у тому, що не всі поділяли його оптимізм: так, Лужний був висококваліфікованим футболістом, але як він адаптується до реалій Прем’єр-ліги? Вік, незнання мови, побутові нюанси — на папері виникла купа проблем.
Тож газети прийняли з певною прохолодою — наприклад, Independent назвав оборонця «гарною» покупкою Венґера, а також наголосив, що «Лі Діксону не доведеться пітніти». Стаття не оминула фактор змін у ЛЧ, однак обережно відреагувала на саму персону Лужного. І деякий час вона була права.
Лужний і експерименти Венґера
Протягом першого півріччя Олег Романович переважно сидів на лаві запасних — новорічні свята він зустрів з 13 матчами (848 хвилин) у активі. Пропущений майже увесь груповий раунд ЛЧ, відсутність регулярної практики у вересні-листопаді — такий розвиток подій аж ніяк не вселяв оптимізм.
Шандор Варга пригадав, що якраз тоді Лужний всерйоз задумався, щоб покинути «Гайбері»:
«Один час Лужний перестав потрапляти в основний склад, присів на лавку. Дзвонить: «Шандор, куди я, ..., потрапив?! Треба валити звідси». Я кажу: «А ти подивись наліво, направо. Там найкращий бомбардир чемпіонату світу Шукер сидить. Там Овермарс, Кану, Бергкамп навіть сідає. Ти не в найгіршій компанії сидиш! Це раз. А по-друге, тебе «Динамо» списував як ветерана, а тут ти наймолодший і прогресуючий захисник». Він задумався: а адже правда, вся оборона – на два-три роки старші».
Тут простежувалася рація — Лі Діксон, Найджел Вінтерберн (по 35 років), Тоні Адамс та Мартін Кіоун (по 32 роки) не молодшали і на їхньому тлі українець виглядав ще тим молодиком (інша річ, що це не завадило Діксону протриматися до 2002-го).
Й не сказати, що Лужний не відповідав вимогам АПЛ (особливо після тренувань Лобановського), але навіть йому, такому досвідченому гравцю, потребувався час. Журналісти швидко пригадали невдалий досвід Олександра Євтушка у «Ковентрі Сіті», натякали на ймовірний провал, однак Венґер лише відмахнувся від критики.
«Ми задоволені Олегом. Кожному новачку ми даємо пів року на адаптацію. Ці пів року йому знадобилися, щоб вивчити англійську. Українцю у новому середовищі досить важко. Наприклад, француз вивчить іноземну мову набагато швидше. Але Лужний володіє якостями, якими Україна має пишатися — він завжди готовий до бою.
Наша команда поважає його за розум, а також за те, як він відпрацював на позиції центрального захисника, коли нам був потрібен», — підкреслив коуч.
Британські таблоїди, знайомлячи Лужного із вболівальниками, вказали, що футболіст може розташуватися у півзахисті — вочевидь, так відреагували на любов Олега Романовича до підключень в атаці. Венґер точно не пробував гравця у середній лінії поля, але перекваліфікував у центрбека і за необхідності відправляв на лівий фланг.
Такі пертурбації були зумовлені кадровими моментами, а в 2001-му і появою Лорана, придбаного в «Мальорки» за майже 11 мільйонів євро. Вже не Лужний, а саме камерунець був охрещений наступником Діксона (і загалом впорався із завданням — взяв участь у 241 матчі). Однак це не означає, що українець слугував затичкою, якою Арсен банально латав діри — Олег Романович вважався гідною бойовою одиницею, багато пахав і згодом заслужив красномовне прізвисько «Кінь».
Попередньо Лужний навчився витримувати лінію оборони, як цього вимагав Венґер — це теж послугувало причиною, чому наш співвітчизник не заграв одразу.
«Тисячі разів на тренуваннях ми бігали як по нитці, вперед-назад, вліво-вправо, поки нарешті я освоївся. В офіційних же матчах спочатку було дуже складно: швидкості в Англії страшні. Рот розкрив, ґаву зловив — все. Суперник вже організовував вихід віч-на-віч з воротарем. У нашому футболі в цьому випадку тебе завжди страхував задній захисник, а в «Арсеналі» такої людини не було. Слава Богу, з часом звик», — резюмував Олег Романович.
Чотири сезони, 110 поєдинків, статус наближеного до основи — це зовсім непогано у передпенсійному віці. Головне, з якою натхненною самовіддачею Лужний провів цей період — жодних нарікань з боку тренера, тільки акцент, зроблений на позитивних якостях. Невже це погано? Повторимося: «Арсенал» брав виконавця, чий професійний вік був логічно обмежений, і той вичавив з себе усе, перш ніж у 2003-му приєднався до «Вулвергемптона». Лужного любили вболівальники і шанували партнери, він мовчки трудився і заслужено виграв трофеї — чемпіонство, два кубки і стільки ж Суперкубків Англії.
Свою останню нагороду фулбек завоював у прощальній грі за «Арсенал» — з’явився у фіналі кубка Англії-2003 проти «Саутгемптона». Як відзначають очевидці тих подій, Лужний виступив дуже впевнено і, як підсумок, вплинув на хід поєдинку — лондонці перемогли 1:0 (гол у активі Піреса). Зрештою, українця визнали найкращим у зустрічі — таким чином була поставлена символічна, але цілком справедлива крапка у відносинах між гравцем та клубом.
«Кубок УЄФА, у фінал якого ми потрапили в 2000-му році, а потім подвійний виграшний сезон були одними з найкращих часів у моїй кар’єрі. Я насолоджувався кожним роком, це був найщасливіший час у моєму житті. У нас були чудові гравці та найкращий тренер із чудовим персоналом. Арсен Венґер все пояснював футболістам, що він хоче від них. Він був розумним тренером», — підсумував Лужний.
Опісля Олег Романович перебрався до «Вулвергемптона», з яким не продемонстрував нічого особливого. Але коли у грудні «вовки» навідалися на «Гайбері», то фанати господарів потягнули знайоме прізвище: «Л-у-у-у-жний». Що може бути прекраснішим?
Вболівальники шанували Лужного, бо він, нехай і будучи українцем, пасував англійському футболу — на зламі тисячоліть ще цінувалися захисники брутального типажу. Тому про який провал йдеться? Ви спробуйте після 30-ти влитися у маловідому країну і сподобатися вибагливій публіці — для цього треба небувалий характер. І у Лужного він був.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
